Психология и социология.
11.Психофизиология.
Дзвоник
Г.П., Савченко Т.Л.
З 90-х
років XX століття, стрес на роботі став
однією з актуальних психологічних проблем, пов'язаних із фізичним та психічним
здоров'ям професіоналів, їх професійним благополуччям. Це стосується пошуку
способів зниження негативних наслідків професійного стресу, пошуку детермінант,
знання яких дозволило б передбачати, прогнозувати та управляти ймовірністю виникнення негативного професійного стресу, його
проявів.
В сучасному виробництві часто
виникають ситуації, коли працівник, зустрічаючись
з якоюсь складністю не може повноцінно реалізувати накоплену енергію,
визвану адаптаційними процесами, фізіологічними механізмами стресу і тоді ця
енергія може руйнувати саму людину в умовах кар'єрної конкуренції, спілкування
з керівництвом, тощо.
Професійний
стрес - це складна галузь дослідження стресових станів, як і психологічний стрес, який співвідноситься з негативними та позитивними
емоціями і почуттями, та створюється факторами, які носять характер загрози або
перешкод.
Г.С.Нікіфоров вказує, що для
деяких професій фактор стресу є супроводжуючим. Професійний стрес пов'язується
з переживанням психічної напруженості в умовах високої відповідальності за
прийняття рішення. Робота в умовах професійного стресу є серйозним
випробовуванням фізичного і психічного здоров'я спеціаліста, перевіркою міри
його професійної надійності.
В напрямку професійного
здоров'я спеціаліста вивчають професійний стрес Б.В.Овчинніков та А.І.Колчев,
розглядаючи його як наслідок неперервної і
тривалої дії специфічних стресорів, що визивають перевтомлення, професійні захворювання. Усугубляють дію
професійного стресу і короткочасні екстремальні
ситуації, що виникають в професійній діяльності.
Н.В.Самоукіна
визначає професійний стрес як напружений стан працівника,
який виникає під впливом емоційно негативних і екстремальних факторів при виконанні професійної діяльності,
підкреслюючи його негативний прояв, як дистрес.
А.Б.Лєонова стверджує, що
професійний стрес виникає в результаті невідповідності
вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів, ресурсів працівника, що
створює потенційну загрозу для успішності трудової діяльності, здоров'я.
Як бачимо, професійний стрес
розглядається, як правило, в плані негативного впливу на професійну діяльність.
У вивченні професійного стресу
наголошується на визначенні чинників, які його визивають, виділенні видів
професійного стресу, його складових, систематизації його ознак, його негативних
наслідків у вигоранні, способах управління і подолання, на виокремленні основних підходів до дослідження.
Професійна діяльність може бути
ускладнена впливом стресорів різної природи, які виділяє Г.С. Нікіфоров.
По-перше, це - організація і
зміст професійної діяльності. Сюди відносяться такі чинники як:
- організація робочого місці;
- перевантаження роботою;
- фізичні фактори (температура, шум, багатолюдність);
- складність виконуваної діяльності;
- незадоволення комунікацією;
- стурбованість наслідками можливих помилок;
- підвищена відповідальність, тощо.
По-друге,
це - професійна кар'єра:
- проблема статусу;
- зміна службових обов'язків;
- перехід на іншу роботу;
- незадоволеність перспективою, тощо.
По-третє,
це - оплата праці:
- відсутність ясності в оплаті праці;
- нерівна оплата праці, тощо.
По-четверте, це - взаємовідносини на роботі:
- неприємності з керівництвом;
- конфлікти з колегами;
- несприятливий клімат в колективі, тощо.
По-п'яте, це - поза
організаційні джерела стресу:
- проблеми в сім'ї;
- проблеми зі здоров'ям;
- фінансові проблеми;
- проблеми особистих та організаційних цінностей.
М. Борневассер виділяє 6 джерел
стресу при неспівпаданні вимог і можливостей:
фізичні; соціальні; особистісні; особливості завдань; особливості структурні
(індивідуальна чи групова діяльність); рольові особливості (ініціатива можлива
або підкореність).
Н.В. Самоукіна, розглядаючи
професійний стрес, як напружений стан працівника, що виникає у нього при впливі
емоційно-негативних та екстремальних факторів, пов'язаних з виконанням
професійної діяльності, розрізняє такі різновиди професійного стресу як
інформаційний, емоційний і комунікативний стрес.
Інформаційний стрес виникає в
умовах інформаційних перевантажень, коли працівник не справляється з завданням
і не встигає приймати важливі рішення.
Емоційний стрес виникає при
реальній або уявній загрозі, переживаннях провини, гніву, образи в умовах
суперечностей з керівництвом, колегами, підлеглими.
Комунікативний стрес пов'язаний
з проблемами ділового спілкування, проявляється в підвищеній дратівливості, в
незнанні прийомів захисті від маніпулювання, неспівпаданні темпів спілкування.
У
динаміці стресу підкреслюється три стадії розвитку:
I - наростання напруженості, коли стрес може як
знизити успішність, так і підвищити;
II - стрес як дистрес, коли втрачається самоконтроль, руйнуються психічні
реакції, відмічається спустошеність;
III - зупинка стресу, повернення до звичайних реакцій.
Третю
стадія можна розглядати, на наш погляд, як подолання стресу.
В літературі особливості
переходу стресу в дистрес пов'язуються з вірою працівника в успіх в складній
ситуації. При відсутності зацікавленості в результатах своєї роботи, наявності
сумнівів і непомірної завантаженості, виникає дистрес. Труднощі в професійній
діяльності будуть стресовими лише тоді, коли вони оцінюються негативно, або
відсутня адекватна стратегія їх подолання,
тобто, коли вимоги ситуації перевищують можливості людини.
Професійний стрес порівнюється
з виникненням професійної кризи, професійної деформації, професійного
вигорання. Такі стани можуть бути розглянуті як негативні наслідки впливу
стресу на особистість.
Одним із підходів вивчення
проблем стресу на роботі, його проявом в професійній
діяльності є аналіз професійної кризи як переживання особистістю неможливості
реалізації раніше складених професійних планів, задач, цілей тощо.
Вивчаються основні етапи
професійної кризи (початковий
період, період накопичення напруги, критичний період - період гострих
переживань, період виходу, період стабілізації); фактори, які визначають її
індивідуальні відмінності.
Особливу актуальність,
дослідження психологічної кризи набуває у представників професії типу
«людина-людина». В цій сфері професійної діяльності, наслідки переживання
психологічної кризи (деформації психологічної структури особистості
професіоналів, емоційні зриви, деструктивні
зміни поведінки та професійної діяльності тощо) відбиваються на безпосередньому
предметі праці - на спілкуванні з іншими людьми.
Професійний стрес може
розглядатись в контексті питання про професійну деформацію особистості як
можливий наслідок розвитку особистості
професіонала. Це плата, психологічна данина особистості, яку вона сплачує
за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю, ранню та надмірно вузьку професійну спеціалізацію. Так,
В.С.Мєдвєдєв, зазначає, що внаслідок цього відбуваються своєрідні зміни
окремих рис, структури особистості в цілому. В сучасній психології під
професійною деформацією особистості спеціаліста, як підкреслює С.П. Бєcносов розуміють зміну якостей і властивостей особистості
(стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування)
під впливом виконання професійної діяльності. Поруч з терміном «професійна деформація»
використовують в зарубіжній літературі ще поняття «управлінський регрес», як
незворотні зміни, пов'язані з віком менеджерів, особливостями управлінської
діяльності, оточенням. Професійна деформація виникає на трудовій стадії
соціалізації в результаті виконання діяльності як професії і неможлива поза
конкретною професійною діяльністю. Вона проявляється в професійній
спрямованості, особливостях професійного мислення. Це і професійний нігілізм,
професійна нестійкість, звинувачувальний нахил, психологічний захист тощо, як
зазначає Е.Ф. Зеер.
Стосовно співвідношення понять
психічне вигорання і психічний стрес, то на сьогодні відсутнє чітке розділення
між ними. Більшість дослідників вважають,
що вигорання є результатом дії стресорів, особливо міжособистісної природи.
Тобто, професійне вигорання являє собою наслідок професійного стресу, прояви
якого розглядаються як результат дії специфічних стресорів в професії.
Вигорання - це загальна назва
наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійного стресу.
Вигорання як процес починається з сильного
і тривалого стресу на роботі стресу, яким важко управляти.
З погляду визначення стресового
процесу Selye (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), вигорання
може бути прирівняне третій стадії, якій передує стійкий, що не
піддається контролю, рівень збудження.
Проблема психічного вигорання
як наукова проблема виникла в зарубіжній психології в 1970-х роках і по
сьогодні вона широко вивчається в контексті
професійних стресів. В найбільш загальному вигляді розглядається як довготривала
стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої
інтенсивності. У зв'язку з цим, психічне вигорання розглядається як поняття
"професійне вигорання", що пов'язує його з професійним стажем.
Найбільш характерне таке
професійне вигорання для представників комунікативних професій, менеджерів,
тобто представників професій типу „людина-людина". Проте, все ж треба
зазначити, що деякі дослідники намагаються виокремити поняття професійного та психічного
вигорання. Так, Н.Водоп'янова і О.Старченкова, К.Маслач зазначають, що
професійне вигорання проявляється в негативних емоційних переживаннях та
установках стосовно своєї професії і суб'єктів ділового спілкування. Психічне
вигорання проявляється в негативних психічних переживаннях та дезадаптивній
поведінці як наслідок тривалих і інтенсивних стресів спілкування. Це як реакція на ситуацію з емоційною напруженістю.
Найбільш розповсюдженою є
трьохкомпонентна модель вигорання американських
дослідників К.Маслача та С.Джексона. Вона включає:
- емоційне виснаження, як
основну складову „професійного вигорання, що проявляється в зниженому
емоційному фоні, байдужості або емоційному пресичені;
- деперсоналізацію, як
деформацію відношень з іншими людьми, що проявляється в підвищенні негативізму,
цинічності установок та почуттів по відношенню до клієнтів, підлеглих;
- редукція власних досягнень,
що може проявлятись або в тенденції до негативного оцінювання своїх професійних
досягнень або в обмеженні своїх
можливостей, редуціювання власної гідності.
Таким чином, як ми бачимо в
психологічних дослідженнях тривале перебування людини у емоційній напрузі
призводить до зниження працездатності, яке проявляється в постійному відчутті
втоми, інколи сонливості. Одночасно понижується здатність до концентрації
уваги, проявляється розсіяність і ускладнення запам'ятовування. В таких умовах
людина працює механічно, без відповідної реакції на зовнішні впливи, без
інтересу, а тому можна сказати, що і свої професійні обов'язки вона виконує не
належним чином.
У результаті, все це призводить
до зростання невизначеності вимог до спеціаліста з боку професії, до збільшення
психологічних навантажень, до стресу на роботі.
В контексті дослідження стресу
на роботі В.Бойко вводить поняття емоційного
вигорання, як форму психологічного захисту від психотравмуючих впливів.
Це надбаний стереотип емоційної, частіше професійної поведінки, у формі часткового або повного виключення емоцій. З
однієї сторони це дозволяє людині дозувати енергетичні ресурси, а з
іншої - негативно впливає на виконання роботи і стосунки з партнерами. В цьому
емоційне вигорання наближується до професійної деформації.
Не дивлячись на наявність
декількох термінів - професійне вигорання, психічне
вигорання, емоційне вигорання та їх визначень, найбільш вживаним є поняття
психічного вигорання, оскільки включає негативні психічні переживання, що
характерно і для професійного вигорання, яке ми розглядаємо як прояв стресу в
професійній діяльності. Такий прояв пов'язаний з особливостями професії, її типу, її характеристиками та ставленням
спеціаліста до неї.
Розглядаючи основні підходи до
вивчення професійного стресу, зазначимо, що проблематика професійного стресу
спрямована на вивчення прикладних аспектів стресу, оскільки пов'язана з
кардинальними змінами в різних сферах професійного життя людини. Автоматизація
виробництва, комп'ютеризація масових видів праці, професій, безробіття, як
наслідок неможливості адаптації до нових умов праці і як наслідок
соціально-економічних змін, різні форми особистісного неблагополуччя
професіонала були спонукаючими факторами виділення професійного стресу в окрему
лінію дослідження.
Упорядкування
основних підходів в дослідженнях професійного стресу їх систематизацію
здійснила А.Леонова. Вона виділяє три основних підходи до аналізу професійного
стресу:
- екологічний;
-
трансактний;
-
регуляторний.
Екологічний підхід наголошує на професійному стресі як стану в результаті взаємодії індивіда
з оточуючим середовищем. У трансактному підході
стрес розуміється - як індивідуально пристосувальна реакція людини на складні
умови, а в регуляторному підході - як стан, що відображає механізм регуляції
діяльності в складних умовах.
Методологічна база екологічного
підходу розробляється в рамках парадигми “особистість-середовище”, їх
відповідності. Професійний стрес виникає в рамках невідповідності або
несумісності вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів працюючої
людини.
Такий ракурс нагадує
ергономічний підхід, коли розглядаються характеристики реакції на вході
(причини, джерела виникнення стресу) і на “виході” (наслідки стресу в
результатах праці та здоров'я професіонала). Цей підхід дозволяє визначити
дисбаланс в системі “особистість-середовище”, виділивши три групи показників
впливу стресу: на працю, на фізичне, на психічне здоров'я.
Аналіз виділених впливів
спонукав до змістового опрацювання термінів “психічне здоров'я”, “особистісне
благополуччя” професіонала, акцентувавши увагу не лише на негативних наслідках
стресу, а і на оптимальних робочих станах професіонала, станах функціонального
комфорту, що їх досліджує Л.Чайнова з врахуванням робочих навантажень та
індивідуальних характеристик працюючих.
Трансактний підхід до професійного стресу сформувався в середині 1970-х років і пов'язаний з
роботами Р.Лазаруса, що дозволило від стадій адаптаційного пристосування, як їх
відмічав Г.Сельє перейти до аналізу індивідуально-психологічних факторів, що
обумовлюють розвиток стресу. Акцент
змістився на аналіз тих способів поведінки людини, за допомогою яких вона
намагається подолати труднощі.
Р.Лазарус підкреслює, що
стресову реакцію треба розуміти, як результат того,
що в кожній конкретній ситуації індивід вимагає від себе і чи зможе він в кожній
конкретній ситуації впоратися з суб'єктивною загрозою, якщо ця ситуація такою
йому видається.
Такий підхід реалізовано в ряді
когнітивних моделей стресу. Для досліджень Кокса, Маккея, Шьонпфлюнга
характерно співвідношення основних етапів розвитку стресу з блоками
психологічних операцій, що забезпечують побудову образу наявної ситуації, її
когнітивну оцінку з точки зору мотиваційно-потребових установок суб'єкта та
формування стратегій подолання, виходу із складної ситуації.
Як приклад подається модель
Шьонпфлюнга де розглядається як перетворюється образ складної ситуації в
залежності від різних стратегій подолання стресу: емоційної (відреагування),
когнітивної (переоцінка ситуації) і діяльнісної (вплив на об'єктивну ситуацію).
Подібна модель використана
Т.Коксом для дослідження і аналізу професійного стресу. Це найбільш відома
модель. Вона включає об'єктивну ситуацію
виникнення стресу на „вході". Проте ці джерела стресу розглядаються у
взаємодії з особистісними установками професіонала; в оцінці стресу присутні і
мотиваційні, і емоційні компоненти (мотиви, тривога). Дисбаланс відбувається в разі використання неадекватних
засобів вирішення проблеми.
Тобто,
наслідки переживання стресу розглядаються як специфічні форми порушення (використання неадекватних способів) психічної чи
психофізіологічної адаптації, що обумовлені індивідуально-особистісними
особливостями людини.
Регулятивний
підхід орієнтує дослідників на роботу
регуляції станів, а саме зміни механізмів регуляції під впливом різних факторів
та оцінка внутрішніх затрат, як їх ціни. Маються на увазі
дослідження зміни рівня контролю (від автоматичного до свідомого) за виконанням
дій; розвиток негативних наслідків стресу (від гострого до хронічних і
патологічних змін); перебудова структури різних психологічних операцій
(когнітивних процесів-уваги,
пам'яті-рефлексивних (самопочуття, емоційні переживання, ставлення та ін.).
Методи саморегуляції станів
використовується не лише в консультуванні і реабілітації, їх використання
виступає головним компонентом комплексних програм з охорони здоров'я і
професійній підготовці в різних сферах праці.
Виділені
нею підходи, А.Леонова співвідносить з різними рівнями аналізу механізмів розвитку стресу.
Екологічний підхід - з рівнем мікроаналізу професійного стресу, що пов'язано з пошуком
факторів ризику і побудовою причинно-наслідкових зв'язків.
Трансактний підхід спрямований
на аналіз опосередковування стресу індивідуально-психологічними
особливостями людини і особистісним досвідом подолання стресових ситуацій. Це проміжний рівень аналізу.
Регулятивний підхід - це рівень
макроаналізу, який відображає психологічні механізми адаптації до стресогенних
умов.
На
сьогодні виділені різні підходи до вивчення професійного стресу тісно пов'язуються з психологією професійного здоров'я людини, що зв'язано з
виконанням нею професійної діяльності, в якій професійний стрес розглядається
як один із факторів впливу на психологічне забезпечення професійної діяльності.
Проаналізовані підходи, аспекти вивчення професійного
стресу, його чинники, складові, ознаки, прояви, способи
подолання, види, виступають основою
теоретичного вивчення професійного стресу.
Л І
Т Е Р А Т У Р А
1. Бесносов С.П. Психология профессиональной
деформации личности. СПБ., 2004.
2. Бойко В.В. Синдром
«эмоционального выгорания в профессиональном общении. СПБ., 1999.Борневессер М. Стресс в условиях
труда // «Иностранная психология», 1994, №1, Т.2. – С.44-50.
3. Водопьянова Н.Е. Профессиональное выгорание
и ресурсы его преодоления. // Психология здоровья. / Под ред. Г.С. Никифорова,
СПБ., 2003. – 375с.
4. Зеер Э.Ф. Психология профессий/ Екатеринбург: Узд-во
Урал.гос.проф.- пед ун-та, 1999. –
280 с.
5. Кокс Т. Стресс. М., 1988. – С.12-45.
6. Maslach C., Jackson S.E.
The Maslach Burnout Inventory. Palo
Alto, CA: Parkes K.R. Consulting Psychologists Press, 1986.
7. Медведев В.С.Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ (теоретичні та прикладні аспекти). – К., 1977. – 192 с.
8. Никифоров Г.С. Психологическое обеспечение
профессиональной деятельности. // Под ред. Ю.Н.Голубева. Л., 1989. – С. 34-98.
9.
Никифоров Г.С. Надежность профессиональной деятельности. СПб., 1996. – 267 с.
10. Овчинников Б.В.,
Колчев А.И. Профессиональный стресс и здоровье. // Психология профессионального
здоровья. / Под ред. Г.С.Никифорова. – СПб., 2006. – С.204-213.
11. Леонова А.Б. Основные подходы к изучению профессионального стресса.
Вестник. Моск.ун-та.Сер.14.Психология. - М., 2000. №3. – С. 4-19.
12. Самоукина Н.В. Психология и педагогика профессиональной
деятельности. – М., 1999. – 352 с.
13. Самоукина Н.В. Карьера без стресса. – СПб, 2003.
14. Селье Г. Очерки об адаптивном синдроме.- М., 1960. с.237-280.
15. Чайнова Л.Д. Функциональные состояния и функциональный комфорт.
//Под ред. В.М.Мунипова и др.М., 1977.
– 256 с.
16. Shoenpflug W. Behavior economics as an approach to stress theory //
Dynamics of stress/ Ed. By M.H.Appley, R.Truibum, N.Y., 1986.