«Психологія і соціологія»

К.психол.н., доц. Кузікова С.Б.

Сумський державний педагогічний університет

Актуальність напрацювання студентами-психологами досвіду особистісних змін в контексті професійного саморозвитку

Професійне становлення і розвиток особистості, на думку В.А.Бодрова, мають за мету забезпечення достатньо надійної поведінки індивіда у конкретних і типових життєвих та професійних умовах, що визначає формування стійких рис особистості, характерних для майбутнього виду діяльності [1].

Специфікою професійної діяльності психолога є її спрямованість, передусім, на надання психологічної допомоги іншим. Психолог не просто працює з людьми, а впливає, змінює їх. Тому й професійне становлення студентів—психологів має свої особливості, свою специфіку.

Процес підготовки майбутніх фахівців в галузі практичної психології має включати не тільки засвоєння теоретичних знань (що, у принципі, достатньо для підготовки викладачів з предмету), а й формування професійно важливих рис особистості фахівця (О.Ф.Бондаренко, В.Т.Панок, Н.В.Чепелева та ін.).До таких рис можна віднести — психологічний світогляд як певний тип життєвої філософії особистості, побудовану на ньому структуру цінностей, настановлення особистості, розвинуті механізми соціальної перцепції, розвинуті навички професійного спілкування і взаємодії з іншими, навички саморегуляції, специфічну Я-концепцію тощо [5]. Для успішної професійної діяльності психолога—практика необхідні також наступні індивідуально—психологічні якості (Т.А.Казанцева, Ю.М.Олейник): спостережливість, загальна інтелектуальність, аналітичне мислення, творчий склад розуму, дотримання моральних норм поведінки, чітка та ясна мова, емпатійність, особистісна та професійна рефлексія, емоційно—вольова стабільність [2].

Отже центральною ланкою системи підготовки практичних психологів має бути особистісна підготовка майбутніх фахівців яка інтегрує всі інші елементи цієї системи (теоретичний та практичний компоненти).

Важливим показником особистісної готовності психолога-практика до надання психологічної допомоги іншим є наявність у нього потреби і можливості йти не від себе, а від клієнта та його проблеми, тобто певну особистісну децентрацію. Для цього в процесі підготовки студентів до професійної діяльності з надання психологічної допомоги клієнтам необхідне: по-перше, розв’язання особистісних проблем самого майбутнього фахівця, які збільшують його суб’єктивізм і упередженість в оцінці особистості клієнта та його проблем [3]. І, по-друге – формування нового ставлення до себе та інших людей, нового бачення проблем, нового типу мислення – гнучкого, не фіксованого на будь яких нормах, стандартах, більш широкого, оптимістичного, центрованого на клієнті.

Про те змінити особистість людини (в нашому випадку, студента – майбутнього фахівця) ззовні неможливо. Особистісні зміни можуть відбутися тільки під впливом її власної душевної роботи (самопізнання, самоаналізу, саморегуляції тощо). Причому процес усвідомлення і відпрацювання своїх внутрішніх переживань у фахівця-психолога має бути неперервним. Тільки це збереже його психологічне здоров’я, забезпечить особистісне, а значить й професійне зростання. Неможливо й передати особистісне знання від одного носія до іншого. Його можна тільки напрацювати, „виробити”, взяти з власного досвіду. Тому професійна підготовка майбутніх психологів-практиків, за нашим переконанням, не можлива без переживання студентами досвіду особистісних змін, особистісного росту.

Одним із можливих вирішень цього завдання, а саме набуття навичок самопізнання, саморегуляції, саморозвитку, є участь студентів в групах тренінгу особистісного росту. Обґрунтуємо зазначене. Корекційну роботу, яка має на меті особистісні зміни учасників, найефективніше організувати у груповому процесі, з урахуванням групової динаміки, оскільки це природний шлях розвитку і саморозвитку особистості — через взаємостимуляцію міжособистісних та внутрішньоособистісних процесів, через взаємопроникнення змісту досвіду людини з міжособистісного простору в простір особистості (закон розвитку вищих психічних функцій). При цьому, у групі тренінгу особистісного росту психолог має будувати роботу так, щоб викликати в учасників інтерес, бажання, прагнення до самопізнання та саморегуляції, тобто актуалізувати й активізувати їх потребу в саморозвитку, а самого учасника сприймати як суб’єкт саморозвитку, як особистість, здатну усвідомлювати і керувати своєю поведінкою, емоційним станом, життям в цілому.

Ми вважаємо принципово важливим сформувати у майбутнього психолога-практика бачення себе як активного діяча (творця) власних змін. Останнє, завдяки набутому досвіду роботи над собою, підвищить його особистісну компетентність, автономність, толерантність і гнучкість у взаємодії з клієнтом зокрема та оточуючим світом в цілому.

Наведемо й обґрунтуємо принципи організації та проведення тренінгу особистісного росту, дотримання яких необхідне, на нашу думку, для формування в учасників (далі – студентів, юнаків, майбутніх фахівців) здатності до саморозвитку [4].

· По—перше, це особливий спосіб введення в предмет тренінгу — через генетично—вихідне поняття, яке потенційно містить усю систему понять, що описують розглядуваний предмет (теорія навчальної діяльності В.В.Давидова і Д.Б.Ельконіна). Таким чином ціле може бути задане до того, як будуть запропоновані його складові частини, що дозволить особі, не знайомій з цілим, висувати гіпотези про його зміст. А це у свою чергу активізує її самостійну пошукову діяльність. Вихідним поняттям психологічного тренінгу, спрямованого на розвиток здатності ставити і розв’язувати завдання власного розвитку може стати категорія "Я".

· По—друге, це особливості організації роботи в групах тренінгу, спрямованих на активізацію процесу особистісного саморозвитку. Робота з учасниками в цих групах повинна будуватися між двома "полюсами" — індивідуальне — загальне (безпосередній досвід — рефлексія). У класичних групах особистісного росту ми маємо справу тільки з індивідуальним. У них робота побудована на створенні й переживанні унікального, одиничного досвіду "тут і тепер" у міжособистісному просторі групи та його рефлексії. При такій організації групового процесу, тобто при роботі тільки з індивідуальним, молода людина не зможе опанувати засобами свідомої постановки цілей саморозвитку. Для оволодіння цими засобами необхідно показати майбутньому фахівцеві (активізуючи його знання) закономірності виникнення переживань та емоційних станів людини, її взаємодій з іншими людьми, з'ясувати можливі причини особистісних проблем і конфліктів у спілкуванні. Однак не можна допустити, щоб психологічна інформація ("полюс загального") спровокувала відхід студентів в абстрактні міркування, які не торкаються їх конкретних особистісних проблем. У цьому випадку ми не зможемо допомогти реальному суб’єкту в його саморозвитку. Подолання цього протиріччя можливе при постановці питань типу: "Що я повинен зробити, у яку ситуацію повинен себе поставити, щоб у мені змінилося щось конкретне (наприклад, настрій)?”. Звернути увагу учасників тренінгу на те, що такі запитання можуть існувати і можуть ставитися щодо них самих — це вже шлях до постановки мети самозміни.

· По—третє, це особливий, нерепродуктивний спосіб взаємодії учасників групи з психологом-керівником, від якого вони не очікують готових рішень і зразків, але можуть ініціювати співробітництво, указуючи, яку саме допомогу потребують. Нагадаємо, у групах особистісного розвитку не може бути передачі знань від ведучого до учасників, оскільки особистісне знання можна тільки "напрацювати", "взяти" зі свого досвіду, але не в когось. Не може бути й еталону особистісного знання — у кожного воно своє, інше, а не більш чи менш правильне, краще чи гірше. У групі особистісного саморозвитку ніхто не виправляє кожного конкретного учасника, а дають йому свободу вибору, він сам вирішує, що йому робити із собою. Однак група допомагає учаснику осмислити власні емоційні стани, почуття, дії, не оцінюючи їх, дає можливість особистості побачити в собі як гарні (сильні) сторони, так і недоліки. Причому це не буде просто раціональним висновком, тому що підкріплюється безпосереднім досвідом відчування. Тому один з ефектів груп особистісного саморозвитку — це підвищення усвідомленості своєї поведінки та прийняття відповідальності за неї.

· По—четверте, це особливий стиль взаємодії учасників групи між собою, забезпечуваний такою організацією спільної роботи, при якій між партнерами розподіляються різні точки зору на обговорювану проблему. Завдання групи, таким чином, зводиться до координації цих точок зору (при провідній ролі психолога — керівника)

· По—п'яте, це особливий тип взаємодії юнака із самим собою, що змінюється в процесі психологічного тренінгу. Одне з основних завдань психолога — озброїти молоду людину засобами самоаналізу й саморегуляції. При цьому принципово змінюється і характер її ставлення до себе. Завдяки напрацюванню досвіду особистісних змін, особистісного росту, юнак починає сприймати себе не як щось стале (який є – такий є), не об’єктом зовнішніх обставин і впливів, а як людину, яка може змінити в собі і своєму житті те, що є, або створити щось нове, тобто прийняти себе як "змінюваного мною самим "Я", автора власної життєтворчості. Зазначимо, що така робота найефективніша в юнацькому віці, який є сенситивним для становлення суб’єкта особистісного саморозвитку.

· По—шосте, це забезпечення психологічної безпеки роботи корекційної групи за рахунок обов'язкового включення поряд з рефлексивними, дискусійними процедурами, в яких точки зору партнерів формулюються і протиставляються, нерефлексивних процедур, які працюють на встановлення почуття спільності, довіри, захищеності, підтримки, взаєморозуміння, сенситивності. Побудова сумісності повинна відбуватися в двох планах. По—перше, сумісність будується на рівні свідомої домовленості групи про норми співробітництва; по—друге — на невербальному й неусвідомленому рівні тілесної й емоційної довіри. Відчуття учасниками тренінгу психологічного комфорту є важливою умовою їхнього особистісного розвитку, тому що конструктивна робота над собою може здійснюватися тільки в згуртованій групі, що розвивається в психологічному відношенні, при позитивному забарвленні активного спілкування.

Таким чином, перелічені вище принципи організації корекційного процесу в групі особистісного розвитку мають забезпечити перехід її учасників від об'єктної до суб'єктної поведінки, тобто зумовити становлення суб’єкта особистісного саморозвитку і самовдосконалення. В контексті професійного саморозвитку остання сприятиме підвищенню ефективності та екологічності фахової діяльності майбутнього психолога–практика.

Література:

1. Бодров В.А. Психологические исследования проблемы профессионализации личности // Психологические исследования проблемы формирования личности профессионала / Под ред. В.А. Бодрова – М., 1991.

2. Казанцева Т.А., Олейник Ю.М. Взаимосвязь личностного и профессионального становления студентов—психологов: психология личности // Психологический журнал. – 2002. - №6. – с. 51-60.

3. Кузікова С.Б. Особистісні зміни як умова професійного становлення студентів-психологів. Тези доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Методологія та технології практичної психології в системі вищої школи». – К: НПУ ім. М.П.Драгоманова МОН України, Поліграф-Центр, 2007. – 224 с. С.99-101

4. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції. Навч. посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. - 384 с.

5. Панок В.Г. Основні напрями професійного становлення особистості практичного психолога у вищій школі // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №4. – С. 14-17.