Психология и социология/12. Социальная психология

Ст.викладач Фляшнікова А.Б.

Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

Причини майнового розшарювання і збільшення соціальної нерівності у сучасному світі

Огляд літературних і статистичних джерел засвідчує, що третина населення землі залишається бідною, а сам процес поглиблення нерівності у розвитку окремих континентів, країн, регіонів триває.

Найбільш масштабною причиною збільшення диференціації бідності і багатства на нинішньому етапі розвитку людства є поглиблення інтеграційних та глобалізаційних процесів у сучасному світі. Так, на думку М.Інтрилігейтора, професора економіки та політології Каліфорнійського університету, глобалізація стала важливим реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший хід розвитку нашої планети [1] .

Процес глобалізації протікає в умовах поляризації світової системи з точки зору економічних і політичних можливостей окремих країн. Фактично нині кілька провідних країн контролюють значну частину виробництва і споживання. Бідні, або маловпливові країни здебільше програють від глобалізації процесів, оскільки не вписуються в систему міжнародної конкуренції. Відсутність інвестицій, доступу до новітніх технологій, неконкурентоспроможна економіка, низький освітній потенціал, проблеми з фінансами у бідних країнах створюють порочне коло.

У системі міждержавних відносин триває перерозподіл ресурсів на користь найбільш розвинених країн та постійне нагромадження відсталості на іншому полюсі. На цій основі утверджуються механізми консервації стратифікації. Вони практично виключають можливість вертикальної міграції країни з нижніх рівнів на більш високий. В останні десятиріччя катастрофічно зростає нерівність, пролягає справжня прірва між багатими та бідними країнами, що посилає нестабільність у сучасному світі.

Таким чином у ряді країн бідність є характерним і перманентним явищем для більшості населення. Про такі країни кажуть, що вони є бідними.

В останні десятиріччя відбулося розширення зон бідності і за рахунок країн, які входили до складу колишнього СРСР.

Україна також не залишилась осторонь від проблем посилення нерівності, збільшення багатства і бідності в сучасному світі. Перехід до ринкової економіки, процеси приватизації та первинного нагромадження капіталів призвели до зростання кількості «нових українців», які мають значні доходи і яких прийнято вважати багатими.

Одночасно масовим явищем в Україні стала бідність. Основними її причинами виявилися: помилкова грошово-кредитна, монетарна, податкова політика, зупинка та закриття виробництва, скорочення ВВП, зменшення рівня заробітної плати та виникнення заборгованості по її виплатах, скорочення пенсій, різке збільшення безробіття, зростання цін, падіння купівельної спроможності тощо. Негативно вплинули також і комерціалізація освіти, науки, охорони здоров’я, знецінення вкладів населення в Ощадбанку, діяльність фінансових пірамід, слабкість системи соціального захисту населення.

Та проблема бідності і багатства має й іншу складову — індивідуальну.

Вважається, що основними індивідуальними факторами багатства чи бідності можуть бути:

— вік (бідність часто буває більш поширена серед представників певних вікових груп);

— стать (вважається, що жінки є більш уразливими перед проблемами бідності);

— здоров’я (люди зі слабким здоров’ям мають менше можливостей працювати і заробляти гроші, а певну частину доходу вимушені витрачати на ліки);

— національна та расова належність (представники темношкірих верст населення, національних меншин часто мають гірший заробіток і гірші умови життя);

— рівень освіти (чим вище освіта, тим переважно більшою є можливість ефективно працевлаштуватись і отримати більшу винагороду за працю і навпаки);

— наявність чи відсутність в сім’ї декількох дітей, інвалідів, престарілих, вагітних жінок, відсутність одного з батьків (неповні сім’ї);

— місто, регіон проживання (наявність економічно потужних та депресивних регіонів, різні умови життя і можливостей заробітку в місті і на селі);

— висока чи низька соціальна активність індивіда, його індивідуальні якості;

— так звана спадковість багатства чи бідності;

— зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, перебування у місцях позбавлення волі, або відсутність цих негативних факторів тощо.

Якщо розглянути причини поглиблення майнового розшарування на рівні домогосподарств, слід відмітити те, що фактором посилення добробуту заможних домогосподарств та подальшого погіршення матеріального становища бідних домогосподарств є сама структура їх витрат. Адже у забезпечених домогосподарств значна частина ресурсів спрямовується на інвестиції в освіту, заощадження, нерухомість, тоді як бідні домогосподарства витрачають весь свій обмежений капітал на поточні повсякденні потреби.

Нерівність доходів часто є наслідком нерівних можливостей й при отриманні освіти. Справедливо вважається, що одною з основних причин бідності у постіндустріальному суспільстві є низький рівень освіти. Навпаки, високий рівень освіти, творчі моделі трудової поведінки стають передумовами отримання високого рівня доходів.

Дослідники стверджують, що причини нерівності витікають з різних можливостей отримання освіти для представників різних соціальних прошарків. По суті, доступ до вищої (а подекуди і початкової, середньої) освіти вихідців з нижчих прошарків обмежений, в той час як для вихідців із заможних сімей такі шанси з розвитком платної освіти зростають. Зокрема про це наголошує В.Л.Іноземцев [2].

Нерівність у можливостях отримати належну освіту в свою чергу призводить і до нерівності в умовах праці та розмірах винагороди за працю. Вважається, що зайняті некваліфікованою, фізичною роботою:

- мають менш «надійні» робочі місця (таких працюючих легше замінити на інших), або їх робота є тимчасовою, сезонною;

- мають менше свобод щодо використання робочого часу;

- мають небагато шансів на кар’єрне просування;

- мають менше шансів підвищити кваліфікацію за рахунок коштів роботодавця;

- отримують меншу винагороду за працю;

- часом мають погані чи навіть шкідливі умови праці;

- можуть мати більші затримки виплати заробітної плати (стосовно вітчизняних умов);

- не мають достатніх інституціонально-правових противаг сваволі роботодавців тощо.

Навпаки, представники професій, пов’язаних з інтелектуальною працею часто мають більш змістовну та високооплачувану роботу, а зростання виробництва послуг та інтелектуальних продуктів забезпечує їм більш стабільну зайнятість у перспективі.

Щоправда, і тут можливі виключення. Зокрема, у тансформаційній економіці незатребуваність фахівців призводить до деформації ланцюжка освіта — професіоналізм — рівень доходів — рівень споживання. Має місце невідповідність рівня освіти рівню доходів та споживання.

Отже, у сучасному світі існує тенденція збільшення соціальної нерівності. Очевидно, що зменшення цього процесу мала б компенсувати система соціального захисту. Проте існуючі в світі системи соціального захисту далеко не завжди адекватно компенсують існуюче майнове розшарювання. З іншого боку слід визначити і те, що отримання тривалої допомоги не стимулює бідних до працевлаштування чи яких-небудь дій, спрямованих на покращання власного доброботу. Інколи подібні верстви населення залишаються бідними все життя.

Література:

1. Інтрилигейтор М. Глобализация как источник международных конфликтов//Проблемы теории и практики управления.—1998.—№ 6.С.38—43.

2. Иноземцев В.Л. Класс интеллектуалов в постиндустриальном обществе// Социологические исследования.—2000.—№ 6.

3. Приходько О. Богатая Европа и не подозревала, как много в ней бедняков//Зеркало недели.—1997.—27 июня—С.20.