УДК 330.82

Кривицька О.А., Бородій О.В.

Львівська комерційна академія, Польська академія наук

ВНЕCОК А.СМІТА У ЛІБЕРАЛЬНУ ЕКОНОМІЧНУ ТЕОРІЮ

А.Сміт у ринковому механізмі розгледів саморегуляційну систему. Ринок, з одного боку, є втіленням індивідуальної економічної свободи, а з іншого – найретельніше слідкує за виконанням необхідних завдань. Таким чином, економічна свобода в умовах конкурентного ринку – це доволі ілюзорна концепція, бо якщо особиста свобода призводить до небажаних з точки зору ринку наслідків, результатом буде розорення і зубожіння. І цей суворий вирок не можна опротестувати ні в залі суду, ні через жодну іншу апеляцію. Англійська суспільна дійсність ХVІІІ ст., у порівнянні з іншими європейськими країнами, не дивлячись на постійні прояви експлуатації та монополізації, найбільше відповідала теоретичній моделі “природної свободи” А.Сміта. Тоді підприємці дійсно конкурували між собою, ціни дійсно коливалися у відповідності до коливань попиту та призводили до змін у структурі виробництва та найму, а середнє капіталістичне підприємство було невелике за розмірами. І тоді дійсно жоден товаровиробник не міг протистояти тиску конкуренції. Це був світ атомістичної конкуренції – ідеально-образна модель реалізації суспільства як ринку. Як стверджує М.Блауг, досягнення А.Сміта полягає у тому, що він змістив наголоси в аргументації й обґрунтував можливість того, що децентралізована конкуренція на найнижчому рівні в певному розумінні максимізує суспільний добробут [1, с.75].

У той же час процеси капіталізації англійського суспільства, розвиток фабричної промисловості чимало мислителів сприймали насторожено, адже довкола панували злидні: із 13 мільйонів населення Англії півтора мільйона – на грані голодної смерті без засобів до існування. Щоб побачити перспективу прогресу такого суспільства треба було бути пророком, але А.Сміт цю перспективу бачив. Він знав відповідь на питання: куди рухається цей світ? А.Сміт звернув увагу на один факт – зростання продуктивності праці внаслідок детального поділу праці, навівши приклад шпилькової мануфактури [2, с.11-12]. А.Сміт зробив емпірично вивірений оптимістичний висновок, що поділ праці здатний створювати “благоустрій в усіх верствах суспільства”. І, не дивлячись на видимі довкола злидні, навіть вовняна куртка поденного робітника є результатом колективних трудових зусиль у сфері ринкового обміну, є “продуктом об’єднаної праці великої кількості робітників” [2, с.15]. “Без сприяння і співробітництва багатьох тисяч людей найбідніший мешканець цивілізованої країни не міг би вести той спосіб життя, який він зазвичай веде тепер і який ми неправильно вважаємо вельми простим і звичайним”, – пише автор “Добробуту націй”, наголошуючи, що навіть побут європейського монарха не настільки переважає побут працелюбного та бережливого селянина, як побут останнього переважає все те, чим володіють вожді та правителі африканських “голих дикунів” [2, с.15].

Крім ринкового механізму, що дозволяє людині реалізувати свій творчий потенціал та спонукає до винахідництва та ризику, А.Сміт виділив два укорінених у суспільному бутті закони, які рухають ринкову економіку вгору завдяки зростанню продуктивності виробництва:

1) закон нагромадження;

2) закон народонаселення.

А.Сміт надзвичайно схвально ставився до нагромадження, до того “фонду”, який “бережливі предки заповідали для утримання працелюбства” [2, с.322]. На нашу думку, існує декілька причин такого ставлення:

по-перше, А.Сміт як філософ відчував презирство до розкошування новоявлених багатіїв на фоні загальної злиденності;

по-друге, він жив у суспільстві пуританської моралі , а пуританська трудова етика, що ґрунтується на аскезі, як це довів М.Вебер, сформувала європейський капіталістичний дух;

по-третє, А.Сміт чітко бачив, що вкладення нагромадженого капіталу в устаткування забезпечувало поділ праці та примножувало продуктивні можливості людей;

по-четверте, жадоба окремих людей до нагромадження індивідуального багатства ніби “невидимою рукою” дозволяла збільшити “добробут нації” загалом.

Отже, нагромадження – це функція безмежного поліпшення добробуту, бо межі ринку детерміновані лише географічно. Однак, тут А.Сміт побачив проблему: нагромадження сприяють впровадженню інноваційних технологій, а отже, зростатиме попит на кваліфіковану робочу силу; відповідно, зростатиме зарплата, зменшуватиметься прибуток – джерело нагромадження. Капіталістична система опиниться на грані кризи. Тоді, за А.Смітом, включиться в дію другий великий закон “системи природної свободи” – закон народонаселення.

Проблему співвідношення зарплати і прибутку А.Сміт розглядає у десятому розділі “Добробуту націй”. На його думку ринковий механізм регулюватиме попит і пропозицію праці, а отже, і доходи – зарплату і прибуток: “... попит на людей ... необхідно регулює виробництво людей” [2, с.80]. Не дивлячись на високу дитячу смертність, зростання зарплати збільшує кількість робітників, бо з’являється можливість поліпшення умов побуту, харчування, тощо і більша частина дітей доживає до працездатного віку. Використання дитячої праці не викликало великого осуду з ряду причин. Ще один з піонерів англійської текстильної фабрики Р.Аркрайт наголошував на перевагах дитячої праці: відсутність незалежності, відносно швидка адаптація до регламенту фабричного життя, помірні заробітки, і, головне – діти часто виступали чи не єдиним джерелом доходів для усієї сім’ї.

А.Сміт висуває ідею, що “система досконалої свободи“, як саморегуляційна система, сама себе ставить на край занепаду і сама ж себе дивним чином виводить із скрутного становища. Висока оплата праці спочатку створює перепону нагромадженню капіталу, але в силу збільшення пропозиції праці, яка є наслідком сприятливої демографічної обстановки (знову ж таки, спричиненої зростанням зарплати) ситуація вирівнюється. Таким чином, А.Сміт одним із перших окреслив ідею циклічності економічної системи, “заворожуюче погіршення і зцілення, коли причина, що веде суспільство до неминучої загибелі, підспудно робить усе для його спасіння” [2, с.88]. На думку Р.Хайлбронера, А.Сміт зовсім не описує цикл ділової активності. У його моделі ріст опирається на фундаментальні фактори і довгостроковий за своєю природою. Кожна фаза визначена попередньою – достатньо лише не втручатися у роботу ринкового механізму. Величезна машина, що здійснює поступально-зворотний рух, включає в себе все суспільство; за межами причинно-наслідкового зв’язку опиняються лише визначальні для товаровиробників смаки народу та фізичні ресурси суспільства [3, с.82]. Як стверджує М.Блауг, А.Сміт не задовольнявся твердженням про те, що економіка вільного ринку забезпечує існування найкращого з усіх можливих світів. Його турбувало визначення точної інституційної структури, яка гарантуватиме сприятливу дію ринкових сил [1, с.76]. Конкуренцію він розглядав як процес, а не мету економічної діяльності. Під “багатством” розумів не капітал суспільства в даний момент часу, а суспільні доходи, створені впродовж певного періоду часу. Тому, за М.Блаугом, лейтмотивом “Добробуту націй” є економічний розвиток, тобто довготривалі сили, які керують зростанням багатства народів [1, с.50].

Література

1. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / Марк Блауг – К.: “Основи”, 2001. – 680с.

2. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу і причини добробуту націй / Адам Сміт – К.: Port-Royal, 2001. – 590с.

3. Хайлбронер РЛ. Философы от мира сего / Роберт Л. Хайлбронер; пер. с англ. И.Файсбисович. – М.: Издательство КоЛибри, 2008. – 432с.