Економічні науки/Державне регулювання економіки

Чернякова А.І., к.е.н., доцент Головінов О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М.Туган-Барановського,Україна

Роль держави в регулюванні інвестиційного процесу

Процес вивчення інвестицій передбачає аналіз загальних основ і механізму здійснення інвестиційної діяльності як найважливішої складової ринкового господарювання, виявлення специфіки інвестиційних процесів в умовах перехідної економіки. В той же час, з'ясування основних зв'язків і залежностей вимагає попереднього уточнення ключових понять, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, є відносно новими у вітчизняній економічній теорії і практиці.

Звернення до трактування терміну «інвестиції» показує, що в різних формах і напрямах економічної думки визначення поняття «інвестицій» містять загальну істотну рису - зв'язок інвестицій із здобуттям доходу як цільової установки інвестора.

У широкому сенсі слово «інвестувати» означає: «розлучитися з грошима сьогодні, аби отримати велику їх суму в майбутньому» [2]. У найбільш загальному вигляді інвестиції розуміються як вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому. Такий підхід до визначення поняття «інвестицій» є пануючим як в європейській, так і в американській методології.

Інвестиції в західній економічній літературі розглядаються в єдності двох аспектів: ресурсів (капітальних цінностей) і вкладень (витрат). Найбільш вочевидь даний підхід представлений в роботах Дж. М. Кейнса, на думку якого інвестиції - це частина доходу за даний період, яка не була використана для вжитку, поточний приріст цінностей капітального майна в результаті продуктивної діяльності даного періоду [1].

Зазвичай інвестиції діляться на:

- прямі - вкладення в реальні активи (виробництво), в управлінні якими бере участь інвестор;

- портфельні (фінансові) - вкладення в акції, облігації і інші коштовні папери, пов'язані безпосередньо з титулом власника, що дає право на здобуття доходів від власності; частина портфельних інвестицій - вкладення в акції підприємств різних галузей матеріального виробництва - інколи оформляються як прямі;

- реальні - фінансові вкладення в землю, нерухомість, машини і устаткування, запасні частини і так далі, у тому числі витрати на оборотний капітал;

- проектні - кредити, що надаються реальному або потенційному власникові для реалізації прибуткового інноваційного проекту [3].

У ринкових системах, що склалися, головне завдання держави - створення сприятливих умов для активізації приватних інвестицій при обмеженні своєї функції безпосереднього інвестора. Проте українська економічна практика минулого десятиліття показує, що перехідна економіка як система, виведена з системи рівноваги, вимагає для стабілізації і переходу до народногосподарського зростання активнішої участі держави не лише в створенні інституційно-правової основи діяльності приватних інвесторів, але і в прямому інвестуванні в реальний сектор для досягнення необхідних структурних зрушень. Сьогодні не можна недооцінювати особливу роль державних інвестицій як найважливішого важеля модернізації структури народного господарства, подолання значних диспропорцій, що накопичилися в радянський і пострадянський періоди.

Недостатність участі держави в підтримці і регулюванні інвестиційного процесу в Україні виявляється в постійному недофінансуванні державних інвестиційних програм і цільових програм розвитку регіонів, в відсутності чітких пріоритетів інвестиційної політики на макрорівні. Скорочення долі державних інвестицій не було компенсоване вкладеннями з інших джерел, внаслідок чого сталося різке падіння об'ємів всіх видів інвестицій в економіку.

Активне втручання держави прискорить вирішення глобальних економічних завдань в Україні. Дану проблему слід вирішувати з врахуванням особливостей національної економіки промислово-індустріального типа з великою питомою вагою сировинних галузей, а також промислового комплексу. Необхідність переходу до цілеспрямованого державного регулювання, активізації інвестиційного процесу викликається виникненням стійкого інтересу до розвитку виробничого потенціалу в цілому ряду секторів економіки; створенням механізму закумульованих інвестиційних ресурсів для багатьох галузей виробничого сектора, нової ринкової інфраструктури, здатної організувати стійкий інвестиційний процес і міжгалузевий розподіл капіталу в масштабах галузей і регіонів України.

Література:

1. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 2003. - XII. – 1028 с.

2. Анискин Ю.П., Бударов А.Ю., Попов А.Н., Привалов В.В. Управление инвестиционной активностью / Под ред. Ю.П. Анискина. - М.: ИКФ Омега-Л. - 272 с.

3. Игонина Л.Л. Инвестиции / Под ред. д.э.н., проф. В.А. Слепова. – М.: Юрист, 2002. – 478 с.