Грищук Н.В., Ратушняк О.С.

Вінницький національний аграрний університет,Україна

МЕТОДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Агропромислова політика сьогодні спрямована на те, щоб зробити її високоефективною і суттєво підвищити надійність забезпечення країни продукцією сільського господарства.

В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому, а також розвитку традиційних та нових методів банківського кредитування. Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників, так і в процесі всього суспільного виробництва, і використовується кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.[3]

Кредитування сільського господарства характеризуються певними особливостями, що пов’язані зі специфікою цієї галузі. Ці особливості сприяють досить активній участі держави в кредитних відносинах у сільському господарстві України (безпосереднє надання державою поворотних позикових коштів на пільгових умовах та часткова компенсація державою відсоткових ставок за кредитами комерційних банків). Однією з найважливіших та найприбутковіших операцій будь-якого комерційного банку є здійснення кредитування. Оскільки банки покликані акумулювати власні та запозичені ресурси для кредитування інвестицій в розвиток економіки країни, то кредитна діяльність при її вдалому здійсненні приносить прибуток всім її учасникам: кредитній установі, позичальнику та суспільству в цілому. Основною метою кредитування є надання прибуткових кредитів з мінімальним ризиком. Для зведення ризику до мінімального рівня банку необхідно знайти такий цільовий ринок, де б він зміг відразу “відчувати” негаразди, що відбуваються з кредитом, який було надано позичальникові. Тобто процес кредитування в банку заснований на умінні керівництва та працівників кредитного підрозділу знаходити правильне співвідношення між ризиком та прибутком.

Поняття кредитного процесу вміщує в собі всі кроки комерційного банку, які він виконує при здійсненні кредитування позичальника, тобто від отримання ним кредитної заявки до повного погашення позичальником суми основного боргу та відсотків по ньому.

У сучасній практиці застосовуються три основні методи кредитування: цільова позика, кредитна лінія і кредитування поточного рахунка у міру надходження платіжних документів до нього в межах відкритого ліміту кредитування “овердрафт”. Найпоширеніші - кредити цільові. .[4].

Для поліпшення кредитних відносин між сільськогосподарськими виробниками і банками у господарствах необхідно постійно визначати обсяг можливого неповернення короткотермінових позичок. Для цього слід викорис-товувати спеціальні моделі ризику неповернення кредитів сільськогоспо-дарськими підприємствами, що дасть можливість визначити оптимальний обсяг кредиту на гектар посівної площі, при якому товаровиробник сільськогоспо-дарської продукції є найбільш надійним позичальником.

Для вдосконалення кредитних відносин товаровиробників сільсько-господарської продукції з банками в умовах ринкової економіки необхідно сформувати адекватну ринкову кредитну інфраструктуру. Поряд з комерцій-ними банками, які нині в переважній більшості обслуговують сільського-подарські підприємства, доцільно створити широку мережу спеціальних кредитних установ. .[4]

До складу кредитної інфраструктури з обслуговування сільського господарства повинні входити комерційні банки, кредитні спілки, кредитні кооперативи, кооперативний банк та спеціальний кредитний Фонд підтримки сільськогосподарських підприємств. У кредитній інфраструктурі потрібно створити державний Аграрний банк, через який здійснювалась би державна кредитна політика в аграрному секторі економіки. Важливою його функцією було б проведення операцій на ринку землі поряд з виконанням ним кредитних та інших функцій. Надзвичайно актуальним є створення та організація діяльності фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товарови-робників, кошти якого могли б поповнити нестачу у кредитах даної галузі, в тому числі на регіональному рівні. .[2]

На нашу думку, у сільському господарстві доцільно застосовувати фор-вардні і факторингові операції, ширше запроваджувати лізинг як один з ефекти-вних методів кредитування сільськогосподарських підприємств в умовах їх недостатнього забезпечення сільськогосподарською технікою. Розвиток лізин-гових операцій вимагає зростання рівня довіри сільських товаровиробників до надійної співпраці з банками, і навпаки.

Державна фінансова підтримка повинна поєднувати підтримку агро виробництва та сектори економіки, які забезпечують аграрну сферу матеріаль-ними ресурсами, і надаватись, в першу чергу, товаровиробникам, які ефективно використовують надані кошти.

Література:

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.00. №2121 – ІІІ

2. Зеленська І.В. Особливості кредитної політики підприємств // Держава та регіони Серія: Економіка і підприємство. -2009- № 3 - С.280-283

3. Кириченко О.А. Банківське кредитування споживчого ринку: проблеми розвитку. // Актуальні проблеми економіки . – 2008 № 7. – С. 128-193

4. Тимощук І. Як вдосконалити кредитно-банківську систему.// урядовий кур’єр. -2008 № 6 .- С 22-25.