УДК 336.71

УПРАВЛІННЯ ІПОТЕЧНИМ КРЕДИТУВАННЯМ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ

Живко З.Б. – професор кафедри економічної безпеки ЛьвДУВС, к.е.н., доцент

Гельман Ю.Л. – студентка економічного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ

На сьогодні в державах з розвинутою економікою іпотека є дієвим механізмом, що забезпечує надходження фінансових потоків в економіку країни та дає можливість населенню покращити свої житлові умови. Становлення повноцінної і ефективної системи іпотечних відносин в Україні суттєво залежить від потенціалу та інвестиційних можливостей інститутів іпотечного ринку. Розвиток іпотеки відіграє важливу роль у досягненні макроекономічного ефекту. У 2008 р. іпотечні кредити у кредитних портфелях українських банків складали 10–15%, що є близько 3% ВВП [1]; у Російській Федерації до 2015 р. іпотека до ВВП складе біля 16% [2]. У Великій Британії цей показник дорівнює 40%, у США – 70%, а у Голландії – понад 100%, оскільки в цій країні вигідними є умови надання іпотечних кредитів. Відстеження причин виникнення можливої іпотечної кризи в національних економіках, механізмів її передавання і заходів, спрямованих на її попередження, потребують системного наукового дослідження. У 2008 р. частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу, який формується в Україні, становила майже 39% [3], що перевищує порогове значення економічної безпеки 30% та призвело до порушення економічної рівноваги в економічній системі держави.

У світовій економіці сформувалося дві моделі іпотеки: американська і франко-скандинавська. У США фінансування іпотечних кредитів відбувається шляхом випуску іпотечних облігацій (понад 50%) та їх розміщення на фондовому ринку, а в країнах Європейського Союзу через цінні папери залучається біля 20% іпотечних кредитів. У більшості європейських країн застосовується дворівнева модель функціонування ринку іпотечного кредитування, яка передбачає наявність первинного (економічні відносини між іпотечним кредитором і позичальником щодо надання та погашення іпотечних кредитів) та вторинного (рефінансування іпотечних кредиторів шляхом емісії іпотечних цінних паперів, продаж іпотечних активів банкам чи спеціалізованим небанківським іпотечним фінансовим установам другого рівня) ринків.

Варто зазначити, що впровадження ринку іпотеки суттєво впливає на весь економічний процес трансформації, адже іпотека створює необхідні умови для прискорення задоволення потреб населення у житлі, що є однією з передумов підтримки соціальної стабільності. Розвиток іпотечного кредитування пом'якшує соціальні проблеми, в тому числі проблеми зайнятості. Такий ефект досягається завдяки забезпеченню стійкого розвитку реального сектора економіки та створенню нових робочих місць.

В умовах відсутності єдиної концепції розвитку іпотечного ринку та інвестиційних ресурсів банки просувають свої інструменти на ринку на свій розсуд безсистемно та індивідуально. Зокрема, не мають під собою необхідного ресурсного забезпечення сформовані портфелі нестандартних іпотечних кредитів, що може спричинити виникнення кризових явищ. Своєчасність розроблення стратегій діяльності банків щодо іпотеки – це впевнений шлях подальшого укріплення стабільності банківської мережі та підвищення конкурентоспроможності банків.

Цілком підтримуємо автора, що у банку важливо для розроблення інструментарію іпотечного ринку створити групу експертів з фахівців ряду департаментів, а саме: організації продажів на роздрібному ринку, ризик-менеджменту, маркетингу [4]. Формування інструментарію в департаменті організації роздрібного бізнесу, просування його на ринку силами фахівців департаменту продажів, а моніторинг працюючого кредиту фахівцями ризик-менеджменту не дозволяє створити єдину систему відповідальності і цільових орієнтирів – забезпечення своєчасного повернення виданого кредиту. Причиною недосягнення єдності цілей є мотивація фахівців: перед одними стоїть завдання наростити обсяги іпотечного портфеля, перед іншими – забезпечити своєчасне отримання доходів за вже виданими кредитами і добитися зниження можливих збитків від операції. Далі банки покликані вирішити завдання взаємозв’язку розроблених ними інструментів із стандартами іпотечного кредитування. У даний час в Україні діють у форматі рекомендацій Стандарти Національної іпотечної асоціації і Стандарти Державної іпотечної організації, які розповсюджуються на кредити, що видаються за рахунок її ресурсів. Ознайомившись з іпотечними стандартами вітчизняного і зарубіжного ринків, можна зробити практично безапеляційний висновок: діючі стандарти базуються на загальних принципах.

Актуальною є проблема залучення додаткових приватних інвестицій у житлову сферу. Розвиток ринку іпотечного кредитування, як свідчить світовий досвід США та країн Європейського Союзу, супроводжується оздоровленням економік. Наприклад, у 30-х роках XX ст. в США виходу з економічної кризи сприяв розвиток кредитування власників будинків (житлової іпотеки). Загалом позика під заставу житла поєднує в собі елементи споживчого та іпотечного кредитування. У країнах Європейського Союзу ставка за іпотечними кредитами коливається у межах 7–10% річних, а у США при наданні іпотечного кредиту терміном до 30 років – відповідно 3–5% річних [5].

Отже, вітчизняна економіка потребує значної модернізації і зниження ступеня залежності від зовнішніх фінансових, сировинних та енергетичних ринків. Досягнення макроекономічної стабілізації передбачає недопущення зниження рівня життя населення, стимулювання інвестиційної діяльності і іпотечного кредитування, що сприятиме підтримці реального сектора економіки. Тому особливої уваги заслуговує розвиток фінансових ринкових інститутів, зокрема іпотечних інституцій, які мають повернути довіру до себе і стати ефективним інструментом акумуляції національних заощаджень та перетворення їх у довготерміновий інвестиційний ресурс.

Для повного обліку всіх ринкових чинників і розширення кола потенційних клієнтів необхідно передбачити диференціацію стандартів іпотечного кредитування за категоріями позичальників. Ці заходи дозволять: на початковому рівні формувати досить високий рівень управління ризиками; розробити макети кредитних договорів, що враховують всі можливі ризики банку та передбачають їх мінімізацію; розробити процедури роботи з нерухомістю, прийнятою в заставу, на випадок виникнення необхідності реалізації свого права як заставодержателя; знизити вартість кредиту для позичальника, що дозволить банку зміцнити свою позицію на ринку шляхом розширення пропозиції і отримання підстав для більш ретельного відбору клієнтів.

Література:

1. Бурий А. Боротьба очікувань / А. Бурий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/142572/.

2. Озеров С. Откуда берутся деньги? Привлечение финансирования ипотечными банками на современном этапе / С. Озеров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rcb.ru/iks/2008-12/13956/?phrase_id=429150.

3. Данилишин Б. Про економічні підсумки 2008 року і прогноз на наступний рік / Б. Данилишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=14841.

4. Берегуля О.В. Стратегія удосконалення іпотечного кредитування в банку з метою підвищення його конкурентоспроможності / http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/texts/2009_25/25.1.37.pdf

5. Офіційний сайт Української національної іпотечної асоціації [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.unia.com.ua.