Экономические науки/Внешнеэкономическая деятельность

Тимків І. В.

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

 

Бідність як глобальна проблема сучасності

 

      Особливістю сучасного етапу розвитку людства є глобалізація, яка являє собою якісно новий етап  інтернаціоналізації господарського життя і   виражається у формуванні глобального інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів та послуг, робочої сили. Вона характеризується кількісними та якісними змінами параметрів світової економіки.

     Слід відмітити, що процеси глобалізації несуть в собі як позитивні так і негативні наслідки для розвитку людства. З одного боку, перед кожною країною відкриваються практично необмежені можливості долучитися до міжнародних стандартів виробництва і споживання, освіти й охорони здоров'я, універ­сальних демократичних інститутів та культурних цінностей, під­вищити стандарти життя населення та знизити рівень бідності в суспільстві, а також розв'язувати за підтримки міжнародного співтовариства найгостріші соціальні проблеми. А з другого бо­ку, економічна глобалізація стимулює перенесення виробництва та робочих місць до країн з низькою вартістю робочої сили, сприяє поширенню масштабів нестандартних форм зайнятості, погіршує  умови праці у відсталих країнах, спричиняє ерозію соціального захисту працівників та стрімке майнове розшарування між населенням заможних держав та країн третього світу, а також між багатими та бідними верствами населення на внутрішньокраїновому рівні [5, ст.153 - 154].

     За таких умов серед серйозних загроз, які стоять перед людством на сучасному етапі розвитку, однією з найважливіших є проблема бідності, яку за своєю суттю та змістом відносять до групи соціально- економічних. Одночасно із підвищенням вимог до якості життя людини в розвинених країнах світу, в багатьох регіонах і навіть континентах збільшується кількість бідних, що становить загрозу для стабільності світового суспільства та стійкого економічного зростання. За даними Світового банку загальна кількість абсолютно бідних в останні роки досягла 1,4 млрд. осіб, причому добове споживання половини населення світу не перевищує двох доларів США, що є помірною формою бідності. Значна кількість людей помирає щорічно від того, що вони бідні [2, ст.247].

      Визначення бідності надано Т. Алленом та А. Томасом, за яким бідність розглядається як характеристика економічного стану індивіду або групи людей, при якому вони не можуть самостійно оплатити вартість необхідних благ, що забезпечують існування людини [8]. 

     Бідність, за трактовою П. Таунсенда, означає неспроможність індивідуума унаслідок нестачі економічних ресурсів функціонувати у суспільстві, в результаті чого вони виключені зі звичайного стилю життя, загальноприйнятих моделей поведінки, звичок і типів діяльності. Це стан, при якому першочергові потреби людини перевищують можливості їх задоволення [9].

     Однак треба підкреслити, що сьогодні серед науковців широкого поширення набула думка, що жоден статистичний підхід не в змозі охопити всіх сторін та проявів бідності. На внутрішній характер цього багатоаспектного та cуперечливого явища накладається безліч етичних міркувань та обмежень, від яких напряму залежать теоретичні викладки та методичні підходи до дослідження. Основна складність дослідження бідності полягає у відсутності точного визначення, яке б надавало змогу проводити кількісну оцінку цього явища.

     Найбільш серйозні дискусії між науковцями у розвинутих країнах світу точилися стосовно розуміння бідності як абсолютної, чи відносної та відповідного вибору критерію її вимірювання.

     Підходи до визначення бідності, які прийнято називати абсолютними, сьогодні діють у США, інших англо - саксонських країнах (як Англія, Австралія) та в деяких країнах Східної Європи (зокрема, в Росії та Білорусі). Ці підходи базуються на вимірюванні можливості або її відсутності придбати більш чи менш розширений продуктовий кошик. Їх загальний принцип полягає у визначенні певної норми споживання як вираження фундаментальних потреб даного суспільства в дану епоху. Таким чином, йдеться скоріше про абсолютне соціально-історичне поняття, що враховує специфіку кліматичних умов, традицій або рівня розвитку суспільства, ніж про суто абсолютне поняття, яке було б справедливе для всіх країн і будь-яких епох та мало б нереалістичний характер [6, 308].

     В свою чергу країни Західної Європи прийняли поняття відносної бідності, що розглядається як форма нерівності: бідними вважаються люди або сім’ї, рівень життя яких значно нижче за рівень життя більшості населення, тобто нижче за певний поріг, деяке процентне відношення від визнаного нормальним рівня життя. Уникаючи недоліків нормативних підходів, країни Західної Європи стикаються з іншою проблемою – довільним трактуванням, оскільки на всіх етапах розробки відносної межі бідності необхідно робити вибір, який не виходить з добре розробленої теорії і не походить із спостережуваних даних [6, 309].

      Окремого розгляду потребує так званий суб’єктивний підхід до виміру бідності, який інтерпретує бідність не з соціологічного погляду, як віднесення себе до відповідної соціальної страти, а з економічної – як неможливість забезпечити своє існування за наявний дохід. Іншими словами, бідним є той, хто відчуває труднощі із урівноваженням свого бюджету, хто вважає, що йому треба більше ресурсів для життя або виживання [5, 311].

     В свою чергу, глобальна бідність - це системне явище, яке є наслідком неефективного розподілу доходів світової економіки і наявності у світі країн, населення яких живе за низькими життєвими стандартами в порівнянні з середніми нормативами життєдіяльності населення Землі, що обмежує участь бідних країн у світогосподарських процесах [4].

      Відповідно до критерію Світового банку абсолютно бідним вважався той, чий щоденний дохід не перевищував одного долара США. Однак, в серпні 2008 року банк запропонував підняти позначку до 1,25 долара, тому що за результатами актуальних досліджень витрати в країнах, що розвиваються, виявилися вищими, ніж було прийнято вважати.  За даними Світового банку в цей час кількість абсолютно бідних у світі становить більше 1,4 мільярди людей [7].

     Нині проблема бідності набула глобального характеру,  і властива як багатим індустріальним країнам, так і тим, що розвиваються, хоча й проявляється неоднаково. Так, у найбідніших країнах більшість населення неписьменне, живе фактично в антисанітарних умовах. Близько 1,5 млрд. людей позбавлені елементарної медичної допомоги, майже 2 млрд. — не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою, при цьому 2/3 всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеші, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах).  Щорічно від недоїдання у цих країнах страждає 500 млн. осіб, вмирає від голоду 30—40 млн. [1, ст. 262]

     Необхідно підкреслити, що в  усьому світі у останні десятиріччя спостерігається стійкий і послідовний прогрес у скороченні абсолютної бідності, це підтверджує цілий ряд досліджень.  Проте темпи скорочення рівня абсолютної бідності з 2005 року уповільнилися внаслідок зростання цін, особливо на продукти харчування та нафту, через світовий економічний спад, зміни рівня життя. Бідність скорочується, але залишається невирішеною проблемою і як явище має тенденцію до вкорінення.

   Також треба сказати і про регіональну особливість бідності. Диференціація регіонів світу за рівнем бідності, відображає відмінності у рівнях бідності в залежності від того у якому регіоні розташована країна: найвищий рівень абсолютної бідності спостерігається у Африці на південь від Сахари та Південній Азії.

     За період з 1981 - 2007 роки суттєво знизився рівень абсолютної бідності у Східній і Південній Азії, але зріс у країнах Південній Африки. Оскільки ряд густонаселених країн, що розташовані майже виключно у Азії, такі як Бангладеш, Індія, Китай, і Пакистан, зуміли значно скоротити абсолютну бідність, то майже весь приріст абсолютної бідності відбувся за рахунок країн південної Африки. Серед найбільших країн, у яких зростає рівень бідності є Нігерія, ЮАР і Танзанія. Причинами уповільнення темпів скорочення абсолютної бідності у країнах Африки на південь від Сахари є нерівномірний розподіл доходів, низька якість життя, зростання смертності серед немовлят тощо [3].

     Можна сказати, що бідність є нерівномірності економічного, соціального і культурного розвитку як в середині регіонів, так і між країнами з різними соціально-економічними відносинами. Дослідження свідчить, що бідність як явище має місце в усіх регіонах світу, але найвищі показники, якщо не брати до уваги регіональні відмінності, спостерігаються у країнах, що розвиваються.

     А. Гальчинський наводить наступні цифри, які демонструють різницю між високорозвиненими країнами і країнами, що розвиваються, :  «Частка 20% найбіднішого населення світу скоротилася з 2,3% у 1960 році до 1, 1 % у 1999 році. Відношення доходу 20 % найбагатшого населення планети, так званого «золотого мільярду», до доходу найбіднішого населення планети  становило   30 : 1 у 1960-му році, 60:1 у 1990-му році, 90:1 у 1999- му році. Нині на 20 % населення планети, що проживає в країнах, які процвітають, припадає 86% ВВП всього світу, а на 20 % тих, що проживає в бідних країнах, - лише 1% [2, 247] .

     В зв’язку з високим рівнем абсолютної бідності в світі, вчені наголошують, що негативні наслідки такого зубожіння не обмежуються лише тим, і вони є розплідником неуцтва і хвороб та створюють умови для зростання злочинності та екстремізму. Ключовою проб­лемою є їх гальмівний вплив на динаміку глобального економіч­ного розвитку, адже через неграмотність та незадовільний фізич­ний стан значної частини населення відсталих країн практично неможливим є їх залучення у процеси розвитку. Крім того, вагомі масиви бідності та зубожіння у світі гальмують формування й роз­виток національних ринків відсталих країн, пригнічуючи та сегментуючи їх і без того обмежену купівельну спроможність. Цим са­мим стримується становлення сучасного глобального виробницт­ва,  переважна частина якого може розвиватися лише за значних масштабів, а тому тяжіє переважно до містких ринків збуту [5, ст.165].

 

Література:

 

1.     Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник. – К.: Хай-Тек Прес, 2007. – 336 с.

2.     Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти: Наук.вид.- К.: Либідь, 2006. - 312 с.

3.     Доклад о мировом развитии 2006. Справедливость и развитие. Пер. с англ. М.: Весь мир. - 2006. - 298 с.

4.     Картер Джимми. Пропасть, разделяющая бедньїх и богатьгх, увеличивается. -Персонал. 2001. № 8. - С. 10 - 13.

5.     Столярчук Я. М. Глобальні асиметрії економічного розвитку: монографія.-К.: КНЕУ, 2009. – 302 с.

6.     Черенько Л. М. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України. — К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. — 428 с.

7.     Anup Shah. Poverty Around The World - http://www.globalissues. org/ article/4/poverty-around-the-world.

8.      Poverty and development into 21 st. century / Edited by Allen T., Thomas A. -Milton Keynes (MK): Oxford etc.: Oxford university Press. - 2000. - XI. - 572p.

9.     Townsend P. Poverty in the United Kingdom. - Harmondsworth: Penguin. - 1979. -P. 31.