Павлюк Т.І.

Науковий керівник: Кудлаєва Н.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Постановка проблеми. Для одержання достовірної та повної інформації про діяльність підприємства, необхідно мати чітке уявлення про стан і вартість його активів, найбільшу частку яких, як правило, становлять основні засоби, оскільки їх вартість значною мірою впливає на показники діяльності підприємства. Досягти цих результатів можливо при проведенні переоцінки, яка є важливим, але, водночас, трудомістким та складним процесом.

Аналіз останніх публікацій та документів. Дослідженнями проблеми відображення результатів переоцінки займались багато науковців як Білуха М., Голов С., Голованов О., Гомберг Л., Дем’яненко М., Завгородній В., Линник В., Кірейцев Г., Палій В., Олійник М., Старобойт В.А., Хома С.В. та ін.

Мета написання статті полягає в розкритті ряду питань, які виникають в процесі проведення переоцінки основних засобів, спираючись на нормативні документи.

Переоцінка – це бухгалтерська процедура, за допомогою якої залишкову вартість об’єктів основних засобів узгоджують з його справедливою вартістю.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при історичній (фактичній) собівартості пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання [1].

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, розкриття інформацію про них у фінансовій звітності регламентує П(С)БО 7 «Основні засоби.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення переоцінки основних засобів є обов’язковим у випадках переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку. Пункт 16 П(С)БО 7 "Основні засоби" містить більш конкретні вимоги щодо обов’язкової переоцінки основних засобів: «Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу» [3]. Але, щоб достеменно дізнатися, чи відрізняється залишкова вартість об’єкту основних засобів від його справедливої вартості більш, ніж на 10 відсотків, треба здійснити оцінку цього об’єкту. Тобто, виходячи з вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємство зобов’язане щоквартально здійснювати оцінку окремих об’єктів основних засобів з кожної групи, щоб порівнявши визначену справедливу вартість цих активів з їхньою залишковою вартістю, вирішити чи треба здійснювати переоцінку, і якщо треба, то яких саме груп об’єктів основних засобів. Зрозуміло, що на сьогоднішній день на практиці цей підхід майже неможливий, обтяжливий для підприємства з точки зору фінансових витрат і витрат часу і може стати на перешкоді нормальної діяльності підприємства, але є теоретично строгим та обґрунтованим.

В Україні проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати, тобто баланс повинен складатися 4 рази на рік. Отже, й здійснення переоцінки основних засобів не є обов'язковим частіше чотирьох разів на рік.

Стаття 32 Міжнародного стандарту бухобліку 16 «Основні засоби» вказує, що частота переоцінок залежать від коливань справедливої вартості переоцінюваних об’єктів основних засобів. Якщо справедлива вартість переоціненого активу суттєво відрізняється від його балансової вартості, проводять подальшу переоцінку. Деякі об’єкти основних засобів можуть зазнавати значних і непостійних коливань справедливої вартості, потребуючи щорічної переоцінки. Об’єкти основних засобів з незначними коливаннями справедливої ринкової вартості достатньо оцінювати кожні три - п’ять років. Наведені положення в цьому документі носять інформативний, а не нормативний характер, тому є орієнтиром [7, 450].

Умовою, за виконання якої підприємство може проводити переоцінку, називає суттєву відмінність між залишковою та справедливою вартістю об’єкта основних засобів. При цьому визначення суттєвості вітчизняні бухгалтерські нормативи не містять. Водночас, у п. 34 Методичних рекомендацій, затвердженим Мінфіном України від 30.09.03 №561, зазначено, що порогом суттєвості для проведення переоцінки може прийматися величина, що дорівнює 1% чистого прибутку(збитку) підприємства або величина, що дорівнює 10 – відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від справедливої вартості [6]. Слід зауважити, що МСБО 16 «Основні засоби» на відміну від П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачає використання лише якісного критерію суттєвості, не встановлюючи кількісного порогу суттєвості. З одного боку, такий підхід залишає розуміння поняття суттєвості на інтуїтивному рівні, необхідності здійснення оцінки для визначення необхідності проведення переоцінки. З іншого боку цей підхід залишає поняття суттєвості занадто абстрактним та таким, що може призводити до конфліктів через різне тлумачення його значення, оскільки проблема суттєвості в економічній теорії на даний час не вирішена на належному науковому рівні, що стає причиною багатьох непорозумінь.

На нашу думку, у якості індикаторів, які дозволять на якісному рівні ідентифікувати суттєвість різниці залишкової та справедливої вартості об’єкту основних засобів, можуть використовуватися деякі з індикаторів зменшення корисності активів, передбачені пунктом 9 МСБО 36 «Зменшення корисності активів», а саме: а) зовнішні джерела інформації (значні зміни з негативним впливом на підприємство у технологічному, ринковому, економічному або правовому довкіллі; ринкові ставки відсотка або ставки доходу від інвестицій, збільшені протягом періоду, які вплинуть на ставку дисконту, застосовану при обчисленні вартості використання активу і суттєво зменшать суму очікуваного відшкодування активу); б) внутрішні джерела інформації (свідчення застаріння або фізичного пошкодження активу; суттєві зміни, які негативно впливають на підприємство такою мірою чи таким способом, якими використовують актив, або за очікуванням) [5].

Окрім наведених можуть застосовуватися і додаткові індикатори, перелічені у пункті 11 МСБО 36 «Зменшення корисності активів».

При здійсненні переоцінки об’єкту основних засобів виникає питання чи переоцінювати всі подібні до нього об’єкти. Відповідь залежить від розуміння поняття «подібності» об’єктів. В пункті 34 МСБО 16 «Основні засоби сказано, що при переоцінюванні об’єкту основних засобів, переоцінюється весь клас основних засобів, до якого належить цей актив. За пунктом 35 МСБО 16 «Основні засоби» поняття клас основних засобів містить два критерії, згідно з якими ці об’єкти можуть або не можуть бути віднесені до певного класу основних засобів: однаковість характеру використання і однаковість способу використання. Прикладами окремих класів активів є: земля, земля та будівлі, машини та обладнання, кораблі, літаки, автомобілі, меблі та приладдя, офісне обладнання [4; 7, 452].

У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Поняття групи основних засобів визначено в П(С)БО 7 «Основні засоби» за трьома критеріями, згідно з якими об’єкти основних засобів можуть або не можуть бути віднесені до певної групи основних засобів: однотипність технічних характеристик, однотипність призначення, однотипність умов використання.

На відміну від МСБО 16 «Основні засоби», який містить лише приклади окремих класів основних засобів, П(С)БО 7 «Основні засоби» не просто рекомендує, а фактично, не залишаючи українським підприємствам свободу вибору при групуванні об’єктів основних засобів, чітко встановлює для цілей бухгалтерського обліку основних засобів класифікацію за групами (п.5.1 «Основні засоби» та п. 5.2.»Інші необоротні матеріальні активи»).

Така фактична невідповідність визначення поняття групи та класифікації груп основних засобів, наведених в одному й тому ж документі – П(С)БО 7 «Основні засоби» не дозволяє однозначно відповісти на питання як здійснювати групування об’єктів основних засобів у відповідності з визначенням поняття групи основних засобів, чи у відповідності з встановленою класифікацію. Ця проблема потребує вирішення з боку юристів, для виключення потенційних конфліктів через її різне тлумачення.

Підприємство не може самостійно здійснювати переоцінку основних засобів. Обов'язкова оцінка майна виконана суб'єктами, які не є суб'єктами оціночної діяльності, визнається недійсною. (Стаття 8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 5 даного Закону України суб’єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання, зареєстровані в установленому законодавством порядку, суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, у складі яких працює хоча б один оцінювач та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності та у складі яких працюють оцінювачі.

За статтею 8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не допускається проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке, зазначені особи, мають майнові права; проведення оцінки майна фізичної особи-замовника або керівників юридичної особи, яка є замовником оцінки, оцінювачем, має родинні зв'язки з зазначеними особами, або керівництво якого має зазначені зв'язки; проведення оцінки майна своїх засновників (учасників) [2].

Результати оцінки майна, проведеної з порушеннями, визнаються недійсними та підлягають обов'язковому скасуванню.

Розмір та порядок оплати послуг з переоцінки основних засобів є результатом домовленості замовника та суб’єкта оціночної діяльності, що надає ці послуги і обов’язково фіксується в договорі на проведення оцінки. Вартість послуг не перевищує 3 % від балансової вартості цих активів (ст.11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно з статтею 12 цього Закону України результати переоцінки основних засобів фіксуються в звіті про оцінку майна, скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності і має юридичну силу.

Отже, проведення переоцінки основних засобів підприємства, при використанні нормативних документів, забезпечить достовірну інформацію про їх вартість та стан.

Література:

1. Закон України: Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV зі змінами та доповненнями

2. Закон України: Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ зі змінами та доповненнями

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»: Затверджено Міністерством фінансів України від 27.04 2000 р. № 92.

4. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби».

5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 36 «Зменшення корисності активів».

6. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.09 2003 р. №561.

7. Хома С.В. Особливості обліку переоцінки основних засобів з урахування вимог міжнародних стандартів фінансової звітності ⁄⁄ Наук. вісник БДФА. Екон. науки: зб. наук. праць ∕ МФУ, БДФА; гол. ред. В.В. Прядко. – Чернівці: Технодрук. – 2009. Вип 1. − С. 450-456.