Слободянюк Інна Сергіївна – студентка 3 курсу факультету економіки і підприємництва

Науковий керівник: Томчук Світлана Василівна – асистент кафедри фінансів та кредиту

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ: ЇХ СУТЬ ТА ФОРМУВАННЯ

Сільське господарство має вирішальне значення для економіки України, оскільки тут створюється біля третини валового внутрішнього продукту та тому, що ця галузь є сировинною базою переробної, харчової, легкої промисловості та інших галузей національної економіки. А з огляду на те, що продукція сільськогосподарського виробництва в основній своїй масі – це товари повсякденного споживання, ця галузь є найбільш значимою у народногосподарському комплексі, забезпечує продовольчу безпеку держави.[3]

Будь-яке підприємство, незалежно від форми господарювання та виду діяльності, спирається у процесі функціонування на певну суму грошових коштів. Ці кошти живлять підприємство, дають йому змогу вільно розвиватись. При цьому вони безперервно обертаються, перебуваючи в грошовій чи товарній формі. Швидкість та масштаби руху коштів значною мірою визначають успішність розвитку підприємства, рівень його конкурентоспроможності на ринку.

Частиною грошових коштів виступають фінансові ресурси. Про це пише О.Д. Василик: "…не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення і використання"

Такої ж думки притримуються О.М. Бандурка та М.Я. Коробов: "Фінансові ресурси – це централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства". Тут виникають певні труднощі стосовно застосування даного твердження щодо діяльності сучасних підприємств. На сьогодні підприємство не може спочатку формувати спеціальні фонди із отриманих коштів, а вже потім їх вкладати в реальні основні і оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в оборот кошти, тим більш у величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. Кожна втрачена хвилина може вилитись підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.[1]

Управління фінансовими ресурсами будь-якого підприємства здійснюється шляхом розробки та втілення фінансової політики, що повинна бути розроблена як довготермінова, в якій розставлені цілі і пріоритети для кожного рівня управління і етапу розвитку сільськогосподарського виробництва. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики, а тому покликана розв’язувати задачі пошуку, концентрації, акумулювання фінансових ресурсів та їх розподілу відповідно до напрямків розвитку підприємства,що не суперечать загальній економічній політиці. Єдина фінансова політика підприємства розробляється на рівні вищого керівництва, в ній визначаються джерела фінансових ресурсів та їх розподіл в межах даного підприємства. Базою для розробки ефективної фінансової політики є відповідна зовнішня та внутрішня інформація.[3]

Професійне управління фінансами сільськогосподарських підприємств вимагає глибокого аналізу фінансових ресурсів, що дасть змогу найточніше оцінити забезпеченість, інтенсивність та ефективність їх використання.

Показники прибутковості (рентабельності) дають змогу оцінити ефективність використання фінансових ресурсів, що визначається співвідношенням чистого прибутку, визначуваного різними способами, з сумою активів, використаних для отримання цього прибутку. Показники прибутковості формуються залежно від фокусу дослідження ефективності. Виходячи з їх мети аналізу, формуються компоненти показника: обсяг прибутку (чистий, операційний, прибуток до виплати податку) і розмір активу, або капіталу, які породжують цей прибуток.[2]

Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів, отримання і розподіл доходів з метою забезпечення виробництва. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Існує два основних типи ситуації, за яких приймаються рішення. Перший, це ситуація визначеності, коли вибір фінансової стратегії з множини можливих альтернатив завжди призводить до відомого, раніш визначеного наслідку. Другий тип ситуації є невизначеним, коли конкретна фінансова стратегія може привести до будь-якого наслідку з відомої множини наслідків.[4]

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані субсидії, кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладняє фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивіденди за акціями, відсотків за облігаціями, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.[2]

Література

1. Власюк Н.І. До питання про фінансових ресурсів підприємств// Агросвіт №5 – 2009.

2. Власюк С. Оцінка ефективності використання фінансових ресурсів сільськогосподарськими підприємствами// Економіка АПК №8 – 2009.

3. Чаплигіна О.В., Лоєвська С.А. Вдосконалення політики управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств// Економічний простір №22/2 – 2009.

4. Шестопалова О.В. Фінансові ресурси в умовах ризиковості економічної діяльності// Економічний простір №23/2 – 2009.