Економіка/ 3.Фінансові відносини

Мараховська Т.М., Любенко О.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

На сьогодні більшість вітчизняних підприємств перебувають на межі фінансової кризи. Основна причина виникнення кризових явищ полягає у низькому рівні менеджменту і нездатності підприємств ефективно та своєчасно управляти оборотними активами. Українські підприємства практично не мають можливості нормально функціонувати у зв'язку з наявністю дебіторської заборгованості, адже це відтягує кошти з обороту. За таких умов зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження виникнення безнадійних боргів [3, c.35].

Дослідженню даної проблеми присвячено наукові праці таких вітчизняних вчених як М.Д. Білик, О.А. Боровик, Є.В. Дубровська, О.М. Кияшко, С.А. Кравченко, О.В. Попазова, В.В. Смачило, О.О. Тучак, Л.В.Черненко та інших.

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у виробленні і ухваленні управлінських рішень для забезпечення ефективності розрахунків з дебіторами і кредиторами. Збільшення або зниження дебіторської і кредиторської заборгованості приводять до зміни фінансового становища підприємства. На підставі цього необхідно проводити моніторинг і аналіз стану розрахунків.

Дебіторська заборгованість — це елемент оборотного капіталу, сума боргів, що належать підприємству від юридичних чи фізичних осіб. Вона займає значну питому вагу у структурі оборотних активів підприємства. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення засобів з обороту та призводить до додаткових витрат підприємства, виникають збитки від безнадійної дебіторської заборгованості. Але зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюють негативно. Виділяють нормальну та прострочену дебіторську заборгованість. Фінансові ускладнення на підприємстві створює наявність саме простроченої заборгованості, тому що підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для виплати заробітної плати, придбання запасів, а також уповільниться обертання оборотного капіталу [2, с.40].

На дебіторську заборгованість впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Внутрішні фактори - це кредитна політика організацій (підприємств), професіоналізм фінансового менеджера, структура розрахунків, види і стан контролю. Що стосується врахування зовнішніх факторів при розробці управлінських рішень, то до основних таких факторів треба віднести: стан розрахунків у країні, ефективність грошово-кредитної політики центрального банку та комерційних банків, фондів, фінансові ринки, рівень інфляції, види продукції та послуг, стан сегментів товарного ринку, фінансову стабільність і підтримку бізнесу тощо. Зовнішні фактори мають велике значення при створенні стратегії визначення дебіторської заборгованості [1, c.3].

Як показує практика, вірогідність повернення боргів у Західній Європі становить 85—95%, особливо тих, строк яких не перевищує піврічного періоду. На території СНД можливість повернення боргу легальними методами значно нижча і на практиці не перевищує 60% [2, c.42].

Управління дебіторською заборгованістю передбачає, передусім, контроль за оборотністю засобів у розрахунках, прискорення якої в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Вагоме значення при цьому має вибір потенційних покупців і визначення умов сплати за товари, що передбачається договором.

Одним із напрямів управління дебіторською заборгованістю в підприємствах має стати посилення контролю за нею, що сприятиме її зменшенню. У цілому контроль повинен визначити:

- наявність і правильність оформлення первинних документів, що є підставою для виникнення дебіторської заборгованості;

- стан дебіторської заборгованості за встановленими критеріями;

- достовірність оцінки дебіторської заборгованості та розрахунку обсягу резерву сумнівних боргів;

- правильність класифікації дебіторської заборгованості й наявність необхідних пояснень у примітках до фінансової звітності.

Відомості для управління дебіторською заборгованістю підприємства можна одержати з облікових джерел. Так, фінансовий менеджер для контролю дебіторської заборгованості покупців має складати щомісячні (щоквартальні) звіти. На підставі цих даних можна визначити сумарний залишок дебіторської заборгованості покупця. Для управління дебіторською заборгованістю також потрібна інформація про критичний термін оплати. Щоб мати можливість контролювати його, необхідно враховувати тривалість відстрочки платежу, а також дату виникнення дебіторської заборгованості. На підставі цих даних фінансові менеджери, які відповідають за надходження дебіторської заборгованості, можуть контролювати своєчасність платежів і при необхідності реагувати на виникнення прострочених зобов’язань з боку дебіторів.

Основним інструментом контролю дебіторської заборгованості має бути реєстр її старіння, який являє собою таблицю, що містить неоплачені суми рахунків, що групуються на основі термінів прострочення платежу. Групування можна здійснювати, виходячи з політики підприємства в межах кредитування контрагентів [4, c.85].

На світовому ринку і в Україні діє механізм повернення дебіторської заборгованості, що передбачає декілька методів рефінансування дебіторської заборгованості (рис. 1) [2, c.42].

Рис.1. Методи управління дебіторською заборгованістю

Широке розповсюдження в управлінні дебіторською заборгованістю отримали коефіцієнти інкасації, розроблені С.-Дж. Браном та М.П. Крицменом. Взагалі інкасація боргових вимог — це банківська послуга отримання за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта в рахунок погашення його боргу чи акцепту за векселями, чеками, іншими розрахунковими й товарними документами. Коефіцієнти інкасації — частина надходжень від заборгованості визначеного терміну щодо обсягу реалізації періоду виникнення заборгованості. Якщо коефіцієнт більше 1, то дебіторська заборгованість знизилася, якщо коефіцієнт менше 1, то дебіторська заборгованість і ймовірність формування безнадійної заборгованості зростають [2, c.40].

Метою факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. В нашій країні негайно або через 2-3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений відсоток від суми вимог. Факторинг може виконувати також й інші функції, як-от: покриття ризиків, пов'язаних із своєчасним отриманням оплати, управління дебіторською заборгованістю клієнта, надання консалтингових послуг фактором власнику дебіторської заборгованості.

Факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує потребу у відтягуванні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальникові отримати кошти за рахунок своєї дебіторської заборгованості [3, c.41].

Основні недоліки факторингу в тому, що в умовах України ризик факторингових операцій дуже високий, оскільки висока ймовірність невідповідності платника. Обсяг факторингових операцій дуже малий, а відсоток за факторинговий кредит — високий, ще більш високою може бути страхова сума. Недоліком якісного аналізу є те, що зараз відсутня система критеріїв, які визначають рішення управлінців [2, c.43].

Незважаючи на безліч переваг, факторинг не надається банками і не споживається компаніями масово. Особливо в Україні, де цей ринок майже не розвинений. На українському ринку факторингові послуги пропонують близько 20 банків та спеціалізованих факторингових/інвестиційних компаній. З-поміж них можна виокремити АКБ "ТАС-Комерцбанк" та Укрсоцбанк, які є найбільшими операторами факторингових послуг, ЗАТ "Банк Петрокомерц-Україна", АТ "Індекс-банк", ВАТ "Укрексімбанк" та інші. Крім банків факторинг надають інші фінансові установи, наприклад компанія "Арма Факторинг".

За факторинговими схемами в Україні працюють сьогодні не більш як 250 підприємств. Це харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки пива й води), ринок тари й упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства освітньої галузі, сільського господарства, лізингові компанії [3, c.43].

Можна визначити такі шляхи поліпшення стану розрахунків:

- необхідно постійно стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей, оскільки значне переважання дебіторської заборгованості створює загрозу фінансової стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування, а перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською може привести до неплатоспроможності підприємства;

- контролювати політику диверсифікації відносно дебіторів, тобто орієнтуватися на збільшення їх кількості для зменшення ризику несплати одним або декількома крупними покупцями;

- виробляти класифікацію покупців залежно від виду продукції, об'єму закупівель, платоспроможності, історії кредитних відносин і умов оплати;

- маючи оперативні дані по простроченій заборгованості, необхідно починати претензійну роботу, тобто висилати повідомлення-претензії зі всіма розрахунками пені за прострочену заборгованість;

- розробляти різні моделі договорів з гнучкими умовами оплати, зокрема надання покупцями знижок при достроковій оплаті, оскільки зниження ціни приводить до розширення продажів і інтенсифікує приток грошових коштів;

- необхідно виробляти аналіз складу і структури дебіторської заборгованостей по конкретних покупцях, а також по термінах утворення заборгованості або термінах їх можливого погашення, що дозволить своєчасно виявляти прострочену заборгованість і вживати заходи до її стягнення;

- контролювати оборотність дебіторської і кредиторської заборгованостей, а також стан розрахунків по простроченій заборгованості, оскільки в умовах інфляції всяке відстрочення платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості поставленої продукції, тому бажано розширити систему авансових платежів [2, c.43].

Отже, управління дебіторською заборгованістю має свою специфіку, яка залежить від характеру та джерел її виникнення, типу підприємства, стадії його життєвого циклу, стану ринкової кон'юнктури та інших чинників. Аналіз і управління дебіторською і кредиторською заборгованостями є одним з найважливіших чинників максимізації норми прибутку, збільшення ліквідності, кредитоспроможності і мінімізації фінансових ризиків. Правильно розроблена стратегія управління дебіторськими і кредиторськими боргами дозволяє своєчасно і в повному обсязі виконувати отримані зобов'язання перед клієнтами, що сприяє створенню репутації надійного і відповідального підприємства.

Література:

1. Боровик О.А. Дебіторська та кредиторська заборгованість і прогнозування її структури за системним підходом// Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №8 (75). - С. 3-8.

2. Попазова О.В. Тенденції змін дебіторської та кредиторської заборгованостей на сільськогосподарських підприємствах України// Агросвіт. - 2008. - №7. - С. 40-44.

3. Смачило В.В., Дубровська Є.В. Сутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю в Україні// Фінанси України. - 2007. - № 7. - С.35-45.

4. Черненко Л.В. Контроль у системі управління дебіторською заборгованістю// Економіка АПК. – 2006. - №6. - С. 85-90.