Фурман І.В., Картовий О.П.
Вінницький національний аграрний
університет, Україна
Пріоритетні завдання інноваційного розвитку промислових
підприємств
Стале соціально-економічне зростання в Україні може бути досягнуте тільки
на інноваційній основі при активному використанні сучасних науково-інноваційних
розробок. Лише в цьому випадку реалізуються плани високої якості зростання,
ресурсозбереження, ефективності виробництва, випуску конкурентоспроможної на
внутрішньому і світовому ринках продукції.
На даний момент одним з визначальних факторів структурної перебудови та
прискорення економічного зростання країни є активізація науково-інноваційної
діяльності, але незважаючи на це в Україні спостерігається значне падіння
впровадження інновацій. Тому в сучасних умовах Україна постала перед
об’єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу.
Значну увагу вирішенню даних проблем приділено в працях таких фахівців як
О.І. Амоша, Ю.М. Бажал, В.М. Гейець, О.О. Лапко, Л.І. Федулова. Аналізуючи
дослідження цих вчених, можна зробити висновок, що інноваційні процеси є
основним шляхом подолання кризових явищ на промислових підприємствах і джерелом
підвищення конкурентоспроможності підприємств і держави в цілому. Однак, в цих
працях недостатньо розкрите питання стимулювання інноваційного розвитку
промислових підприємств.
Тому метою даної роботи є
визначення чинників, що стимулюють впровадження інновацій та сприяють
активізації інноваційної діяльності на промислових підприємствах.
Інновації, особливо у промисловості – суттєвий елемент підвищення
ефективності економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить
фази дослідження, розробки та створення нових зразків продукції, технологій чи
послуг та їх комерціалізацію.
При здійсненні інноваційної діяльності підприємств виникають певні
проблеми, які можна виявити при аналізі факторів, що стримують впровадження
інновацій. Ці фактори умовно можна поділити на три групи – економічні,
виробничі та правові. До економічних факторів можна віднести наступні: нестача
власних коштів; недостатня фінансова підтримка держави; великі витрати на
нововведення; високий економічний ризик; тривалий термін окупності нововведень;
низький платоспроможний попит на продукцію; складність залучення сторонніх
фінансових ресурсів через низьку привабливість української промисловості для
інвестування; нерозвиненість фінансового ринку і неготовність капіталу до
широкого інвестування в інноваційну сферу; невизначеність термінів
інноваційного процесу [1].
До виробничих факторів слід віднести такі: нестача інформації про нові
технології; відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами та
науковими організаціями; незавершений характер інноваційно-дослідницьких робіт,
коли інновацію для впровадження у виробництво необхідно ще значно доопрацьовувати
і адаптувати; нестача інформації про ринки збуту; несприйнятливість підприємств
до нововведень; відсутність кваліфікованого управління інноваційними процесами,
спрямованого на підвищенні якості продукції, отримання конкурентних переваг.
Серед правових факторів можна виділити наступні: недосконалість
інструментів правового регулювання інноваційної діяльності, особливо у сфері
захисту прав інтелектуальної власності; відсутність оптимального рівня
оподаткування [2].
У системі зовнішньополітичних пріоритетів України особливе місце посідає
співробітництво з ЄС. Європейський вибір нашої держави відкриває нові
перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості
економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних
відносин. Перспектива інтеграції в Європейський Союз стимулюватиме компанії, що
базуються як в ЄС, так і за його межами, до серйозного розгляду можливостей
інвестування в Україні. Прямі іноземні інвестиції можуть стати одним із
чинників, що допоможуть відновити економіку України і модернізувати застарілі
засоби виробництва й технологій на підприємствах. Обсяг прямих інвестицій в
економіку України з країн Європейського союзу на 1 січня 2010 р. склав 31,4
млрд. дол., що складає 78,3% загального обсягу інвестицій в Україну на 1 січня
2009 р. Головними країнами-інвесторами, на які припадає більше 77% загального
обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр – 8 млрд. 593,2 млн. дол. (27,4% загального
обсягу інвестицій з країн ЄС), Німеччина – 6 млрд. 613,0 млн. дол. (21,1%),
Нідерланди – 4 млрд. 2 млн. дол. (+12,8%), Австрія – 2 млрд. 604,1 млн. дол.
(8,3%) та Великобританія – 2 млрд. 375,9 млн. дол. (7,6%). Значні обсяги прямих
інвестицій з країн ЄС зосереджені на підприємствах промисловості (22,6%) [4].
Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в
виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; в металургійне
виробництво та виробництво готових металевих виробів. Також у фінансових
установах акумульовано 22,1% прямих інвестицій, в організаціях, які здійснюють
операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям –
9,2% та на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та
предметів вжитку – 8,6% [5].
Обсяг інвестицій з України в економіку країн Європейського союзу на 1 січня
2010 р. склав 5,908 млрд. дол., або 94,9% загального обсягу інвестицій з
України станом на 1 січня 2009 р. [4].
Тому, узагальнивши вищесказане можна виділити наступні напрямки
стимулювання інноваційної діяльності у промисловій галузі: мотивація
працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції вчених; законодавчі
зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів; розширення джерел
фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом;
активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки; розширення
практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із
зниженням процентної ставки [1].
Отже важливим пріоритетом розвитку інноваційних процесів на підприємствах є
залучення іноземного капіталу, по-перше, з метою використання
ресурсозабезпечення інвестиційної сфери, по-друге, з метою використання
накопиченого іноземними фірмами досвіду створення і просування наукомісткої
продукції.
Процес активізації прямих іноземних інвестицій сприяють надання
різноманітних державних гарантій; введення правової регламентації й економічної
організації системи страхування інвестицій; удосконалення практики змішаного
фінансування інноваційних процесів; поетапне фінансування, що дозволяє
контролювати величину інвестицій на кожній наступній стадії залежно від
динаміки ризику [3].
Таким чином, практичне використання запропонованих стимулів визначатиме
напрями активізації інноваційної діяльності на підприємствах, що надасть
можливість значно підвищити рівень інноваційної активності промислових
підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно
використовувати внутрішні і привернуті зовнішні інвестиції в інноваційну
діяльність. Однак в подальшому необхідно удосконалити механізми прискорення
темпів інноваційного розвитку та розробити відповідні методи управління цими
механізмами для підвищення ефективності виробництва та досягнення більш
високого рівня конкурентоспроможності промислових підприємств.
Література:
1.
Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України
// Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 8. – С . 107-115
2.
Зятковський І.В. Державна підтримка нових форм інноваційної діяльності
промислових підприємств. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С.
73-81
3.
Федулова Л.І. Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та
закономірності // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №3. – С . 82-97
5.
www.rbc.ua.