Сіренко О. В.
Полтавська державна аграрна
академія, Україна
Проблеми
розвитку бурякоцукрового підкомплексу
Відродження цукробурякового
виробництва в Україні, формування та розвиток внутрішнього й зовнішнього ринків
цукру перебувають у площині стратегічних напрямів здійснення глибоких
соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі у процесі
створення демократичної незалежної держави. Це зумовлюється як важливим
значенням цукру в продовольчих ресурсах, так і сприятливими природно-економічними
умовами України у розвитку цукробурякового виробництва.
Тривала системна економічна
криза, яка охопила всі галузі агропромислового комплексу, особливо відчутно
позначилася на цукровому виробництві, призвела до занепаду буряківництва як
провідної рослинницької галузі, руйнування матеріально-ресурсного потенціалу
цукрової промисловості, різкого спаду виробництва цукру й витіснення
вітчизняних товаровиробників із зовнішнього продовольчого ринку.
Проблеми розвитку бурякоцукрового підкомплексу привернули увагу таких науковців, як
І.Лукінов, П.Саблук, П.Гайдуцький, О.Онищенко, В.Юрчишин, П.Борщевський,
В.Месель-Веселяк, М.Дем’яненко, О.Шпичак, М.Лобас, В.Амбросов, Б.Пасхавер.
В.Андрійчук, В.Бойко, О.Крисальний, М.Коденська, М.Малік, М.Федоров та інші.
Продовольчий ринок України в цілому та одна з його
провідних структур – ринок цукру, займають особливе місце в економіці країни.
Його стан є вирішальним у забезпеченні належного рівня харчування населення,
добробуту суспільства.
В Україні
для становлення і ефективного функціонування регульованої ринкової економіки, раціонального поєднання
державних та недержавних засобів впливу необхідно: по-перше, створити належні
умови для запровадження повноцінних ринкових відносин; по-друге, чітко
визначити функції держави в нових умовах народногосподарської діяльності. Для
ефективного функціонування ринкового механізму необхідні певні умови та
інститути, які відносяться до сфери економічних відносин і технологічних
структур виробництва.
Основні
суб’єкти цукрового ринку - держава, виробники цукрових буряків, виробники цукру
і комерційні структури - діють на ринку цукру не за єдиними правилами, вдаються
до неофіційних змов, відстоювання групових та індивідуальних інтересів, крупні
фірми намагаються знищити середні і малі, та утвердити власну монополію.
Як
бачимо, цукрові заводи, сільгоспвиробники і посередники створюють окремі надто
крупні сегменти ринку з різними цінами і системами регулювання. Найбільш
вразливим в цьому ряду є ринок цукру сільгоспвиробників, які згідно давальницьких
схем переробки одержують цукор за високими цінами, а змушені збувати його за
значно нижчими в найбільш невигідний період – жовтень-листопад-грудень, завдяки
чому індекс сезонності реалізації в ці місяці відповідно становить 122,203 і
422%, тоді як в липні-серпні-вересні відповідно 34,25 і 44%, а сезонні
коливання ціни відбуваються навпаки.
Досягнення
розвитку сільського господарства Західної Європи, США, Канади, Японії, Китаю
зобов’язані не стільки розвитку ринкових відносин, скільки обмеженню дії ринкових
механізмів саморегулювання за рахунок використання зовнішніх важелів впливу на
відтворювальний процес. Мова йде про державні програми підтримки сільського
господарства через дотації, ціни, квоти, кредитно-податкову політику. Особливо
велике значення має державна підтримка сільського господарства.
Стратегічною
метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни
цукром у розмірах, необхідних для споживання населенням, забезпечення харчових
галузей, які споживають цукор як сировину, мати необхідні резерви, в тому числі
і для зовнішньої торгівлі. Пошук шляхів для розв’язання поставленої задачі є
першим кроком у вирішенні проблеми методології відродження і становлення
цукробурякового підкомплексу. Для досягнення поставлених намірів потрібне
подальше реформування АПК, створення ефективної і конкурентоспроможної системи
господарювання, заснованої на її багатоукладності та наділеної сильними
стимулами для продуктивної і якісної праці.
Україна
має значні можливості для розвитку агропромислового виробництва, перетворення
його у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки, забезпечення
продовольчої безпеки держави. Економіка держави дедалі більше повинна задовольняти
потреби села, його людей. Агропромислове виробництво потребує постійної
державної підтримки та стимулювання. Україна зацікавлена в поглибленні
співпраці з країнами ЄС у питаннях модернізації та розвитку АПК, його
інтегрування в європейський агропромисловий простір.
Потрібно
створити сучасну ринкову систему матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського
виробництва, цілеспрямовано вдосконалювати практику лізингу
сільськогосподарської техніки.
Література:
1.
Баглей Р.Р. Чинники підвищення
ефективності цукрового виробництва - Тернопіль. -ТАНГ, «Економічна думка».-1999.-23с.
2.
Варченко О.М. Економічні
результати переробки цукрових буряків
та напрями їх підвищення. // Економіка АПК.-2003.-№5.-С.20-25
3.
Гриненко І.П. Розвиток
інтеграційних відносин у
цукробуряковому під комплексі // Економіка АПК.-2001.-№10.-с.51-55
4.
Костенко П.І. Формування
міжгалузевих відносин в інтегрованому цукробуряковому виробництві // Економіка
АПК. -2003. - №2. –с.62-64