Кравчук Ю.Б., Верейкіна Я.Н., Антипенко Г.А.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Проблеми зовнішньої трудової міграції в Україні

та шляхи їх вирішення

Анотація. В даній статті розглянуто проблеми зовнішньої трудової міграції в Україні та потреби сучасного світового ринку.

Постановка проблеми у загальному вигляді. За офіційними даними нині за межами України працюють 221139 її громадян. За деякими експертними оцінками ця цифра становить 3-3,5 млн. громадян України та обґрунтовується даними, розрахованими на підставі статистистичної та адміністративної інформації про чисельність та економічну активність населення.

За даними Всесвітнього форуму українців, кількість українських заробітчан становить понад сім мільйонів. З метою заробітку за кордон виїжджає працездатна частина населення, а це – чоловіки і жінки репродуктивного віку. Це означає, що демографічна ситуація в країні продовжуватиме погіршуватися. Згідно з середнім варіантом прогнозу демографічного розвитку, розробленого Інститутом демографії та соціальної досліджень НАН України, на початок 2051 р. чисельність громадян скоротиться на 35,9 млн. осіб, або більш як на 22% порівняно з початком 2009 р.

Основною причиною того, що Україна знаходиться на межі демографічного дефолту, є відмова держави від розвитку людського капіталу і створення передумов працевлаштування для низькокваліфікованоі робочої сили.

На думку експертів, явище трудової міграції навряд чи вдасться подолати. У світі формується сучасний глобальний ринок, який потребує нових ресурсів, працівників. Деякі країни зацікавлені приймати мігрантів. Це стосується як низькооплачуваних із маргінальним професіональним рівнем, так і людей із високою професійною кваліфікацією. Країна, яка приймає високооплачуваних мігрантів, не витрачає коштів на їхню професійну підготовку. Тобто трудові мігранти – потреба сучасного світового ринку.

На жаль, велика кількість українських мігрантів стикається з проблемами нелегалізованості та торгівлею людьми. Ці питання треба вирішувати як на рівні держави, так і на світовому рівні в цілому, реалізуючи безпечні та ефективні зв’язки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблемами вивчення зовнішньої трудової міграції, її кількісних та якісних характеристик, шляхів подолання проблем займається ряд науковців, серед яких: І.Гнибіденко[1], Е.Лібанова[2], О.Позняк[3], В.Федосова[4] та ін.

Незважаючи на актуальність даної теми, існує багато суперечностей щодо методів подолання негативних тенденцій зовнішньої трудової міграції, розходження у шляхах їх вирішення, деякі дослідники ставлять під сумнів статистичні дані, що стосуються даної проблеми.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням наукових досліджень. Основні потоки трудових мігрантів з України направлені у країни СНД, ближнього та дальнього зарубіжжя. У Росії працюють 6,1 млн. українських громадян, Польщі – 4,2 млн., Угорщині -1,8 млн., Білорусії – 0,9 млн., Італії – 500 тис., Туреччині – 177 тис., Чехії – 97 тис. Здебільшого трудові мігранти України – це високоосвічені та висококваліфіковані фахівці. Але види їх діяльності – це будівництво, сільське господарство, торгівля, робітничі професії, тобто роботи, які не потребують високої кваліфікації. Відбувається так званий «відтік умів», які не використовуються. Обсяги зовнішньої трудової міграції на Україні з кожним роком набувають все більших масштабів. Основною причиною цього явища є демографічні процеси та потреби економічного характеру як на індивідуальному рівні, так і на загальнодержавному.

Основною проблемою, з якою стикаються більше ніж 90 відсотків українських трудових мігрантів – це нелегалізованість. Нелегальні трудові мігранти ставлять себе поза законом, створюючи чимало проблем як для себе, так і для своєї держави, яка не в змозі їх захистити. Для покращення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном та посилення їх соціального захисту першочергова увага повинна приділятися розширенню системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, в т.ч. щодо пенсійного страхування, створенню механізмів виконання укладених угод, збільшенню квот для працевлаштування українців у тих країнах, з якими договори вже укладено, включенню до відповідних угод положень про взаємне визнання дипломів про вищу освіту. З другого боку, необхідно посилювати інформування осіб, які бажають працювати за кордоном, про законодавство країн призначення, особливості ментально-культурного середовища, надавати їм юридичні консультації, сприяти професійній та мовній підготовці. На часі впровадження спеціальних посад у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створення спеціальних приймалень.

Існують проблеми, які мають здебільшого економічне підґрунтя і стосуються, перш за все, поганих умов побуту та праці мігрантів, а також неадекватного рівня заробітної плати у порівнянні з зарплатнею, що отримують громадяни країни-реципієнта. Найгострішими ж проблемами є труднощі гуманітарного характеру, пов’язані з порушенням прав і свобод людини, попранням їх честі та гідності.

Ефективність механізму державного регулювання у сфері зовнішньої трудової міграції дуже залежить від статусу перебування українських громадян за кордоном. Тільки ті трудящі-мігранти, які працюють легально, можуть розраховувати на належний рівень соціального та правового захисту.

Необхідною є зміна спрямованості соціальної реклами щодо умов та наслідків зовнішньої трудової міграції. Сучасна соціальна реклама спрямована на упередження виїзду за кордон – заклики залишатися в Україні. Серед ризиків зовнішньої трудової міграції найнебезпечнішим є ризик потрапити в тенета торговців людьми. За даними МОМ протягом 2005-2009 рр. допомогу отримали понад 5 тис. потерпілих від торгівлі людьми. Із числа потерпілих, які отримали допомогу у 2008р. 316 зазнали сексуальної експлуатації, 200 осіб-трудової, 14- змішаної, 4-х осіб змушували займатися жебрацтвом. Понад 4/5 контингенту потерпілих становлять жінки. Найбільше потерпілих повернулися з таких країн: Туреччина, Росія, Польща, Чехія, Італія, Об'єднані Арабські емірати, Македонія, Ізраїль.

Висновки. Державна політика України щодо регулювання процесів трудової міграції має бути гнучкою, дієздатною та мобільною, дії уряду повинні бути спрямовані на вироблення комплексного підходу для вирішення проблем у цьому напрямку. Основними напрямками міграційної політики на сучасному етапі мають бути активізація міграційних резервів пом'якшення депопуляції, регулювання трудових міграцій, протидія торгівлі людьми. Регулювання трудових міграцій повинно спиратися на диференційований підхід бути спрямованим на поступове повернення тих, кого можна повернути, і встановлення культурних відносин з тими групами українців, які вирішили залишитися за кордоном назавжди. Слабким місцем політики протидії торгівлі людьми залишається обізнаність широких мас населення з цією проблемою. Відповідно, слід інтенсифікувати дії щодо інформування населення про ризики зовнішньої трудової міграції, зокрема важливим є поширення відповідних буклетів у сільській місцевості.

Література:

1. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення // Економіка України. – 2001. - № 4. – с.19. 2. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. (колектив авторів) / За ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової. – К.: Укр.центр соц. реформ, 2006. – с.138. 3. Позняк О.В. Проблеми формування міграційної політики України в сучасних умовах // Демографія та соціальна економіка. – 2009. - № 1(11). – с.20-28. 4. Федосова В.І. Проблеми зовнішньої трудової міграції в Україні: соціально-економічні та демографічні аспекти, шляхи їх вирішення // Економічні науки. Серія: Економіка і менеджмент. – 2008. – № 2. – с.249-260. 5. Держкомстат України. Статистична інформація.