Економічні науки/Економіка підприємства

Мацак А. Г.

Кременчуцький державний університет ім. М. Остроградського, Україна

РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Важливим елементом управління продуктивністю праці на будь-якому підприємстві є пошук резервів, використання яких дозволило б підприємству вийти на більш низький рівень витрат на персонал у порівнянні з конкурентами і тим самим забезпечити можливість виживання в ринкових умовах.

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники підвищення продуктивності праці об’єднуються у чотири основних групи:

1) техніко-технологічні – пов’язані з рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини;

2) організаційні – спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка б ліквідувала втрати робочого часу і забезпечила оптимальне завантаження усім членам трудового колективу і основним виробничим фондам підприємства;

3) соціально-економічні – умовно поділяються на фактори морального і матеріального стимулювання, тобто зростання заробітної плати, премій, доплат, можливість самовираження, кар’єра, підвищення кваліфікації тощо;

4) природні умови та географічне розміщення – виділяють і аналізують в основному на підприємствах добувної та деяких переробних галузей промисловості, адже ці чинники впливають на вид діяльності підприємства і його зв’язки з постачальниками і споживачами [2].

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резервами зростання продуктивності праці називаються такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані.

Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу, пов’язані з факторами зростання продуктивності праці.

Існує кілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці.

Усі резерви підвищення продуктивності поділяються на дві великі групи:

1) резерви поліпшення використання робочої сили – це резерви, які пов’язані з організацією умов праці, підвищенням працездатності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці;

2) резерви більш ефективного використання основних і обігових фондів – включає резерви кращого використання основних виробничих фондів за потужністю і часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, комплектуючих матеріалів, палива, енергії й інших обігових фондів.

За ознаками можливостей їхнього використання резерви підвищення продуктивності поділяють на резерви запасу і резерви втрат.

За часом використання резерви поділяють на поточні (можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень) та перспективні (вимагають перебудови виробництва, більш досконалого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи).

За змістом резерви зростання продуктивності праці поділяються на групи:

1) соціально-економічні – визначають можливості підвищення якості робочої сили;

2) матеріально-технічні – визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва;

3) організаційно-економічні – визначають можливості удосконалення об’єднання робочої сили і засобів виробництва.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні (їх використання впливає на зростання продуктивності праці в економіці країни), регіональні (пов’язані з поліпшенням використання продуктивних сил регіону), міжгалузеві (поліпшення міжгалузевих зв’язків), галузеві (можливості підвищення продуктивності праці у певній галузі економіки), внутрішньовиробничі резерви (виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві).

Значення внутрішньовиробничих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки, і на ньому виявляються та використовуються усі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття.

Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви зниження трудомісткості продукції та резерви поліпшення використання робочого часу [2].

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково –технічний прогрес та удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, які забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаній під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах.

Резерви підвищення продуктивності праці дуже важливі для підприємства, тому для їх пошуку необхідно заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, які володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу розвитку підприємства.

Література:

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. – К.: Атака, 2004. – С. 113-114.

2. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально трудові відносини. – К.: Кондор, 2004. – 258 с.

4. Тимош І.М. Економіка праці. – Тернопіль: Астон, 2001. – 169 с.