Гузенко О.П., Бахтіна В.С.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”
Специфіка
участі банківських установ в операціях проектного фінансування в Україні
Операції
проектного фінансування набирають особливої актуальності в умовах ринкових змін
та в період економічної кризи. Одним з найбільш
активних учасників проектного фінансування є банки. Операції проектного
фінансування не можна однозначно віднести ні до інвестиційних, ні до кредитних
банківських операцій. Вони являють собою синтетичний банківський продукт, що
має змішану природу й сполучає у собі елементи багатьох традиційних банківських
операцій. Безумовно, проектне фінансування дозволяє синхронізувати економічні
інтереси кредиторів і позичальників, тому що з його допомогою можна забезпечити
оптимальне співвідношення між акціонерним і кредитним фінансуванням проекту.
Зауважимо,
особливістю участі банків в операціях проектного фінансування є те, що вони
стають не тільки позикодавцями, а безпосередніми учасниками інноваційного проекту, здобуваючи пакет акцій
позичальника або вводячи в раду директорів свого представника для
безпосереднього контролю за цільовим використанням коштів, що є додатковою
гарантією повернення кредиту. У цьому випадку банк одержує незаперечну
інформаційну перевагу, оскільки жодне скільки-небудь істотне управлінське
рішення не буде прийняте без його відома.
Варто зазначити, що терміну «проектне фінансування», яке міститься у
документах Базельського комітету, відповідає термін «кредитування під
інвестиційний проект», який введено до переліку кредитних операцій банків
України відповідно до «Положення про порядок формування та використання резерву
для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [1].
Нагадаємо,
проектне фінансування за кордоном використовується досить широко, однак в Україні є порівняно новим видом
інвестиційної діяльності й, на жаль, на сучасному етапі розвивається
недостатніми темпами. Досліджувана операція доступна не всім вітчизняним
банкам, оскільки відчувається нестача відповідних інтелектуальних,
організаційних, інформаційних, технологічних і інших ресурсів, а також
капіталу. Крім того, проблема
концентрації кредитних ризиків на одного позичальника при даному виді
фінансування стоїть більш гостро, ніж при традиційних банківських кредитах, а
портфель проектного фінансування повинен бути більш диверсифікованим, ніж при
наданні відносно надійних традиційних позик.
Як відзначають вітчизняні дослідники, причини
незадовільного стану ринку проектного фінансування в Україні полягають не
тільки в певних недоліках інституціонального середовища, але й у
невідповідності ряду положень банківського законодавства потребам подальшого
розвитку цієї банківської операції.
З позиції класичного підходу схеми фінансування, яка запропонована
українськими банками, зауважує О. Ляхова [2], здебільшого обирають метод проектного кредитування зі збереженням його
принципів та особливостей. Більш за все вітчизняні банки приймають участь у проектному
фінансування тільки тих проектів, які реалізуються на приналежним або
підконтрольні їм підприємствах, бюджет яких перебуває в діапазоні 500 тис. – 5
млн. дол. США, строк реалізації обмежується 5 роками, а власна участь спонсорів
у фінансуванні становить від 15% до 30%. Крім того, фінансування з частковим
регресом на ініціаторів, а тим більше, без регресу, коли забезпеченням виступає
тільки сам проект, застосовуються в сучасних вітчизняних умовах тільки як
виняток, а більшість банків віддає перевагу проектному фінансуванню з повним
регресом.
На жаль, досить
часто вітчизняні банки помилково називають деякі види своєї діяльності
проектним фінансуванням. Проте дослідженням доведено, що при організації
кредитних угод простежується ряд невідповідностей основним класичним канонам проектного фінансування, а саме:
хоча банки й декларують свої наміри здійснювати повернення боргу з коштів, що
утворяться в результаті реалізації проекту, не відволікаючи фінансові ресурси
від інших видів діяльності компанії, більшість із них у реальності вимагають як
забезпечення заставу основних засобів та акцій підприємств; приймаючи рішення
про участь у проектному фінансуванні, банки в обов'язковому порядку перевіряють
можливість компанії обслуговувати кредитну заборгованість із поточної
комерційної діяльності, не пов'язаної з реалізацією проекту; більшість банків,
приймаючи рішення про участь у проектному фінансуванні, виставляють
фірмі-організатору умову, відповідно до якої реальні активи компанії повинні
перевищувати вартість кредитованого проекту, а також ще одною відмінною рисою
вітчизняного проектного фінансування інновацій є той факт, що не засновується
проектна компанія.
Наприкінці
зауважимо, у сучасних умовах більшість банків прагнуть до спрощення контрактних
схем, тому що складна структура контрактів з великою кількістю учасників в
Україні довела свою низьку ефективність, і в окремих випадках замість зниження
загального ризику проектного фінансування для банку може привести до його
підвищення за рахунок додаткових правових ризиків. У зв’язку з цим, виникає
нагальна потреба в розробці єдиного законодавчого блоку, який би скоригував дії
учасників процесу та забезпечив би дієвість його протікання в умовах ринку.
Література
1. Постанова
Правління НБУ від 06.07.2000 p. №2719 «Про затвердження Положення про порядок
формування та використання резерву для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями банків» [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Ляхова
О. Проектне фінансування як новий метод організації фінансування інвестиційних
проектів [Текст] / О. Ляхова // Вісник Національного банку України. – 2004. –
№10. – С. 20-22.