В Україні соціально-економічні і політичні перетворення, формування
ринкової економіки об'єктивно призвели до необхідності суттєвої зміни
інформаційних відносин у суспільстві. Незважаючи на значне розширення останнім
часом ринку інформаційних послуг і продуктів, інформаційне забезпечення органів
державної влади, суб'єктів господарювання і громадян залишається на низькому
рівні. Можливість доступу до інформації, як правило, обмежується її відомчою
належністю й обумовлена найчастіше посадовим становищем і соціальним статусом
споживача. Не вирішена ще проблема доступу до територіально-віддалених
інформаційних ресурсів. Більшість населення одержує інформацію в традиційному
вигляді — друковані видання, радіо, телебачення тощо.
Виклад основного матеріалу: Інформаційно-телекомунікаційні
системи функціонують в основному в інтересах державних органів влади без
необхідної їх взаємодії.
Інформаційні послуги, ресурси і програмні продукти (інформаційний
потенціал) поширені по території України вкрай нерівномірно, причому в основному
ними забезпечені центральні області. Цей розподіл відповідає розподілу головних
наукових та інформаційних центрів України і не враховує потреби населення й
органів управління. Саме тому потребує якнайшвидшого вирішення завдання щодо
вирівнювання інформаційного потенціалу. Вказані проблеми можна вирішити тільки
шляхом формування єдиного інформаційного простору України[1].
Інформаційний простір є основою соціально-економічного, політичного і
культурного розвитку та забезпечення безпеки України. Ефективний інформаційний
простір повинен забезпечити побудову інформаційного суспільства в країні і
входження її у світовий інформаційний простір.
Єдиний
інформаційний простір являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх
ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які
функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що
забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення
їх інформаційних потреб. Іншими словами, єдиний інформаційний простір
складається з таких головних компонентів: інформаційні ресурси (IР);
інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; інформаційні, комп'ютерні і
телекомунікаційні технології — базові, прикладні і забезпечувальні системи,
засоби їх реалізації; ринок інформаційних технологій; система взаємодії
інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами; система
забезпечення інформаційного захисту (безпеки); система інформаційного
законодавства тощо.
Слід зауважити, що засоби інформаційної взаємодії громадян та організацій,
що забезпечують їм доступ до інформаційних ресурсів, засновані на відповідних
інформаційних технологіях, які включають програмно-технічні засоби й
організаційно-нормативні документи. Таким чином, інформаційно-телекомунікаційну
інфраструктуру утворюють організаційні структури і засоби інформаційної
взаємодії [2].
Характерною рисою процесу формування інформаційного бізнесу України є не
тільки створення технологій і технологічної структури інформатизації для
забезпечення взаємодії виробників інформації і її споживачів, розподіл знань,
що накопичені в інформаційних банках даних, але і врахування соціальних,
економічних і політичних аспектів його формування та інтеграції у світовий
інформаційний простір. Об'єктивні знання, що зберігаються в інформаційних
банках даних, тільки тоді можуть стати чинником прогресивних
соціально-економічних якісних змін, коли вони знайдуть зацікавленого в них
споживача і будуть йому доступні.
Інформаційна діяльність як сукупність інформаційних процесів у суспільстві
визначає економічний потенціал суспільства нарівні з матеріальним виробництвом.
Інформаційний простір буде ефективним, якщо він стане відкритим для
суспільства, що в свою чергу надасть можливість реалізувати узгоджені інтереси
громадян, суспільства та держави на комплексній і системній основі. Ефективний
інформаційний простір може бути створений і почне розвиватися на основі
відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове
прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Цей рух повинен
спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології і
технології зв'язку, розвиток яких призводить до бурхливого розвитку відкритих
інформаційних мереж, насамперед Internet, що дає принципово нові можливості міжнародного
інформаційного обміну і на його основі трансформації різноманітних видів
людської діяльності [3].
Всі цивілізовані держави розглядають побудову інформаційного простору як
основу свого соціально-економічного, політичного і культурного розвитку і
проводять цілеспрямовану державну інформаційну політику.
Висновки: Формування і розвиток
єдиного інформаційного простору України передбачає, в першу чергу, забезпечення
оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів і проведення роботи щодо
їх включення в єдиний інформаційний простір. Інформаційні ресурси, що знову
сформовані та включаються в єдиний інформаційний простір, повинні бути на
законній підставі доступні органам державної влади, суб'єктам господарювання і
громадянам.
Для координації зусиль всіх органів державної влади під час вирішення
проблеми розвитку інформаційного бізнесу України необхідно розробити комплекс
організаційних заходів, що повинні передбачати, в тому числі установлення
порядку визначення головних показників і етапів формування й розвитку
інформаційного бізнесу, черговість розробки законодавчих актів і нормативних
документів, у тому числі стандартів, що визначають функції і права взаємодії
суб'єктів які належать до цього
простору, котрі стимулюють фізичних та юридичних осіб на активне формування і
використання інформаційних ресурсів.
Державна політика формування і розвитку єдиного інформаційного простору
України повинна здійснюватися з урахуванням інтересів центральних та місцевих
органів влади, юридичних і фізичних осіб. Вона повинна враховувати можливості
міжнародного співробітництва в сфері інформаційної технології, продуктів та
послуг, реальні можливості вітчизняної інформаційної індустрії в умовах
ринкової економіки.
Література:
1.
Лазарева С. Ф. /Економіка та організація
інформаційного бізнесу: Навч. посібник. — К.: кнеу,
2002. — 667 с.
2.
Бузова Н. Н.
Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса //
Современные средства информатики. М.: Наука, 1986. — 277 с.
3.
Карпачев И. И.
Классификация компьютерных систем управления. 2000. http://www.interface.ru/