Право/Історія держави та права

Бардакова Лілія В’ячеславівна

Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого, Україна

Репресії, масові депортації місцевого населення в західних областях України.

Часи радянської влади на Україні відзначилися чималим звірством і насиллям. Зокрема, репресіями, масовими депортаціями місцевого населення в західних областях України.

Процес злиття двох розділених гілок українського народу був не лише важливим аспектом післявоєнного періоду, а й подією епохального значення в історії України. Основним засобом "радянізації" Західної України були терор і насильство. Для здійснення своїх цілей радянський режим мав велику перевагу військової й політичної сили.

Одним із перших об'єктів атаки радянської влади стала греко-католицька церква, оскільки вона була найміцнішою ланкою між західними українцями та Заходом й діяла головним чином як церква національна.

Зникнення церковних ієрархів, радянська тактика терору, страх за свої сім'ї змусили багатьох священиків перейти у православ'я. Тих, хто відмовлявся, усували з парафій і, як правило, висилали до Сибіру

В травні 1945 р. радянський режим організував систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр., щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців.

Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони.

Серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провізію.

Окремою подією в історії УПА є її діяльність по польський бік кордону на теренах, населених українськими лемками. Між 1944 та 1947 рр. ОУН користувалася сильною підтримкою й зберігала значну присутність у цьому регіоні: завдяки ретельним дослідженням УПА польськими воєнними істориками відомо, що її сили включали близько 2 тис. бійців самої УПА, а також мережу з понад 3 тис. членів ОУН. Неодноразові намагання польського війська витіснити українських партизанів завдавали полякам тяжких втрат. У березні 1947 р., коли один із загонів УПА влаштував засідку і вбив славетного польського генерала й заступника міністра оборони Кароля Сверчевського, УПА провела одну з своїх найуспішніших операцій у цьому регіоні — й водночас поклала початок своїй загибелі.

27 листопада 1945 року вийшла чергова секретна постанова ЦК КП(б)У «Про додаткові заходи боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях УРСР», яка, зокрема, наказувала: «Для дезорієнтації [для захисту агентури] застосовувати практику виклику працівниками органів НКВСта НКДБ для бесіди великої кількості жителів,... штучно створювати умви для виклику нападу бандитів…»

Восени 1945 року УПА провела декілька пропагандистських рейдів по території України, в ході яких організовувалися мітинги, роздавалася пропагандистська література антирадянського штабу. Природно, не обійшлося без збройних сутичок із більшовиками.

Після виборів, військові гарнізони були виведені з сіл. Проте період відносного полегшення був нетривалим. Уже в травні — червні 1946 року знову була встановлена широка мережа військових гарнізонів, введена блокада.

Щоб залякати західних українців і розірвати їхній зв'язок з УПА, радянський режим посилив репресії проти цивільного населення, зокрема — виселення українців у східні області СРСР.

На одному із засідань із першими секретарями обкомів партії Л.Кагано-вич проголосив, що всі проблеми в Україні — від націоналізму, тому невиконання будь-якого розпорядження вважатиметься проявом саме буржуазного націоналізму.

В 1947—1948 рр., після того як радянський режим подолав опір УПА, він міг на повну силу розпочати колективізацію. Колективізація розгорталася одночасно з індустріалізацією. З індустріалізацією відбувалися соціальні зміни. Початкова нестача спеціалістів і кваліфікованих робітників, необхідних для роботи на нових фабриках, спричинилася до того, що до регіону масово переселялися росіяни. Але водночас активно розвивався місцевий робітничий клас.

Відтак під егідою радянської влади давно запізніла соціально-економічна модернізація Західної України прискорено рухалася вперед.

Чи не найпопулярнішим заходом радянської влади стало значне розширення освітніх можливостей населення. Щоб схилити на свій бік симпатії західних українців, у 1945 р., аналогічно політиці 1939 р., новий режим активізував українську початкову освіту. Швидко розвивалася також вища освіта: в 1950 р. у 24 вузах Західної України навчалося вже близько 24 тис. студентів денного й 9 тис. заочного відділень. Однак зростання освітнього рівня зумовлювало й активнішу русифікацію. У 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації.

Якщо розвиток освіти був тією рисою радянського режиму, яку населення радо сприймало, то про іншу рису — комуністичну партію — цього сказати не можна.

Таким чином, хоч партія й монополізувала політичну владу, вона не пустила достатньо глибокого коріння серед західноукраїнського населення. Внаслідок цього у західних українців існувало враження, ніби вони живуть під чужоземним пануванням.