Історія/1. Вітчизняна історія

К.і.н., доц. Джос Ф.Х.

Ст. викл. Клибанівська Т.М.

Вінницький національний аграрний університет

Становлення та розвиток визвольного руху в Східному Поділлі (Брацлавському воєводстві) в ХІV-ХVІІІ ст.ст.

Дослідження даного періоду набуває сьогодні особливого актуального значення. Адже, через призму століть, історичний досвід вчить, що політичним партіям, блокам необхідно йти на тимчасові компроміси, угоди, уступки в другорядному для досягнення головного.

В чому це проявилося в минулому:

- по перше, Литовська держава, яка утворилась на початку XIII ст., з метою захисту від Тевтонського ордену і розширила мирним шляхом свою територію, 2/3 якої складали білоруські та українські землі;

- по-друге, в наявності в XIV ст. Польського сейму, як зачаток функціонування законодавчого органу управління в інтересах свого народу;

- по-третє, це використання польською шляхтою політичного компромісу, як засобу для досягнення основної мети - приєднання українських та литовських земель парламентським шляхом до Польщі (Див. Кревська 1385 р., Люблінська 1569 р. унії).;

- по четверте, це реалізація польською верхівкою ганебної соціально-економічної, національної та релігійної політики в Україні, яка призвела до загальнонаціонального вибуху українського народу.

Саме про це, автори роблять спробу висвітлити розвиток цього руху на прикладі Східного Поділля, яке охоплювало Брацлавське воєводство нинішньої території Вінницької області.

Розвиток визвольного руху в українських землях, домінуючу роль в якому відігравало козацтво, бере свій початок із їх приєднанням до іноземних держав у першій половині XIV ст. І, особливо, намаганням литовських князів до розширення своїх земель за рахунок України, що об'єктивно відповідало прагненню східнослов'янських народів до об'єднання. Початок цьому процесу поклав литовський князь Гедимін, і, особливо, відзначився його наступник, син Ольгерд. В 60-70-х рр. XIV ст. скориставшись чварами в Золотій Орді, Ольгерд розпочав проникнення в землі Русі, заявивши: „Вся Русь повинна належати литовцям".¹

В 1362 році князь Ольгерд захопивши Київ, посадив князювати свого сина Володимира, який „и нача над сими владети, им же отци его дань"².

В Густинському літописі за 1362 рік є свідчення про те, що князь Ольгерд завдав поразки татарам біля річки Синюха, лівої притоки Бугу: „В сие лето Ольгерд победи трех царков татарских из ордами их, си єсть Котлубаха, Казачея, Дмитра; и оттоли от Подола изгна власть татарскую".³

Саме цей факт свідчить про те, що князь Ольгерд поклав початок визволення українських земель від татаро-монголів. Подільські землі були передані князем Ольгердом у володіння його племінникам: князям Юрію, Олександру, Костянтину та Федору Коріатовичам.

Оскільки на подільській землі, як свідчить літопис, не було жодного міста ні з дерева рубаного, ні з каменя побудованого, князь Ольгерд наказав Коріатовичам будувати на Поділлі фортеці для захисту південних рубежів Литовської держави від татарських та турецьких нападів. Одна з таких фортець була збудована в Брацлаві.

За свідченням „Хроніки Биховця" в 1362 р. князь Федір Коріатович, опанувавши подільську землю, осів в Брацлаві, отримавши в спадок замок та зміцнивши свою владу, не захотів коритися великому князю Ольгерду. Тому великий князь литовський змушений був зібрати військо і захопити Подолію. Федір Коріатович втік до угорців, а князь Ольгерд прийшов з військом в Східне Поділля, захопивши Брацлав, як і в інших містах посадив там своїх старост.⁴

Відомо, що після цього, князь Ольгерд одружився з княжною Ульяною Вітебською та охрестився із-за неї в руську віру, хоча ще тривалий час в Литві сповідувалася язична віра.

Особливо ускладнилося становище козаків та міщан Східного Поділля після Кревської унії (1385 р.), яка відкрила шлях до експлуатації селян та міщан.

В кінці XIV ст. серед населення Брацлавського воєводства панівною верхівкою були місцеві феодали, які вірно служили литовським князям, а міщани здебільшого займалися ремеслом, окремі - землеробством. Найбільшими повинностями обкладалися селяни - замкові (приписані до замку) і тяглі (залежні від феодалів). Своїх спадкових земель у міщан і селян не було, вони орендували їх у міського уряду та феодалів, за що сплачували натуральні і грошові податки. За оренду міських (замкових) земель міщани відпрацьовували на укріпленнях замків, будували й підтримували в порядку міські мости. Варто відзначити, що серед 6277 жителів Брацлава, міщани складали 87,5%, що закономірно вело до розвитку цехового ремісництва, таких, як шевців, ковалів та ін.⁵

Перше велике повстання в місті Брацлаві відбулося в 1541 році. Доведені до відчаю здирствами, грабіжницькими поборами брацлавського та вінницького старости С. Пронського та його прислужників, міщани міста стихійно повстали. Вони захопили замок, знищили його гарнізон і стратили деяких урядовців. Проте невдовзі литовський уряд надіслав каральні загони, які жорстоко придушили повстання та прилюдно стратили його ватажків.⁶

В 1564 році окремі міста Східного Поділля, в тому числі Брацлав здобули Магдебургське право. Його запровадження сприяло розвитку торгівлі, але разом із тим на населення великим тягарем лягли численні податки та побори.

Населенню Брацлавського воєводства доводилося відбивати грабіжницькі напади орд султанської Туреччини та кримських татар, які повторювалися майже щорічно. Найбільш спустошливими були напади в 1541, 1562, 1566, 1568, 1589 роках. Міцними, на той час, опорними пунктами в боротьбі з турками та татарами були фортеці Брацлава, Бершаді, Бару, Вінниці. Однак литовські феодали та польська шляхта неспроможні були захистити землі Східного Поділля. Слід відзначити героїчну боротьбу селян та козаків з татаро-турецькими загарбниками під проводом Івана Підкови, якого підступно схопили польські шляхтичі в Немирові і на вимогу турецького султана стратили у Львові в червні 1578 року.

З прийняттям Люблінської унії в 1569 році українські землі переходять під владу Польщі. В червні 1569 році король підписав універсал про утворення в подільських землях Брацлавського воєводства і приєднання його до Польщі. В цьому ж універсалі українській шляхті гарантувались такі самі права, як польській. Тому українська знать позитивно сприйняла Люблінську унію.

Крім цього, українське населення зазнавало ще й релігійного гніту, яке особливо посилилось після прийняття в 1596 році Берестейської церковної унії.

Однак, народні маси не мирилися із соціальним та національним гнітом, піднімалися на визвольну боротьбу. Велике заворушення селян та козаків на Брацлавщині мало місце в 1591 році. Воно виникло під впливом повстання запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків Криштофом Косинським проти польської шляхти. Хоча це повстання було придушено, антифеодальна боротьба не припинялась, а навпаки, переросла в масовий визвольний рух, який очолив Северин Наливайко.⁹

Об'єднані сили повстанців у жовтні 1594 року прибули на Брацлавщину. Їх прихід ознаменувався виступом міщан Брацлава. Місцеві жителі, очолювані війтом Романом Тимченком, вигнали з міста ненависного їм старосту і всю польсько-шляхетську адміністрацію. Для придушення повстання королівський уряд направив на Брацлавщину нові військові підкріплення, але їх було розгромлено повстанцями на підступах до Брацлава.¹⁰

Про те, повстання під проводом С. Наливайка не стало загальнонаціональним, але сприяло його подальшому розвитку в середині XVII століття. Повстання козаків в 1597 р. завершилось розгромом, а С. Наливайка було страчено у Варшаві. В цьому ж році Варшавський сейм прийняв рішення про „поголовне викорінення козаків", які проголошувались „ворогами держави" (Речі Посполитої), а народ руський (український) віроломним і бунтарем.¹¹

Але заходи польського сейму не зупинили визвольну боротьбу козаків та міщан Брацлавщини. Тому на початку XVII ст. Варшавський сейм змушений прийняти рішення про надання старості „повну владу приборкувати дуже шкідливі бунти міщан м. Брацлава, а бунтарів ловити й карати".¹²

Визвольна боротьба в Східному Поділлі особливо активізувалася у війні українського народу в середині XVII ст. під проводом Б. Хмельницького. В червні 1648 року 10 тис. запорозьких козаків на чолі з Максимом Кривоносом визволили від польської шляхти міста-фортеці Брацлав, Тульчин, Погребище. Проти повстанців виступило багатотисячне військо під проводом Яреми Вишневецького. Зі звірячою жорстокістю шляхта розправлялася з повстанцями: відрубували руки, ноги, садили на палю, вішали.

У вересні 1648 року повною перемогою козаків завершився бій біля с. Пиляви під командуванням Богдана Хмельницького, а Брацлавське воєводство ввійшло до складу гетьманства.

Доленосною була битва козацького війська з польською армією на чолі з королем Яном II Казимиром влітку 1649 році біля м. Збаража. Битва була майже виграна козаками, але під тиском кримських татар Б. Хмельницький був змушений підписати 8 серпня 1649 року, не досить вигідний для козаків, Зборівський договір.

За цим договором утворювалося Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, які формували Українську державу, територія якої ділилася на 16 полків.

У 1649 році Брацлав стає центром полку, який охоплював сучасну Вінницьку та більшу частину Хмельницької областей. За реєстром Війська Запорозького 1649 р. Брацлавський полк нараховував 2655 козаків, або 6,6% від загальної кількості козацького війська. Першим полковником Брацлавського полку був сподвижник Богдана Хмельницького Данило Нечай.¹³

В січні 1651 року перемир'я, встановлене Зборівською угодою, віроломно порушив король Речі Посполитої Ян II Казимир, оголосивши посполите рушення. Польська армія напала на прикордонні заслони та вдерлася в Східне Поділля. В цій битві загинув полковник Данило Нечай. Захопивши фортецю Брацлав, польські загарбники зруйнували її та знищили всіх козаків, жінок, дітей та стариків. Героїчна боротьба тривала з 28 лютого по 11 березня під проводом полковників Івана Богуна, Йосипа Глуха та Мартина Пушкаря. За кілька днів усе Східне та Центральне Поділля аж до Кам'янця-Подільського були визволені від польських загарбників.

Влітку 1651 року після Берестецької битви польсько-шляхетські війська знову вирушили в похід на Поділля. Озброєні селяни та міщани нападали на польські загони та знищували їх. Боротьбу народних мас Східного Поділля очолив полковник Іван Богун.

Незважаючи на героїчний подвиг козацтва, в битві під Берестечком в червні 1651 року, яка закінчилась їх поразкою, українські історики, на жаль, замовчують той факт, що вище духовенство Києва на чолі з митрополитом С. Косовим, привітно зустріли литовські війська на чолі з Я. Радзивіллом, які захопили Київ в кінці липня 1651 року і вручили йому 25 тис. злотих зі словами: „Ми були в неволі майже чотири роки і кожний день вмирали від жахів козаків та власних підданих .

Цей факт свідчить про те, що в історичній науці переважає в основному ідеалізація подій минулого і не аналізуються негативні чинники, яких, на жаль, в нашій історії було багато.

В травні 1652 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким під Ладижином в урочище Батіг (нині Тростянецький район) вщент розгромило польсько-шляхетську армію.

На Переяславській Раді, в січні 1654 року, Брацлавський полк представляв полковник П. Лисиця, який разом з іншими присягнув на вірність московському цареві Олексію Михайловичу. Проти злуки з Москвою виступив полковник Іван Богун, який так і ніколи не прийняв присяги на вірність цареві.

В 1663 році ставленик Польщі Тетеря, проголосивши себе гетьманом Правобережної України, оселився в Брацлаві. Посилення антифеодальної боротьби народних мас змусило його в 1655 році втекти з Брацлава в Польщу.

1665 році Брацлавський полк разом з іншими полками Правобережжя невдоволеними протурецькою орієнтацією гетьмана П. Дорошенка двічі завдав поразки гетьманським військам під Уманню та Брацлавом.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Брацлавське воєводство відійшло до Польщі. Дорошенко, невдоволений цим рішенням, перейшов під владу Туреччини. В 1672 році Східне Поділля захопили турецькі війська, а через два роки воно знову потрапила під владу Речі Посполитої. Це був один із найважчих періодів з історії краю, який тривав 27 років. Протягом цього періоду селяни та козаки вели вперту боротьбу проти завойовників, під проводом полковників Андрія Абазіна та Семена Палія, які виступали за об'єднання Правобережної України з Лівобережною.

Андрій Абазін за турецького панування намагався укріпити козацький полк. Він, як і інші козацькі полковники, не підкорився рішенню Варшавського сейму про ліквідацію козацтва і продовжував зміцнювати фортецю Брацлава. Вирішальний бій Брацлавського полку з польською шляхтою відбувся під Ладижином, в якому козаки зазнали поразки, а Андрій Абазін потрапив у полон і був по-звірячому закатований.

В 1712 року Брацлавський полк було ліквідовано. За угодою між Росією та Польщею, козаків правобережних полків переселили на Лівобережну Україну.

Через кілька років після битви під Полтавою до Брацлава прибув спадкоємець Івана Мазепи - Пилип Орлик, який намагався створити в місті осередок для боротьби проти союзу України з Росією, але не знайшовши підтримки, змушений був покинути Брацлав.

З возз'єднанням Правобережної України з Росією місто стало центром Брацлавського намісництва, а після утворення в 1797 році Подільської губернії - повітовим центром. Історія Східного Поділля, як і його центру - Брацлава, протягом XVIII століття - це історія невпинної боротьби народних мас за своє визволення.

Література:

1. З „Хроніки Биховця" про приєднання князем Ольгердом до Литви українських земель. - Хрестоматія з історії України. - Київ: КНТ, 2007. - С. 94.

2. Хрестоматія з історії держави і права України. - У 2-х т. - Т. 1. - К., 1997. С. 51.

3. Там же. - С. 50.

4. Хрестоматія з історії України. - С. 96.

5. Брацлав. Історичний нарис. - В., 1973. - С. 3.

6. Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - Інститут історії АН УРСР.-К., 1972.-С. 482.

7. Хрестоматія з історії України - С. 129.

8. Там же.-С. 139.

9. Там же.-С. 156.

10.Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - С. 482.

11.Хрестоматія з історії України. - С. 157.

12.Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. -С. 482.

13.Хрестоматія з історії України. -С. 179,182.

14.Там же.-С. 185.