Іванютіна О.С.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, Дніпропетровськ, Україна

Письмове мовлення в навчанні іноземній мові

В останні роки роль письмового мовлення в навчанні іноземній мові поступово підвищується. Не можна не враховувати практичне значення письмового мовного спілкування у світлі сучасних засобів комунікації, таких як електронна пошта, Інтернет і т.п. В останньому випадку письмове мовлення як вид мовного спілкування розвивається на основі тільки автентичного матеріалу. Закордонні стажування студентів потребують уміння робити записи іноземною мовою, заповнювати анкету, писати заяву про прийом на навчання або роботу, писати коротку або розгорнуту автобіографію, особисті або ділові листи, уживаючи потрібну форму мовного етикету носіїв мови, у тому числі й форму ділового етикету. Таким чином, викладач повинен готувати студентів до створення письмових повідомлень із дуже різним функціонально-комунікативним спрямуванням, змістом, композиційною структурою та мовною формою.

Письмове мовлення є складною мовною навичкою, відзначає Г.В. Рогова [3, 188], засобом комунікації за допомогою графічних символів, які дозволяють зафіксувати висловлення для його передачі або збереження. Письмове мовлення поряд із говорінням являє собою так званий продуктивний (експресивний) вид мовної діяльності. І говоріння, і письмо можна простежити від задуму (що говорити) до відбору необхідних засобів і до реалізації задуму засобами мови усно або письмово.

Однак між говорінням і письмом існує істотна різниця. На думку Є.І. Пассова [1, 203], насамперед слід відзначити відсутність безпосереднього реципієнта й зворотнього зв'язку. Мовець бачить реакцію слухаюча на кожну фразу, це регулює його мовлення; пишучий може цю реакцію лише вгадувати, тому його мовлення більш обґрунтоване й розгорнуте. Також пишучий не має змоги виразно інтонувати своє мовлення, тому він повинен більш ретельно синтаксично побудувати фразу, підібрати більш адекватні засоби.

Мішель Фаель [4, 21-22], виділяє ще дві важливі особливості письмового мовлення: написаний текст дозволяє пізніше робити необхідні виправлення й корегувати зміст висловлення, крім того, правила побудови речення в письмовому мовленні набагато суворіші ніж в усному мовленні, лексика й синтаксис помітно відрізняються.

Письмове мовлення також тісно пов'язане із читанням, зазначає Є.І. Пассов. В їхній системі лежить одна графічна система мови. Підчас написання тексту йде кодування або зашифровка думки за допомогою графічних символів, при читанні - її декодування або розшифровка.

Якщо правильно визначити мету навчання письмовому мовленню, враховувати роль письма в розвитку інших умінь, використовувати вправи, що повністю відповідають меті, виконувати ці вправи на відповідному етапі навчання, то усне мовлення поступово стає багатшим і логічнішим.

Допоміжну роль письмо виконує підчас вироблення граматичної навички, при виконанні письмових завдань від простого списування до завдань, які вимагають творчого підходу, що створює необхідні умови для запам'ятовування. Без опори на письмо учням важко втримати у пам'яті лексичний і граматичний матеріал.

Уся система вправ, які виконуються в писемній формі, відноситься до навчального письмового мовлення. Письмові твори, складання планів і тез для повідомлення на задану тему, написання особистого або ділового листа, усе це відноситься до комунікативного письмового мовлення. Іншими словами - це письмова мовна вправа на вивчену або суміжну тему розмовної практики.

Є.І. Пассов розглядає письмове мовлення як творче комунікативне вміння, що дозволяє викласти в писемній формі свої думки. Для цього треба володіти орфографічними й каліграфічними навичками, умінням композиційно побудувати й оформити в письмовому вигляді мовний твір, складений у внутрішньому мовленні, а також умінням обрати адекватні лексичні й граматичні одиниці [3, 28-34].

Навчання писемному мовленню включає різного роду мовні вправи: мовні вправи для навчання складанню письмового повідомлення; письмово-мовні вправи для роботи із друкованим текстом; письмово-мовні вправи, обумовлені процесом читання, аудіювання й усного спілкування.

Кінцеві вимоги до навчання писемному мовленню включають формування у студента здатності практично користуватися іншомовним писемним мовленням як засобом спілкування, пізнання й творчості відповідно до досягнутого програмного рівня оволодіння іноземною мовою.

Таким чином, навчити фіксувати усне мовлення, у тому числі навчити писати особисті й ділові листи, заповнювати анкети, писати коротку й розгорнуту автобіографію, заяву про прийом на роботу або навчання й т.п. - все це становить основні цілі навчання письмовому мовленню, яке до того ж виконує допоміжну роль підчас навчання читанню, усному мовленню, граматиці, лексиці.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1. Пассов Е.И., «Основы методики обучения иностранным языкам», М. «Русский язык», 1977

2. Пассов Е.И. Беседы об уроке иностранного языка. – СПб., 1991.

3. Рогова Г.В., Верещагина И.Н., «Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе», М. «Просвещение», 1988

4. Fayol M., La production des texts écrits, Éducation permanente, 1991