Бугайова В. О.

аспірантка Харківської державної

академії культури

КОСТЮМ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

Значні соціокультурні зрушення в українському суспільстві знаходять відображення в театральному мистецтві, а театралізація пронизує товщу різноманітних сфер людського буття. Яскравим прикладом цих процесів є весілля, яке завжди було справжньою виставою, дія якої розгорталася за особистим сценарієм, мала визначені дійові особи та засоби художньої виразності, а нині набуває статусу прем’єрного показу. Значне смислове навантаження в цьому театралізованому дійстві має весільний костюм. Він є не тільки потужним засобом художньої виразності, але й позначає родинні й взагалі соціальні стосунки, відстежує трансформацію звичаїв та створює образ сучасної особистості.

Весільні сукні й інші аксесуари з’явилися в Україні відносно недавно і здебільшого наслідують європейську традицію. Довгий час весільної сукні як окремого типу костюма не існувало, її функції виконував найкращий чи найдорожчий одяг для вінчання.

Перші повідомлення про весільний костюм знаходимо в античності. Туніку текту римські дівчата одягали двічі в житті — на день повноліття і в день весілля, в останньому випадку вбрання доповнювалося червоно-бурою вуаллю.

Найперші зображення середньовічного весільного костюма відносяться до XV століття. Головна його вимога — новизна; весільне вбрання повинне було бути не просто найкращим, а неодмінно новим, одягатися вперше, його спеціально виготовляли для цієї церемонії. Вінчальна сукня замовлялася разом із приданим нареченої і складала частину цього приданого.

У XV ст. при французькому дворі почали влаштовувати так звані «білі бали» — гуляння і святкування, присвячені якій-небудь темі, де всім гостям належало бути в білому. Таким чином, саме Франція започаткувала тематичні костюми однієї колірної гами.

У XVІІ ст. сукні білого кольору носили королеви під час трауру, тому їх називали «Білими королевами» або «Білими Дамами». Вважають, що вперше білу весільну сукню вдягнула шотландська королева Марія Стюарт, щоб показати траур за своїм попереднім чоловіком.

У ХІХ ст. дівчата з вищого світу надавали перевагу білим бальним сукням. Для багатьох з них бал був єдиною можливістю виходити в світ, тут дівчина знайомилася з майбутнім чоловіком, отже бал був експозицією весілля.

У ХХ ст. весільний костюм зазнає незлічених змін. Наречена 20–30-х рр. одягала білу пряму, досить просту сукню, яка ледве прикриває коліна, з низькою лінією талії; фігура нагадує хлопчачу. Друга світова війна внесла свої корективи у весільну сукню, вона стає строгішою, з чіткими лініями. У післявоєнні роки в моду повертається романтичність, весільна сукня має довгу спідницю, легку і ефірну. У 60-ті рр. відбувається справжня революція жіночого одягу — в моду входить міні, для якого характерною є лаконічність форми. Сексуальність як головна модна тенденція проникає й у весільний костюм, який, здавалося б, значною мірою підлягає традиції. Згодом весільне вбрання набуває стандартного глобалізованого формату.

Нині загальна тенденція в моді творити свій оригінальний індивідуальний образ знаходить яскраве втілення у весільному вбранні. Намагаючись уникнути шаблону, молодята звертаються до етнічних елементів: застосування старовинних обрядів і використання сучасного одягу в етнічному стилі.

Звичай прикривати голову молодої існує в багатьох народів з давніх-давен. Спочатку це було покривало, потім його замінила фата. Покривало виконувало насамперед захисну функцію, тому найперша фата в історії людства була з щільної, непрозорої тканини, повністю закривала обличчя нареченої не тільки від сторонніх очей, але й від закоханих очей майбутнього чоловіка. Нині фату шиють з прозорого шовку і мережива, щоб показати наречену в усій красі її молодості. Функція фати — додати шарму і вишуканості, а не приховувати наречену.

Не тільки аксесуаром, а певним символом є весільний букет. З ним пов’язане дійство, яке несе важливе смислове навантаження — кидати квіти незаміжнім подругам, щоб вони також знайшли собі пару. Раніше в Україні з цією метою наречена роздавала стрічки з весільного вінка, спочатку незаміжнім сестрам, а потім подругам.

Сучасний чоловічий весільний костюм складається з речей, які мають не менш довгу історію, ніж сукня нареченої. Фрак, візитка, сюртук, смокінг виникли ще на початку ХІХ ст., з цього переліку найурочистішим завжди вважався фрак.

В Україні існував звичай прикрашати костюм нареченого квітами або, навіть, невеличкими віночками, які кріпили до головного вбрання. Квітами прикрашали одяг свідка, батьків та запрошених гостей. Нині бутоньєрку роблять з квітів букета нареченої. Це також може бути квітка, яку хлопець вперше подарував дівчині, або троянда — символ палкого кохання.

Одним з головних атрибутів весілля є обручка як символ подружнього статусу. За всіх часів форма обручки залишалася незмінною — кільце, замкнене коло, знак усього незмінного, стабільного, вічного. Отже кільце — це символ вічної любові й вірності, гарантія того, що двоє люблячих сердець завжди знаходитимуться один поряд з одним, допомагатимуть один одному в радості й печалі та ніколи не розлучатимуться.

Таким чином, сучасний весільний костюм в Україні має європейські корені. Особливо це спостерігається у міському середовищі Східної України. Сучасна мода на весільний костюм визначається гнучкістю і еклектичністю, в ній об’єднуються і змішуються різні стилі й напрями, немає стандартних рішень, отже це — царина фантазії й творчості.

Відомості про автора

Бугайова Вікторія Олександрівна

викладач кафедри режисури

аспірантка Харківської державної академії культури

Адреса: м. Харків, вул. Власенко 24, кв. 56

Т.: 0504007797

e-mail: househappy@mail.ru