Гущак Є.В.

Науковий керівник: Томаш Л.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Місце банківського права в системі фінансового права України

У процесі наукової дискусії щодо місця банківського права в системі права України з'явилися такі точки зору на цю проблему: 1) банківське право є підгалуззю права; 2) банківське право є комплексною галуззю права; 3) банківське право як інститут фінансово-правових відносин. Ще в 50—70 роках XX ст. була висловлена точка зору, що банківське право є підгалуззю фінансового права. Ще одна група вчених вважала, що банківське право являє собою підгалузь цивільного права. Так, відомий дослідник банківського права М. М. Агарков, погоджуючись в цілому з думкою, що банківське право відноситься до господарського права, зазначав, що організація й діяльність кредитних установ значною мірою зумовлена регулюючою діяльністю державної влади. І правові норми, які регулюють цю діяльність, а також структуру та компетенцію відповідних органів, також є предметом банківського права, випливаючи з державного і адміністративного права [3,10]. На відміну від цих точок зору, відповідно до яких науковці розглядають банківське право як підгалузь фінансового, цивільного або господарського права, найпоширенішою в наукових колах є позиція, суть якої полягає в тому, що банківське право є комплексною галуззю права. Один із представників подібного підходу вважає банківське право комплексною галуззю права, яка регулює суспільні відносини, що виникають у процесі організації банківської системи. «Юридична енциклопедія» за редакцією Ю. С. Шемшученка визначає банківське право як сукупність правових норм, що регулюють порядок організації і діяльності банків. Французькі вчені вживають поняття «банківське право» для визначення сукупності правил, що закріплюють правовий статус банків. Американські ж вчені вважають, що «банківське право» є багатогранним терміном, яким охоплено не тільки загальні принципи організації й діяльності банків, а й сукупність норм, які регулюють порядок надання фінансових та пов'язаних з ними інших послуг. Ще одна група вчених вважає, що виділяти банківське право в окрему галузь права ще рано. Представники третьої, основної, позиції на цю проблему зазначають, що банківське право не є ні галуззю, ні підгалуззю права, оскільки суспільні відносини, які регулюються «банківським правом», не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони могли скласти предмет окремої галузі права. Г. А. Тосунян у 90-х роках XX ст. висунув думку, що банківське право — це не окрема галузь, оскільки сукупність норм, якими регулюється створення і діяльність кредитних організацій, не відповідає критеріям галузі права, які визнані юридичною наукою. У ній відсутні специфічні предмет і метод [4, С.15]. Отже, цю сукупність юридичних норм автор розглядав як комплексну галузь законодавства (пізніше цей вчений виступив одним із співавторів праці, в якій висловлена протилежна точка зору, згідно з якою банківське право являє собою комплексну галузь права).

Професор Л. К. Воронова узагальнила з позицій фінансового права місце та роль банків і кредитних установ у галузі загальнодержавних фінансів, коли держава безпосередньо чи в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє і витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону правопорядку в країні, управління, створення матеріальних і фінансових резервів [6. С. 370]

Для того, щоб визначитися в питанні існування такої окремої галузі як банківське право, необхідно розглянути критерії виділення сукупності правових норм у самостійну галузь права. Ці критерії права є необхідним етапом для аналізу концепції комплексних галузей права, однією з яких і пропонують деякі вчені визнати банківське право. Для того щоб визначити, чи існує банківське право як галузь права, спробуємо окреслити його предмет і метод правового регулювання.

Беззаперечним є твердження, що об'єктивним критерієм поділу права на галузі є матеріальний зміст суспільних відносин, урегульованих нормами права. Ці відносини повинні бути однорідними, специфічними і володіти певною єдністю на рівні діяльності, оскільки, як правило, окрема юридична норма регулює поведінку на рівні поведінкової операції, інститут права — на рівні дії, а галузь права — на рівні діяльності.

Визначаючи предмет банківського права, можна навести узагальнюючу позицію ряду науковців, згідно з якою предмет банківського права — це суспільні відносини, які виникають у процесі побудови, функціонування і розвитку банківської системи, зокрема в процесі здійснення центральним банком та кредитними установами банківської діяльності, а також суспільні відносини, які виникають у процесі регулювання банківської системи з боку держаних органів в інтересах громадян, організацій та держави [6.С.370-371].

Якщо проаналізувати вищенаведене визначення предмету банківського права, можна зробити висновок, що ключовою категорією в суспільних відносинах, які складають предмет банківського права, є банк. Безперечно, банк є ключовим суб'єктом банківських відносин, предметом банківського права є також і інші відносини, зміст яких складає банківська діяльність, однак суб'єктами яких є інші особи, ніж банки.

Край суперечкам щодо поняття банку поклала нова редакція закону «Про банки і банківську діяльність», згідно зі статтею 1 якого банк визначається як юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власні ризики, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [2].

У питанні визначення поняття фінансової установи в чинному законодавстві України існує певна неузгодженість. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Національний банк України», фінансовою установою є юридична особа, яка проводить одну або декілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. В будь-якому випадку основною ознакою фінансової установи є надання фінансових послуг за умови отримання відповідного правового статусу та дозволу на їх здійснення.

Особливість банку порівняно з іншими фінансовими установами полягає в тому, що банк є основним фінансовим інститутом, який покликаний здійснювати банківську діяльність, що має виключний характер. В той же час всі інші фінансові установи — це в основному спеціалізовані організації, які виконують певні банківські операції залежно від свого правового статусу.

Отже, невід'ємною частиною таких понять як банк і фінансова установа є категорія «банківські операції», яка й розкриває зміст їх діяльності.

Разом з тим, у законодавстві немає визначення банківської операції, а в статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наводяться лише ті види банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії, а також операції та угоди, які виконуються на підставі письмового дозволу Національного банку України або в порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначення банківської діяльності наводиться через сукупність трьох банківських операцій, які можуть здійснювати тільки такі юридичні особи, як банки — це залучення у вклади грошових коштів, видання кредитів і здійснення розрахунків [2]. Оскільки усі ці види діяльності в їх сукупності можуть здійснювати лише банки, така позиція є досить виправданою.

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в процесі банківської діяльності і функціонування банківської системи України. Банківські правовідносини мають специфічні риси, які зумовлюють наявність притаманних їм певних особливостей.

По-перше, ці правовідносини виникають у процесі банківської діяльності, тобто систематичної діяльності спеціальних суб'єктів — Національного банку України, інших банків та фінансових установ, з приводу таких об'єктів, як гроші, цінні папери, дорогоцінні метали, валютні цінності, а також інформації, яка підпадає під режим банківської таємниці. Необхідно зазначити, що об'єкт банківських правовідносин вужчий, ніж об'єкт цивільних правовідносин, оскільки останній включає в себе, крім вищезазначених об'єктів, також рухомі і нерухомі речі, але ширший, ніж об'єкт фінансових, який переважно включає в себе тільки грошові кошти.

По-друге, однією зі сторін у банківських правовідносинах обов'язково виступає спеціальний суб'єкт — Національний банк України, банк або інша фінансова установа.

По-третє, особливістю цих правовідносин є те, що за формою вони не однорідні, і, в принципі, складаються з двох груп правовідносин: публічно-правового та приватно-правового характеру.

По-четверте, через банківські правовідносини опосередковується кредитно-грошова політика держави.

Розглянувши предмет банківського права, можна дійти висновку, що його складають суспільні відносини, які володіють певною єдністю і виникають у сфері фінансової діяльності.

Крім диспозитивного та імперативного методів, які застосовуються в банківському праві, виділяють також комплексний метод правового регулювання банківського права, який об'єднує в собі окремі характерні риси диспозитивного та публічно-правового методу і є вторинним по відношенню до них. Але виділення такого методу здається не зовсім виправданним у зв'язку з тим, що суспільні відносини не можуть одночасно регулюватися протилежними за своєю природою прийомами та способами, оскільки втрачається єдність правового регулювання.

Застосування в банківському праві двох протилежних за своєю природою та змістом методів правового регулювання не дають можливості визнати банківське право галуззю права. Враховуючи викладене вище, застосовуючи термін «банківське право», ми можемо розуміти під ним галузь науки чи правову дисципліну, а не саму галузь права. Таким чином, вивчати і розроблювати банківське право можуть різні правові наук. При цьому кожна з юридичних наук, зокрема наука фінансового права, орієнтуючись на межі своєї галузі права, повинна виділяти свій спектр вивчення банківського права.

М. В. Карасьова підтверджує вищезазначене положення, вважаючи, що банківське право повинно включатися в систему навчального курсу «Фінансове право» своїм фінансово-правовим аспектом.

Вважаємо, що можна говорити про існування не банківського права як самостійної галузі права, а тільки про існування банківського законодавства як галузі законодавства. У галузі права переважає об'єктивний момент — внутрішні закономірності правової матерії, а в галузі законодавства — суб'єктивний момент, тобто рішення законодавця [4. С. 16-17].

Таким чином, галузь законодавства являє собою сукупність юридичних форм, у яких знаходять своє вираження і закріплення певні норми права. Адже правова форма певного виду суспільних відносин конструюється на їх змісті, тому в це поняття включаються норми та інститути галузей права.

Банківське законодавство складається з правових форм, у які входять правові норми різних галузей права, що не є однорідними, — це насамперед норми фінансового, адміністративного й цивільного права, але, як і в будь-якій галузі, законодавства, що претендує на самостійність, існує певне ядро правових норм, які визначають його сутність.

За своїм змістом банківське законодавство є комплексним міжгалузевим правовим явищем, яке складається з приписів приватно-правового та публічно-правового характеру, об'єднаних таким предметом правового регулювання, як суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності й функціонування банківської системи [5. С. 10-14].

Таким чином, проаналізувавши різні точки зору на місце і роль банківського права в системі фінансового права, варто зазначити, що все ж таки банківське право в більш широкому значенні виступає підгалуззю фінансового права. Адже самі банківські правовідносини, що складають особливі суспільні відносини виникають у сфері фінансової діяльності будь якого суб’єкта даних правовідносин в державі.

Література:

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" – http://zakon.rada.gov.ua.

2. Закон України "Про Національний банк України" – http://www.bank.gov.ua.

3. Агарков М. М. Основи банковского права: Курс лекцій / «БЕК» – М., 1994. С. 10 – 12.

4. Барановський О.В., Банківська система України сьогодні і завтра.// Дзеркало тижня – К., 2008. – С. 15 – 18 .

5. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.

6. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. — К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.