Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Проблема правового становища новітніх релігійних організацій в Україні

Інтенсивне зростання неорелігійних формувань в Україні пов'язане із впливом багатьох чинників, серед яких особливе місце займає географічна специфіка країни, яка сьогодні особливо відкрита для різних впливів. У суспільстві виник ідеологічний вакуум внаслідок відсутності загальнонаціональної української ідеї, яка консолідувала б суспільство; кризи традиційних релігій; пошуку соціально-активною і високоосвіченою частиною суспільства нових духовно-моральних цінностей.

Ряд неорелігійних формувань порушують гарантовані Конституцією України права людини. Жорстка ієрархія в них, авторитарна структура, беззастережне підпорядкування членів організації абсолютній владі лідерів, у тому числі шляхом погроз, шантажу, щодобових самозвітів, примусу, суперечить загальновизнаним в суспільстві демократичним цінностям. Нетрадиційні культові організації: а) примусово обмежують права своїх членів на освіту, працю, використання засобів масової інформації; б) примушують своїх членів голодувати; в) обмежують час їх сну та відпочинку; г) застосовують засоби і заходи, що в комплексі зумовлюють зниження критичності мислення, вольового та інтелектуального потенціалу особистості. Специфіка деструктивних культів полягає в акцентуванні на істинності їх віровчення, різко негативному ставленні до інших релігій, що веде до міжконфесійної конфронтації.

Завдання держави та законодавця - знайти гармонійний баланс свободи і традиції. Таким чином, роль та місце Української держави у забезпеченні свободи віросповідання за кожною людиною має визначатися такими положеннями: 1) держава має бути світською. «Світськість» держави не означає, що держава впроваджує, підтримує, «спонсорує» атеїстичну ідеологію, зацікавлена у ній. Це лише вираження того, що держава є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри - як релігійних, так і нерелігійних; 2) держава має чітко законодавчо визначити межі свого втручання (впливу, протидії, сприяння та ін.) у діяльність релігійних та світських організацій, виходячи із загальнолюдських цінностей і прав людини. Вона не повинна надавати матеріальної підтримки або в іншій формі активно виявляти свою прихильність до якихось релігійних організацій, а також до організацій атеїстичного спрямування; 3) позитивна діяльність держави щодо різних конфесій має бути обмежена: а) обліково-реєстраційною діяльністю;

б) нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжконфесійних суперечок, конфліктів з майнових та інших неідеологічних питань; 4) держава має законодавчо визначити межі діяльності, фізичної поведінки (проте аж ніяк не думок, не віри), поза які не можуть виходити прихильники будь-якої релігії або іншої віри. Реалізація саме такої державної політики щодо права людини на свободу віросповідання є гарантом здобуття миру і злагоди у міжконфесійних відносинах та відносинах між державою та церквою.

Діяльність певних новітніх релігійних рухів може розцінюватись як загроза національній  безпеці у  масштабах  країни  та окремої особи, тому  вимагає негайного  реагування  з  боку державних органів влади на всіх рівнях. До таких заходів  відносяться: 1) у  сфері вдосконалення законодавства - внесення змін і доповнень до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”; внесення законодавчої ініціативи щодо юридичного механізму заборони  діяльності небезпечних для суспільства та окремих громадян  релігійних організацій, а також захисту громадян України від  застосування незаконних методів  залучення членів (психологічний тиск, зомбування, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей); внесення законодавчої ініціативи щодо реалізації юридичного механізму заборони розповсюдження і поширення релігійними організаціями літератури антидержавного й антиукраїнського змісту; 2) у  сфері посилення національної безпеки - здійснення контролю відповідними органами державного управління за дотриманням українського законодавства представниками неорелігій з метою гарантування національної безпеки; посилення контролю над фінансово-економічною діяльністю  релігійних (особливо нерелігійних) організацій та ліквідація пільг підприємницьким структурам релігійних організацій; здійснення моніторингу діяльності неорелігійних організацій  відповідними органами державного управління для виявлення їхнього впливу на громадськість і попередження негативних наслідків їхньої діяльності; 3) у сфері розповсюдження інформації - постійне інформування громадян через засоби масової інформації про можливі небезпеки та загрози,  котрі зумовлені діями окремих релігійних течій чи деномінацій ; створення служби довіри та центру реабілітації для осіб,  які постраждали внаслідок діяльності  тоталітарних культових практик чи певних релігійних організацій,  при місцевих департаментах з питань сім’ї та молоді; 4) у сфері міжнародного співробітництва -  використання закордонного досвіду протидії негативним впливам від діяльності  деструктивних нерелігійних організацій ; налагодження міждержавної співпраці для обмеження негативних впливів тоталітарних  релігійних організацій з країнами, що мають досвід у цій сфері.

Таким чином, конституційно-правове регулювання свободи совісті, діяльності релігійних організацій має забезпечувати відповідний баланс церковно-державних відносин.