Добарін А.О., Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економыки та торгівлі

ім. М. І. Туган - Барановського, Україна

Правовий статус платника податку на додану вартість

Податок на додану вартість є важливим податковим джерелом надходжень

до Державного бюджету України на даному етапі її розвитку, що забезпечує фінансування державних завдань та функцій. Саме тому він став одним із найважливіших в системі оподаткування України. Це обумовлює необхідність ґрунтовних наукових досліджень.

На сьогодні окремих робіт, які були б присвячені виключно аналізу проблем, пов’язаних з правовим регулюванням податку на додану вартість в Україні не було. Ряд аспектів цього податку досліджувала Г. В. Бех, яка торкалась аналізу інституту непрямого оподаткування в цілому. Окремі положення правового механізму податку на додану вартість досліджувались також в роботах Д. В. Вінницького, О. Ю. Грачової, Ю. О. Крохіної, І. І. Кучерова, М. П. Кучерявенка, С. Г. Пєпєляєва, Д. М. Щокіна та інших. Тому і характеристика платника цього податку робилась лише в сенсі таких напрямків.

Мета моєї роботи - з’ясувати, яким чином деталізуються особливості правового статусу платника податку на додану вартість в Україні, з’ясування становища платника податку на додану вартість, виходячи з природи податкового обов’язку в цілому, а також визначитись, яким чином при законодавчому закріпленні платника податку враховуються розбіжності між формальним та реальним платником.

Платник податку виступає в якості основного елемента правового механізму податку. Це визначальний елемент при побудові конструкції податкового обов’язку взагалі. Через нього виділяються підстави визначення зобов’язаної особи, до якої спрямовується імперативний наказ вносити певну суму коштів до відповідного бюджету. До того ж значення такого елемента податкового механізму підкреслюється і спрямованістю норми ст. 67 Конституції України, яка підкреслює обов’язок кожного сплачувати податки та збори.

Природа непрямих податків передбачає чітке розмежування формального й реального платника, осіб, які вносять кошти до бюджету, та осіб, які надають ці кошти. Повною мірою це відноситься і до податку на додану вартість.

Платники податків в цьому випадку визначаються як особи, на яких покладається обов’язок перераховувати до бюджету суми податку на додану вартість, які утримані в ціні реалізації. При цьому визначення платника саме і будується шляхом розмежування формального та реального учасника таких відносин.

Податок на додану вартість, сплачений у ціні придбання реальним споживачем товарів (робіт, послуг), перераховується до бюджету формальним платником. Виходячи з цього, платником податку на додану вартість є особа, яка зобов’язана здійснювати утримання й внесення в бюджет цього податку. В той же час сплачується цей податок покупцем або особою, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Таким чином правове регулювання статусу платника податку на додану вартість передбачає узгодження низки нормативно-правових актів, тому що в одному законодавчому акті надто складно врегулювати всі аспекти реєстраційних дій, що пов’язані з визначенням обов’язку по цьому податку. У зв’язку з цим, необхідне вдосконалення норм, що регулюють реєстрацію платників податку на додану вартість на рівні закону й підзаконного акта. Законом України “Про податок на додану вартість” доцільно закріпити принципові положення (поняття реєстру платників податку на додану вартість; перелік даних і відомостей, які його становлять; права й обов’язки осіб, що беруть участь у його веденні). У той же час уточнення їх можна зробити на рівні підзаконного акта.

Стан чинного податкового законодавства України навпаки припускає та закріплює певне дублювання норм. Так, ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” повторюється Положенням “Про реєстрацію платників податку на додану вартість” № 795.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про податок на додану вартість” обов’язковій реєстрації платниками податку на додану вартість підлягають - особи, у яких загальна сума від здійснення оподатковуваних операцій протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000 грн. (не враховуючи податок на додану вартість) незалежно від режиму оподатковування; особи, уповноважені вносити консолідований податок з об’єктів оподатковування, що виникають при поставці послуг підприємствами залізничного транспорту й зв’язку; особи, що поставляють товари (послуги) з використанням комп’ютерних мереж (глобальних або локальних), при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України; особи, що реалізують конфісковане майно й товари незалежно від системи оподатковування; імпортери товарів і супутніх їм послуг для використання й споживання на митній території України незалежно від системи оподатковування (п. 2.4 ст. 2 Закону України “Про податок на додану вартість”). Це є формальні платники поатку на додану вартість.

Крім цього, правовий статус платника податку взагалі передбачає поєднання прав із обов’язками. Виконання обов’язку по реєстрації платника податку на додану вартість визначає і можливість користування деякими правами. Наприклад, право на нарахування податку й складання податкових накладних надається винятково особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”). Це означає, що закріплення специфічного обліково-звітного механізму обумовлює підстави підвищення або зниження конкурентоспроможності платника.

Тільки платник податку на додану вартість при реалізації товару платникові податку на додану вартість має можливість надавати останньому податкову накладну й вказувати у виставленому рахунку суму податку на додану вартість. В іншому випадку покупець, як реальний платник податку на додану вартість втрачає право на податковий кредит.

Законодавчо врегульовані випадки, коли платник податку на додану вартість виключається з Реєстру (п. 9.8 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”), які означають зняття особи з обліку в податковому органі й анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість. Це може здійснюватись як з ініціативи платника податків, так і податкового органу. За власною ініціативою особа може бути знята з обліку у випадку, якщо вона була платником податку на додану вартість не менше двох років і протягом останніх дванадцяти поточних календарних місяців мала обсяг оподатковуваних операцій менше 300 000 грн.

Таким чином можна зробити висновок, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про ПДВ» платником ПДВ є будь-яка особа, яка здійснює господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку та підлягає обов’язковій реєстрації; імпортує товари (послуги) в обсягах, які підлягають оподаткуванню ПДВ.

Для суб’єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування і сплачують єдиний податок, спеціальними є норми Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», яким встановлені критерії перебування на спрощеній системі оподаткування. Як відомо, фізична особа – суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі й ПДВ. Такі підприємці мають право добровільно реєструватися як платники ПДВ.

Література:

1. Все про оподаткування // Галицькі контракти, 2004, № 47. – С. 5.

2. www.podatki.net.ua [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные (79 Кб). – Режим достyпа: < http://www.podatki.net.ua/>.

3. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посібник. – К.: Знання. – 2003. – С. 80