Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

Марчук Н.П.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Законодавче регулювання участі громадян в земельних правовідносинах

За часів незалежності України були проведені ряд реформ, в тому числі земельна. Як зазначає В.І.Андрейцев земельна реформа – це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб‘єктів і забезпечення земельних потреб громадян України [1, с. 16]. В умовах земельної реформи активну участь у земельних правовідносинах бере саме особа, тому виникає необхідність належного законодавчого регулювання участі громадян в земельних правовідносинах.

І.І.Каракаш справедливо вважає, що в наш час взагалі недостатньо вивчена правосуб‘єктність, а вивчення суб‘єктів права власності на землю обмежується тільки правосуб‘єктністю держави [2, с. 14]. Тому важливе значення має з’ясування законодавчих засад участі громадян в земельних правовідносинах.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об‘єктами права власності Українського народу [3]. А в ст. 14 Конституції України зазначається, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону [3].

Перша частина ст. 14 орієнтує на особливий правовий режим земель, на відповідальне ставлення до їхнього використання усіма суб‘єктами. Ця вимога конкретизується, перш за все нормою ст. 13 Конституції України про те, що «власність зобов‘язує», що означає право і обов’язок раціонального використання, а отже і охорони земель [4. с. 77].

У ст. 2 Земельного Кодексу України визначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади [5]. Крім того Земельний кодекс юридично забезпечує захист прав на землю громадян та інших суб’єктів земельних правовідносин. Проте, слід зазначити, що на практиці громадяни України є найменш захищеними суб’єктами, порівняно з органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Н.І.Титова та М.Я.Ващишин зазначають, що земельні права громадян України здійснюються, виходячи з конституційних засад, безпосередньо на підставі Земельного кодексу України та інших законів [4, с.78]. Також участь громадян в земельних правовідносинах регулюється Цивільним Кодексом України [6], Законом України «Про оренду землі» [7], Законом України «Про плату за землю» [8], Законом України «Про особисте селянське господарство» [9], Законом України «Про фермерське господарство»[10] та іншими законодавчими актами.

Крім актів вищої юридичної сили, правове регулювання таких відносин здійснюється Указами Президента України (зокрема «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок» [11], «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» [12] та іншими підзаконними нормативно-правовими актами земельного законодавства.

Таким чином в законодавчих актах України закріплені загальні засади участі громадян в земельних правовідносинах. Проте на сьогодні важливим видається вичерпне закріплення їх суб‘єктивних прав на землю, способів та форм реалізації таких прав у одному документі - Земельному Кодексі України.

Література:

1. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ.посіб. – К.: Істина, 1999. – 320 с.

2. Каракаш І.І. Право собственности на землю и право землепользования в Украине: Научно-практ. пособие. – К.: Истина, 2004. – 216 с.

3. Конституція України: Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №36.

4. Титова Н. І. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник // Титова Н.І., Федорович В.І., Ващишин М.Я. та ін.; за ред. докт. юрид. наук, проф. Н. І. Титової. – Львів: ПАІС, 2005. – 368 с.

5. Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 р. / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: 2002. – № 3-4

6. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003р. – Київ: Атіка, 2003.

7. Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998р. // Відомості Верховної Ради України. –1998. – №46-47.

8. Закон України «Про плату за землю» від 03 липня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. - №45.

9. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №29.

10. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №973.

11. Указ Президента України «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок» від 25.07.06 // Офіційний вісник України – 2006. - №644.

12. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)»від 02.02.2002 // Офіційний вісник України – 2002. - № 92.