Право/7. Экологическое, аграрное и земельное право

Кандидат юридичних наук, доцент Багай Н.О.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

До класифікації джерел аграрного права

Вперше особлива наукова класифікація джерел аграрного права за специфікою юридичного типу (форми) правового регулювання аграрних відносин була розроблена російським вченим Г.Ю.Бистровим [1-2]. За цим критерієм виділяють уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти, що регулюють аграрні відносини.

Зазначений підхід до поділу нормативно-правових актів на дві великі групи отримав визнання в юридичній науці й використовується в аграрно-правовій доктрині до цього часу. При цьому вченими відзначається важлива роль уніфікованих, спеціалізованих нормативно-правових актів у процесі становлення нових, комплексних галузей законодавства [3, с.127-136; 4, с.134-135].

Особливо чітко проявлялася дія методу уніфікації раніше різнорідних суспільних відносин у процесі становлення сільськогосподарського (аграрного) законодавства в кінці 1960-х – на початку 1970-х років. Як справедливо вказувала Н.І.Титова, саме уніфіковані нормативні акти, що становили ядро сільськогосподарського законодавства, сприяли формуванню первинних норм комплексної галузі сільськогосподарського (аграрного) права [4, с.136].

Між тим, у процесі реформування аграрних відносин було створено умови для рівноправного розвитку різних форм господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва. Необхідною передумовою для цього було запровадження множинності форм власності на землю та зміна юридичної природи майнових відносин в державі.

Усе це зумовило значне розширення кола суб’єктів аграрних відносин, що здійснюють сільськогосподарську виробничу та іншу пов’язану з нею діяльність. Так, поряд з колгоспами і радгоспами, які були тривалий час основними сільськогосподарськими товаровиробниками, з початку 1990-х років створюються та діють сільськогосподарські кооперативи різних видів, приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства тощо.

У зв’язку з цим “з початку 90-х років почався процес посилення диференціації в аграрному праві” [5, с.28]. Як відзначала Н.І.Титова, характерною рисою сучасного аграрного законодавства є розвиток його за суб’єктним принципом [6, с.27]. Свідченням цьому є прийняття Законів України “Про фермерське господарство”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Одночасно в системі сучасного аграрного законодавства України залишається велика питома вага й уніфікованих нормативно-правових актів, тобто тих, що розраховані на всіх аграрних суб’єктів (Закони України “Про державну підтримку сільського господарства України»”, “Про фіксований сільськогосподарський податок” та ін.). Крім того, сучасні нормативно-правові акти аграрного законодавства приймаються і з окремих питань, що торкаються виробничо-господарської діяльності аграрних суб’єктів (наприклад, Закони України “Про насіння і садивний матеріал”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про зерно та ринок зерна в Україні”).

Слід зазначити, що належне правове регулювання зовнішньогосподарських та інших відносин, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності аграрних суб’єктів, повинно забезпечуватися системою уніфікованих нормативно-правових актів. Значну роль уніфікованих нормативно-правових актів в системі джерел аграрного права Г.Ю.Бистров пов’язує з тенденцією загального характеру – посиленням юридичної єдності в аграрному праві [5, с.28-29].

Проте особливості внутрішніх відносин (членських, організаційних та, певною мірою - земельних і майнових) повинні відображатися у змісті диференційованих нормативно-правових актів аграрного законодавства України.

Із прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України, що визначили загальні засади створення та функціонування суб’єктів господарювання, потреба у прийнятті диференційованих нормативно-правових актів аграрного законодавства набула особливої актуальності. Зокрема, на сьогодні існує необхідність спеціалізованої регламентації правового становища державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, аграрних господарських товариств та ін.

Таким чином, подальший розвиток аграрного законодавства буде здійснюватися як у напрямі уніфікації, так і в напрямі диференціації правового регулювання аграрних відносин. При цьому співвідношення між уніфікованими та диференційованими нормативно-правовими актами аграрного законодавства, на наш погляд, і надалі буде характеризуватися переважанням уніфікованої правової регламентації суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Література:

1. Быстров Г.Е. Источники советского сельскохозяйственного права. - М.: Издательство Московского университета, 1985. - 188 с.

2. Быстров Г.Е. Источники советского сельскохозяйственного права // Советское государство и право. – 1983. - N3. – С.20-27.

3. Титова Н.И. Материальная ответственность работников сельскохозяйственных предприятий. - М.: Юрид. литература, 1978. - 152 с.

4. Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). – Львов: Издательство при Львовском Государственном университете издательского объединения «Выща школа», 1989. - 182 с.

5. Аграрное право: Учебник // С.С.Акманов, Г.Н.Быстров, Н.Н.Веденин, М.И.Козырь и др. / Под ред. Г.Е.Быстрова, М.И.Козыря. – М.: Юрид. литература, 1996. – 640 с.

6. Титова Н.І. Права членів сільськогосподарських кооперативів: тенденції та проблеми законодавчого забезпечення // Право України. – 2000. - №2. – С.25-27.