Вдовенко С. А.

к.с.-г.н., доцент кафедри

плодівництва, овочівництва

та технологія зберігання

переробки продукції рослинництва

Кириленко Л. В.

студент-магістрант

Вінницький національний

аграрний університет

Підвищення якості продукції – шлях до стійкого розвитку.

В статті обґрунтована необхідність підвищення якісних характеристик продукції та довкілля, впровадження та розвиток обов’язкової для всіх виробництв системи екологічної сертифікації, що є необхідним для досягнення цілей стійкого розвитку.

Ключові слова: конкурентоздатність, екологічна сертифікація, якість, якісні характеристики, стійкий розвиток, екологічна політика.

В останні роки розробляються шляхи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, моделі та нормативно-правова база. Інноваційна стратегія забезпечення гармонізації життєдіяльності суспільства та довкілля, враховуючи міжнародний характер стандартизації, необхідність усунення технічних бар’єрів у торговельно-економічній та науково-технічній співпраці і визначаючи доцільність проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, передбачає вдосконалення та гармонізацію за вимогами ЄС систем стандартизації та сертифікації діяльності підприємств та виробів. Розвиток виробництв екологічних товарів і послуг є інновацією, яка важлива як з економічних міркувань, так і соціальних, оскільки такі виробництва стають високорентабельною сферою економічної діяльності, формуючи один з найбільш дохідних видів підприємництва, пов’язаних з виробництвом, яке гармонізує з довкіллям, враховуючи весь “життєвий цикл ” продукції.

Постановка проблеми. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини мають стати невід'ємними компонентами економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів для майбутніх поколінь. Нині актуальною проблемою є питання якості, тому, що на споживчому ринку стає кон’юнктурною високоякісна продукція, виготовлена з додержанням екологічних вимог. Але,останнім часом, все більше уваги звертається не тільки на якість продукції, а й на стан навколишнього середовища при виробництві. Особливо це стосується органічної продукції, виробництво якої неможливе на екологічно забрудненій території.

Метою статті є виявлення основних напрямків розвитку держави в сфері якості та забезпечення при цьому принципів стійкого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Згідно останніх досліджень, господарювання без додержання екологічних вимог і якісних параметрів виробництва, призводить до погіршення стану довкілля і, як наслідок, до втрати 20-25% національного доходу держави [2]. Також маємо антропогенне та техногенне навантаження на природне середовище, що в декілька разів перевищує відповідні показники в інших країнах, внаслідок чого тривалість життя в Україні складає в середньому 66 років, тоді як в Швеції -80, в Польщі -74 [3].

Низький рівень екологічної складової економіки України підтверджується і відповідним рейтингом міжнародних інститутів. Так, в 2001 р. згідно з індексом екологічної сталості, що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами дають можливість оцінювати прогрес країн на шляху до екологобезпечного сталого розвитку. Україна в рейтингу за вказаним індексом опинилась на 110-му місці серед 122 країн, у 2002 – на 137-ому серед 142 держав, а в 2009 – на 85-ому серед 182 [4]. У зв’язку з такою тенденцією, невирішеною проблемою залишається політика України, у якої майже відсутня зацікавленість у сфері підвищення якості вітчизняної продукції, і яка не направлена на стимулювання організаційно-економічних важелів які б безпосередньо впливали на якісні показники навколишнього середовища.

Тому необхідно передбачити забезпечення сталого економічного зростання і створення конкурентоспроможної ринкової економіки, поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку, істотне зниження енергоємності валового внутрішнього продукту. Кроком до таких перетворень може слугувати впровадження інтегрованої системи екологічної сертифікації, яке впливатиме не лише на якісні характеристики продукції, а й контролюватиме вплив на довкілля в ході виробничого процесу[1].

Тільки продукція і послуги високого рівня якості здатні забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. До головних цілей поліпшення якості, а також постійного удосконалення підприємств і організацій доцільно віднести системи екологічної сертифікації в Україні. Особливо це актуально у зв’язку з бажанням України вступити до Європейського союзу.

Результатом діяльності ряду міжнародних конференцій, що були організовані Організацією Об’єднаних Націй у минулому десятиріччі стали „Цілі розвитку на тисячоліття ”. Вони спрямовані на посилення дій світової спільноти на покращення умов життєдіяльності людини, не тільки країн, що розвиваються, але й розвинутих країн. Зазначимо, що увага приділяється екологічній складовій розвитку , яка повинна бути забезпечена шляхом [5]:

- збільшення плати за використання природних ресурсів;

- попередження та зниження екологічних ризиків для здоров’я людини шляхом якісного водопостачання, забезпечення людини якісним повітрям та якісними продуктами харчування, створення належних санітарних умов тощо;

- зниження ризику виникнення небезпечних явищ у навколишньому природному середовищі;

- реалізація заходів з поліпшення якості палива;

- забезпечення якості зростання добробуту людини;

- розробка і впровадження політичних і природоохоронних механізмів збалансованого управління якістю навколишнього природного середовища (право на екологічну достовірну інформацію й освіту);

- створення і функціонування відповідних владних та громадських структур щодо висвітлення та вирішення соціальних і екологічних проблем тощо;

- впровадження ефективних механізмів розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу;

- попередження змін клімату, збереження озонового шару та охорона біорізноманіття.

Для подолання негативних екологічних тенденцій та поступового переходу на модель сталого розвитку необхідно сьогодні на охорону і відновлення стану довкілля направляти 2-3 % ВНП . Але, це середній норматив для країн з великим обсягом ВНП. Для України, території якої найчастіше класифікуються як зони екологічного лиха, зазначена частина повинна бути значно вище, оскільки враховуються показники забруднення в результаті аварії Чорнобильської АЕС [7].

Одним з інструментів підвищення якісних характеристик продукції з урахуванням впливу на навколишнє природне середовище є екологічна сертифікація як процедура перевірки на відповідність вимогам законодавчо-нормативних документів. Сертифікація продукції як інструмент технічного регулювання і обов'язковість її проведення передбачені законами і нормативними документами України. Правила і процедури такої сертифікації відповідають вимогам системи ГАТТ/ВТО і постійно удосконалюються і узгоджуються.

Узагальнюючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що екологічна сертифікація є чинником поліпшення якісних показників та кроком до Європейської інтеграції, оскільки вона сприяє:

- попередженню появи і реалізації на ринку екологічно небезпечної продукції та послуг і відповідно попередженню нанесення шкоди навколишньому середовищу;

- впровадженню екологічно безпечних технологічних процесів та технологій;

- виробництву екологічно безпечної продукції на всіх стадіях її життєвого циклу, підвищення її якості та конкурентоспроможності;

- створенню умов для організації виробництв відповідаючи встановленим європейським вимогам якості;

- попередженню ввозу в країну екологічно небезпечної продукції, технологій, відходів, послуг, в тому числі ГМО;

- інтеграції економіки країни на європейський та світовий ринок, виконанню міжнародних обов’язків стосовно питань якісних показників.

В Україні не впроваджена система державної підтримки розвитку екологічної сертифікації, хоча інтерес громадськості до екологічно чистої продукції та її виробників невпинно зростає. Такий інтерес знаходить своє відображення в економічному середовищі, забезпечуючи ринковими (економічними) перевагами певні визначені групи товарів і послуг. Але регулювання даної ситуації з боку держави відсутнє.

Міжнародний досвід показує, що для побудови системи якості на підприємстві найкращим рішенням є використання стандартів ISО 9000. Завдяки універсальній природі ці стандарти знайшли використання в усіх без винятку галузях виробництва і сферах послуг. Незважаючи на те, що сьогодні існують різні концепції управління якістю, усі вони так чи інакше ґрунтуються на стандартах ISO 9000. Основні організаційно-методичні принципи сучасних систем якості, які ґрунтуються на стандартах ISO 9000 версії 2000 р., прийнято в Україні як національні з 1 жовтня 2001 р. з індексом ДСТУ ISO 9000[6].

Розуміючи, що наявність сертифікаційної системи стане невід'ємною частиною вимог стратегічних партнерів України при придбанні українських товарів, у державі вже підготовлені аналогічні стандарти для прямого впровадження на практиці. За результатами моніторингу офіційних даних Держспоживстандарту України станом на 01.01.2009 року 2453 підприємства сертифікували системи управління якістю (з урахуванням інформації органів сертифікації BVQI, SGS, УАЯ, ТЮФ - Норд тощо). Також налічується чинними 123 сертифікати на системи екологічного управління відповідно до вимог стандарту ISO 14001 (міжнародні та національні стандарти). На сьогодні стан впровадження екологічної сертифікації характеризується переважним домінуванням стандартів серії ISO 9001.

Відсутність державної підтримки для поширення систем управління довкіллям не сприяє впровадженню інноваційних підходів і сучасних систем управління виробництвом, що поєднують в собі ресурсо- та енергозберігаючі технології та основні принципи екологічної безпеки. Аналізуючи ризики та перешкоди на шляху створення дієвої національної системи екологічної сертифікації, можна стверджувати, що основні перешкоди лежать в площині політичних інтересів, недостатнього рівня фінансування, уповільнення процесу входження національної економіки в світову мережу, зниження міжнародного іміджу України, інвестиційної привабливості та рівня якості української продукції та послуг на міжнародному ринку. У розвинених країнах за останні роки з ринку все активніше випадають конкуренти, не здатні додержуватись екологічних стандартів. Фірми і країни, які раніше за інших здійснили капіталовкладення в екологічно чисті технології, стають лідерами на світовому ринку. Переваги отримають ті компанії, виробництва і підприємства, які швидше використають такі технології, що ведуть до підвищення якісних показників продукції та навколишнього природного середовища. Доцільно цю практику поширити в Україні. Це дозволить досягти гармонійного економічного розвитку та забезпечення збереження навколишнього середовища.

Висновки:

1.Забезпечення поліпшення якісних характеристик продукції та довкілля, а саме: підтримка, розробка і впровадження систем управління якістю відповідно до принципів природоохоронних ініціатив, визнаних у Європі та в світі.

2.Екологічна сертифікація підприємств агропромислового сектору, є дієвим економічним, екологічним інструментом виробництва і споживання екологічно безпечної продукції. За своєю суттю така сертифікація є інновацією фактично в усіх сферах народного господарства України, вона вимагає законодавчо-нормативної гармонізації, що є політико-економічною передумовою вступу України до європейських та світових економічних і політичних структур, а також складовим елементом ознак сталого розвитку та функціонування народного господарства.

Для полегшення обігу продукції на світових ринках доречно гармонізувати стандарти до вимог європейського співтовариства. Для забезпечення цього процесу на державному рівні необхідно активізувати процеси законодавчої підтримки та розробити загальнонаціональну Стратегію екологічної сертифікації та екомаркування в Україні.

Література:

1. Веклич О.О. Аналіз ефективності вітчизняного економічного механізму природокористування щодо ідеї сталого розвитку / Веклич О.О. // Економічні реформи України в контексті переходу до сталого розвитку. – К.: Інтелсфера, 2001. – С. 95

2. Данилишин Б.М. Економіка природокористування / Данилишин Б.М.,

Хвесик М.А., Голян В.А. – К.: «Кондор», 2009. – 465 с.

3. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2007 році. – К.: ДП „Агентства„Чорнобильінтерінформ”, 2008. – 236 с.

4.http://www.me.gov.ua/control/uk/index

5. Цілі розвитку тисячоліття-Україна, Київ 2003. – 17с. http://ukraine2015.org.ua

6. План дії Україна – Європейський Союз: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Система екологічного менеджменту – ISO 14001. Екологічний аудит» від 12–18 квітня 2005. – К.: Центр «Екологія, Наука, Техніка» Товариства «Знання України». – С. 15–16.

7. Галушкіна Т.П., Гордійчук Є.Г. Екологічна сертифікація в системі державного екологічного управління. Монографія. – Харків:Бурун Книга, 2010. –288 с.

Vdovenko S. Kirilenko L.

Improved product quality - the path to sustainable development.

In the article the need to improve the quality of products and the environment, implementation and development mandatory for all productions of environmental certification, which is essential for the achievement of sustainable development.

Key words: competitiveness, environmental certification, quality, quality characteristics, sustainable development, environmental policies.

Інд. 21050 м. Вінниця, вул. Пирогова, 99-а, кв.12

Кириленко Л.В. моб. 050-974-45-28