Скляр Т.В, Крисенко О.В, Вінніков А.І, Пономарьова Т.М, Гордієвич Ю.М.

Дніпропетровський національний університет ім.. Олеся Гончара

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОШИРЕННЯ ЗБУДНИКІВ ВНУТРІШНЬО ЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ СЕРЕД ПАЦІЄНТІВ ХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

В останні десятиліття внутрішньо лікарняні інфекції стають все більш значущою проблемою охорони здоров’я, в економічно розвинених країнах вони виникають у 5-10% пацієнтів, що значно обтяжує перебіг основного захворювання, створюючи загрозу для життя хворого, а також збільшує вартість лікування. Багато в чому це пов'язано з демографічними зрушеннями (збільшення числа осіб похилого віку) та накопиченням в популяції осіб підвищеного ризику (люди з хронічними захворюваннями, інтоксикаціями).

Нозокоміальні інфекції - це інфекції, що виникають у госпіталізованих пацієнтів після 48 годин лікування в стаціонарі, ознак яких не було на момент надходження і при цьому пацієнти не знаходилися в інкубаційному періоді інфекції. Актуальність цих інфекцій з'явилася й значно зросла за останні 40-50 років, що за часом збіглося з розвитком анестезіології та реаніматології, зі значним розширенням можливостей хірургічного лікування і впровадженням нових інвазивних методів діагностики та лікування. Світовим медичним співтовариством спрямовані значні зусилля на розробку заходів щодо обмеження поширення, вдосконалення діагностики і лікування цих інфекцій. До теперішнього часу виділяється більше 30 нозологічних форм нозокоміальних інфекцій. У зв'язку з цим лікувальні і протиепідемічні заходи мають бути спрямовані в першу чергу на попередження формування лікарняних ековарів| і штамів, пригнічення їх в організмі хворого і ефективну деконтамінацію в об'єктах лікарняного середовища [1, 3, 4 ].

У зв'язку з цим, метою даної роботи було вивчити біологічні властивості та антибіотикочутливість клінічних штамів р. Staphylococcus, E.сoli, Pseudomonas aeruginosa.

Об'єктом дослідження був матеріал, взятий у пацієнтів хірургічного профілю, які знаходилися в післяопераційному періоді. Забір матеріалу здійснювали стерильним ватним тампоном з раневих поверхонь. Тампон вводили глибоко в рану, обережно обертаючи його, і зразу переносили у стерильну пробірку. Усім хворим робили посів раневого вмісту на наявність факультативно-анаеробних бактерій, аеробних бактерій, грибів. Ступінь мікробної кількості визначали методом секторального посіву на 5% кров'яний агар, молочно-жовточно-сольовий агар, молочно-сольовий агар, жовтково-сольовий агар, середовище Чепмена; посіву на середовище Сіммонса, Лєвіна; посіву на м'ясо-пептонний бульйон, середовище Плоскірєва, а також проводили тест Хью-Лейфсона.

Видову ідентифікацію мікроорганізмів проводили за загальноприйнятими методиками. Вивчення мікроценозу раневого вмісту здійснювали за допомогою мікроскопії мазків, пофарбованих по Граму. З вирослих колоній одержували чисті культури мікроорганізмів й ідентифікували їх загальноприйнятими методами по морфологічним, культуральним, біохімічним й іншим властивостям, що дозволяють віднести їх до того або іншого роду або виду [1,6].

Чутливість до антибіотиків визначали за допомогою диск-дифузійного методу з використанням стандартних дисків промислового виробництва.

У 37, із 45 обстежених пацієнтів були виділені мікроорганізми р. Staphylococcus, Escherichia coli, P. аeruginosa, наявність яких підтверджена бактеріологічним методом.

У 13 пацієнтів був виявлений стафілокок виду S. aureus (золотистий стафілокок), у 5 пацієнтів - S. epidermidis (епідермальний стафілокок); у 9 пацієнтів виявлено P. аeruginosa і у 7 пацієнтів - Escherichia coli. Також у 3 пацієнтів спостерігалася комбінована інфекція: у першому випадку, при культуральному дослідженні S. aureus був асоційований з Escherichia coli, у другому випадку S. aureus був асоційования з P. аeruginosa, а в треьому випадку S. epidermidis був асоційований з Escherichia coli. Таким чином, в результаті дослідження видно, що найбільш часто в пацієнтів з гнійними ранами виділяли S. aureus, що склало 37%, бактерії роду P. аeruginosa зустрічалися в 25%, E. сoli – в 23% та S. epidermidis – в 15%.

Поява полірезистентних штамів мікроорганізмів значною мірою обмежує терапевтичні можливості. Підвищення частоти розвитку інфекцій, викликаних полірезистентними штамами, відбувається внаслідок утворення нових механізмів резистентності, клонального поширення резистентних штамів і обміну генами резистентності між мікроорганізмами, навіть такими, які філогенетично відрізняються один від одного. Резистентність бактерій до антибіотиків і хіміопрепаратів може виникати внаслідок: ензиматичної інактивації антибіотика (бета-лактамні антибіотики), його модифікації (аміноглікозіди), зміною місця дії (хінолони, макроліди), порушення проникності клітинної стінки для антибіотика (карбопенеми, аміноглікозиди) або активного виділення антибіотика із клітин (хінолони, тетрацикліни, макроліди) [2, 5].

Відомо, що деякі штами стафілококів, зокрема золотисті, високочутливі до антибіотиків різних класів; для цих мікроорганізмів характерна природна стійкість до аміноглікозидів і формування стійкості, що варіює в широких межах, до тетрациклінів.Культуральне дослідження дозволить визначити родову й видову приналежність мікрооргнанізмів, дати їхню кількісну характеристику й установити чутливість до антибактеріальних препаратів.

Таблиця 1. Показники чутливості до антибіотиків клінічних штамів стафілококів (%)

Антибіотик	S. aureus (n = 15)			S. еpidermidis (n = 6)
	R	RS	S	R	RS	S
Цефазолін	-	6,7	93,3	-	-	100
Ципрофлоксацин	-	13,3	86,7	-	16,7	83,3
Лінкоміцин	100	-	-	100	-	-
Амікацин	100	-	-	100	-	-
Тетрациклін	73,3	20,0	6,7	66,7	33,3	-
Рифампіцин	46,7	46,7	6,6	33,3	50,0	16,7
Норфлоксацин	40	13,3	46,7	33,3	66,7	-
Доксициклін	13,3	60,0	26,7	16,7	50,0	33,3

Як ми бачимо з таблиці 1, всі виділені штами р. Staphylococcus, характеризувалися стійкістю до лінкоміцину та амікацину. Всі штами стафілококів були чутливими до фторхінолонів та цефалоспоринів I покоління. Найбільш ефективним проти всіх виділених збудників виявився цефазолін, а лінкоміцин був найбільш неефективним, відносно до інших антибіотиків, до нього стафілококи не проявляли чутливості.

Таблиця 2. Показники чутливості до антибіотиків клінічних штамів ешеріхій

Антибіотик	E. coli (n = 9)
	R	RS	S
Рифампіцин	100	-	-
Ампіцилін	88,8	11,2	-
Цефуроксим	88,8	-	11,2
Цефазолін	77,7	-	22,3
Цефотаксим	77,7	11,2	11,1
Гентаміцин	67	-	33
Ципрофлоксацин	67	-	33
Канаміцин	55,5	11,2	33,3
Цефтазидим	44,4	11,2	44,4
Цефтріаксон	33,3	11,2	55,5
Меропенем	11,2	-	88,8

Як ми бачимо з таблиці 2, всі виділені штами E. сoli, характеризувалися стійкістю до рифампіцину. Найбільш ефективним проти всіх виділених збудників виявився меропенем, а рифампіцин був найбільш неефективним, відносно до інших антибіотиків, до нього ешеріхії не прявляли чутливості.

У результаті проведеного дослідження – визначення чутливості ешеріхій до антибіотиків одержали наступні результати: мали високу чутливість до меропенему (88,8%), також проявляли чутливість до цефтріаксону (55,5%) і цефтазидиму (44,4%). У той же час 100% штамів були стійкі до рифампіцину, 88,8% - до ампіциліну та цефуроксиму, 77,7% - цефазоліну та цефотаксиму, 67% - до гентаміцину та ципрофлоксацину, 55% - до канаміцину.

Останнім часом спостерігається зріст резистентності до цефалоспоринів 3-го покоління у ешеріхій, тому виникає практична необхідність виявлення продукції β-лактамаз розширеного спектру дії у таких полірезистентних бактерій.

Таблиця 3. Показники чутливості до антибіотиків клінічних штамів псевдомонад (%)

	P. aeruginosa (n = 10)
Антибіотики:	R	RS	S
Цефазолін	100	-	-
Цефтріаксон	100	-	-
Канаміцин	100	-	-
Ампіцилін	100	-	-
Цефотаксим	90	-	10
Цефтазидим	80	-	20
Амікацин	30	40	30
Гентаміцин	30	10	60
Ципрофлоксацин	30	10	60
Меропенем	-	10	90

Як ми бачимо з таблиці 3, всі виділені штами р. P. аeruginosa, характеризувалися стійкістю до цефазоліну, цефтріаксону, канаміцину та ампіциліну; чутливими були до меропенему.

У результаті проведеного дослідження – визначення чутливості псевдомонад до антибіотиків одержали наступні результати: мали високу чутливість до меропенему (90%), також проявляли чутливість до ципрофлоксацину (60%) і гентаміцину (60%). У той же час 100% штамів були стійкі до цефазоліну, цефтріаксону, канаміцину та ампіциліну, 90% - до цефотаксиму, 80% - цефтазидиму, 30% - до амікацину.

Отже, у результаті проведеного дослідження показано, що при обстеженні 45 пацієнтів з гнійно-запальними захворюваннями у 37 з них були виділені такі штами: S. aureus склав 37%, бактерії роду P. аeruginosa - 25%, E. сoli - 23% та S. epidermidis - 15%. Визначено чутливість стафілококів до антибіотиків: S. аureus проявляв високу чутливість до цефалоспорину I покоління – цефазоліну - 93,3%, ципрофлоксацину – 86,7%; S. еpidermidis мав високу чутливість до цефазоліну - 100%, ципрофлоксацину - 83,8%. Всі штами стафілокока на 100% були стійкими до лінкоміцину та амікацину. Ешеріхії мали високу чутливість до меропенему (88,8%), також проявляли чутливість до цефтріаксону (55,5%) і цефтазидиму (44,4%), 100% штамів були стійкі до рифампіцину, 88,8% - до ампіциліну та цефуроксиму. Псевдомонади мали високу чутливість до меропенему (90%), також проявляли чутливість до ципрофлоксацину (60%) і гентаміцину (60%). У той же час 100% штамів були стійкі до цефазоліну, цефтріаксону, канаміцину та ампіциліну, 90% - до цефотаксиму, 80% - цефтазидиму, 30% - до амікацину.

Література:

1. Медицинская микробиология / Под ред. акад. РАМН В.И. Покровского. - М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. - 756 с.

2. Гудкова Є.І., Адарченко А.А., Собєщук О. П. та ін. // Інфекція і імунітет. - Мн., 1999. - С. 215-219. 15.

3. Єрохін І.А. // Вісник хірургії ім. І.І.Грекова. - 1998. - Т. 157, № 2. - С. 87-94.

4. Гельфанд Б.Р., Гологорский В.А., Лапшина И.Ю., Гельфанд Е.Б., Белоцерковский Б.З. Нозокомиальная инфекция в интенсивной терапии. Анестезиология и реаниматология. - 1997; 3: 4-8.

5. Саєнко В.Ф., Десятерик В.И., Перцева Т.А., Кривицький Ю.М., Шапо-валюк В.В. Сепсис і нозокоміальна інфекція. - Кривий Ріг: Мінерал, 2002. - 226 с.

6. Горшевникова Є.В. Особливості збудників гнійно-септичної хірургічної інфекції та їх антибіотикорезистентність. //Клінічна антибіотикотерапія. - 1999. - №1., С.41-43.