Іванческул О. І., Хоцевич О.В.

Науковий керівник: Літовська І.М.

Буковинська державна фінансова академія

Амортизаційна політика підприємства: стан та перспективи розвитку

Амортизаційна політика є одним із головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну діяльність. У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів найбільш вагомими є кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних фінансових ресурсів підприємства.

Вцілому, амортизаційна політика підприємства включає планування, нарахування та використання амортизації. Зміст амортизаційної політики як підприємства, так і держави являє собою сукупність економічних категорій та важелів, які діють через сутність і функції амортизації.

Ураховуючи той факт, що в умовах ринкової економіки підвищується значення внутрішніх джерел фінансування, серед них ключову роль відіграють амортизаційні відрахування, які в порівнянні з прибутком є більш стабільними і в меншій мірі залежать від результатів роботи підприємств (наприклад, амортизація, на відміну від прибутку, накопичується навіть на збиткових підприємствах), тому саме від зваженої державної амортизаційної політики не в останню чергу залежить успішна реалізація інвестиційної політики.

Дослідженню проблем реформування та вдосконалення амортизаційної політики приділяється увага у численних працях вітчизняних науковців, зокрема у працях Городянської Л.В., Шумейко О.Ю., Крейдич І.М., Амоши О.І.

Метою статті є дослідження сучасної практики щодо проведення амортизаційної політики в сфері активізації національної економіки.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшість економістів погоджуються з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазові затримки індексації основних фондів, застосування знижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, які реально необхідні для відтворення основних фондів. За останні роки амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.

Аналіз економічної ситуації за дослідженням Ф. Камалова, показав, що головним джерелом фінансування інвестицій залишаються власні кошти підприємств. Їх розмір часто залежить від обсягу використання підприємством основних фондів і прийнятої політики їх амортизації (використання методів прямолінійної чи прискореної амортизації). Слід згадати, що в розвинутих країнах амортизаційні відрахування є найпоширенішим і ефективним засобом відтворення основного капіталу, з них формується 60-70% капітальних вкладень. Дослідження проведені А. Савченком та А. Никифоровим показали, що в економіці України питома вага амортизації з-поміж джерел інвестиційних ресурсів становить 18,5% і постійно зменшується. Крім того про недостатність реалізації відтворювальної функції амортизації свідчить і показник питомої ваги амортизації у структурі операційних витрат. Починаючи з 2001 року, в промисловості України частка амортизації в операційних витратах зменшилась від 6,0% до 2,5% - 3,8% у 2007 - 2010 роках, що свідчить про зменшення її ролі як джерела інвестицій [3].

Упродовж останніх років в Україні спостерігається тенденція до збільшення ступеня зношування основних засобів, незважаючи на стрімке зростання інвестицій в основний капітал.

Знос основних фондів у виробництві електроенергії, газу та води підвищує ризики можливих техногенних катастроф та перебої у їх постачання через застаріле обладнання. У обробній промисловості – свідчить про посилення деструктивних пропорцій в економіці, що проявляється у зростанні частки добувної промисловості у структурі суспільного виробництва та, відповідно, у зниженні частки наукомістких виробництв.

Однією з причин швидкого зростання ступеня зношування основних фондів є низькі темпи їх оновлення. Значний вплив на процеси зміни основних засобів має зниження частки іноземних інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна. Аналіз форм залучення іноземного капіталу в Україні свідчить про наявність яскраво вираженої тенденції до поступового зменшення частки інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна та зростання частки грошових внесків.

Однак головна причина зростання ступеня зношування основних фондів, полягає у неефективній амортизаційній політиці, яка не створює мотивації до оновлення основних фондів та утворення необхідних для їх відтворення фінансових ресурсів.

Про неефективність чинної амортизаційної системи свідчить, насамперед, тенденція до зниження у структурі джерел фінансування інвестицій частки власних коштів підприємств і організацій. Якщо у 1997 році, який став роком докорінної трансформації амортизаційної політики, за рахунок власних коштів підприємств та організацій фінансувалося понад 75% інвестицій в основний капітал, то у 2009-2010 роках частка власних коштів у фінансуванні інвестицій в основний капітал скоротилася до 45-47% [5].

Тривалий час в Україні удосконалення амортизаційної політики здійснювалось під кутом її впливу на процеси оподаткування прибутку підприємств та вдосконалення обліку. Дослідження такого типу є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави. Водночас, недостатньо висвітленим, залишається зв'язок між змінами в амортизаційній політиці та процесами оновлення основних фондів, між нормами амортизації та попитом на основні засоби, оскільки внаслідок корекції системи відбулися певні зміни на ринку основних засобів. Розуміння цих змін є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів щодо удосконалення амортизаційної політики.

Результати запровадження чинного нині амортизаційного механізму виявилися набагато скромнішими, ніж очікувалося. Заміна методологічного підходу до нарахування амортизації, який діяв до проведення реформи амортизаційної системи, не призвела до зростання амортизації як власного джерела інвестицій підприємства та посилення мотивації до впровадження сучасних технологій. Як відомо до липня 1997 року українські підприємства нараховували амортизацію за лінійним методом на підставі індивідуальних для кожного виду основних фондів норм, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22 жовтня 1990 р. №1020, і включали її до складу собівартості продукції. Амортизаційні механізми, покладені в основу зазначеного нормативного акта, були побудовані на принципі перенесення частини вартості основного засобу на собівартість продукції та забезпечення планового простого відтворення основних засобів. Ці механізми не стимулювали інтенсивне використання та оновлення основних фондів. Підприємства не могли самостійно, з урахуванням інтенсивності використання основних засобів вибирати метод амортизації. Норми амортизації розраховувались на підставі планових термінів експлуатації основних засобів, не враховували морального зношення та служили основою для визначення потреби у заміні основних засобів та формування виробничих планів машинобудівних підприємств. Відомостей між податковою та економічною амортизацією не існувало. Хоча механізми нарахування амортизації, які містилися у нормативних актах СРСР, не відповідали новим ринковим умовам, вони змушували підприємства усі амортизаційні кошти спрямовувати на оновлення основних засобів. За нецільове використання амортизаційних коштів до підприємства застосовувались санкції [1, 113].

Податкову амортизацію було виведено зі складу валових витрат, тоді як економічна амортизація й надалі входила до складу собівартості продукції. Принципово новим положенням в амортизаційній політиці була реалізація методичного підходу нарахування амортизації не на первинну вартість основних фондів,а на залишкову.

Водночас, порівнюючи динаміку ступеня зношування основних фондів до та після запровадження нового амортизаційного механізму, можемо говорити про послаблення амортизації як джерела інвестицій. Якщо у період, коли амортизація нараховувалася на підставі законодавчих актів колишнього СРСР, не простежувалося стійкої тенденції до зростання ступеня зношування основних фондів, то після запровадження нового порядку після другого півріччя 1997 р. в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання. Так у 1990 р. ступінь зношування основних фондів був на рівні 36,5%, у 1991-му – 37,9%, у 1992-му – 36,7%, у 1994-му – 22,9%, у 1995-му – 37,1%, у 1996-му – 40%, у рік реформування (1997) – 38%. Після реформування амортизаційної системи ступінь зношування основних фондів почав стрімко зростати. У 1998 р. він становив 40,4%, у 1999-му – 42,3%, у 2000-му – 43,7%. У 2009 р. ступінь зношування основних фондів сягнув 69,4% [5].

Після проведення реформи амортизаційної системи між податковим та бухгалтерським обліком виникли суттєві розбіжності у методах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування амортизація нараховувалась на залишкову вартість основних фондів, то відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну від 27 квітня 2000 р. №92 (зі змінами), економічна амортизація може нараховуватись із застосування 5 методів: 1) прямолінійного; 2) зменшення залишкової вартості; 3) прискореного зменшення залишкової вартості; 4) кумулятивного; 5) виробничого.

Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні амортизаційна політика дедалі більше перетворюється на знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Інструментами регулювання попиту є норми амортизації. Встановлюючи найвищі норми амортизації на ті чи інші види основних засобів уряд дає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на прийняття основних засобів із найвищими нормами амортизації відшкодовуються підприємству швидше, ніж витрати на придбання основних засобів з меншими нормами амортизації. Внаслідок такої корекції відбуваються зміни в структурі попиту на основні засоби, що, у свою чергу, призводить до збільшення виробництва та імпорту основних фондів на які підвищено норми амортизації. Розуміння цих положень є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів з удосконалення амортизаційної політики.

Як відомо, при реформуванні амортизаційної системи найвища норми амортизації були встановлені на основні фонди групи 2 – 6,25% у розрахунку на квартал на основні фонди групи 3 амортизація нараховувалася за нормами 3,75%, а групи 1- за нормою 1,25% в розрахунку на квартал.

Чинна амортизаційна політика не створює зацікавленості у підприємств до провадження сучасних засобів виробництва та новітніх технологій. Має місце тенденція до зниження інвестицій у нематеріальні активи підприємств, які, як відомо, є ознакою впровадження інновацій.

Слід зазначити, що деякі поправки щодо механізму функціонування чинної амортизаційної політики внесло прийняття Податкового кодексу наприкінці 2010 року. Згідно Податкового кодексу амортизація – це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Якщо охарактеризувати зміни, які відбулись в статті «Амортизація», то вона порівняно з подібною статтею, яка існувала в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 8 «Амортизація»), зазнала істотних змін. Це є об’єктивним явищем, оскільки істотних змін зазнала сама ідеологія побудови Податкового кодексу України, складові якого віднині є взаємопов’язаними із законодавством у сфері бухгалтерського обліку. Відповідним чином відпала необхідність і у створенні окремих тлумачень термінів, що застосовувалися в податковому законодавстві. Так в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначення терміна амортизація не відображало економічної сутності цього процесу, а лише слугувало необхідним поясненням, як зазначений процес впливає на розрахунок оподатковуваного прибутку платником податку. Віднині ця невідповідність усунена і єдиним законодавчим визначенням сутності терміна «амортизація» є визначення, наведене в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509 (із змінами), згідно з яким амортизація є систематичним розподілом вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Також вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена вже на 16 груп. Ця класифікація маєвраховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації [1].

З метою ліквідації недоліків діючого механізму амортизації, доцільним є реформування амортизаційної політики в напрямку активізації її інвестиційного потенціалу. З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів для норм амортизації; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів до на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

Метою амортизаційної реформи є забезпечення за амортизацією ролі активного фінансового інструменту для збільшення інвестиційних ресурсів та активізації розвитку промислових підприємств в економіці. А саме: обмеження безпосереднього впливу держави на процеси нарахування та використання амортизаційних відрахувань підприємств та перехід на індикативне регулювання; створення умов для збільшення інвестиційних ресурсів економіки за рахунок цільових податкових знижок; поширення рекомендованих до застосування методів нарахування амортизації; законодавче затвердження права на амортизаційну податкову пільгу тільки за тими підприємствами, що здійснили відповідні капіталовкладення.

Отже, з метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включаються до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватись вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат до поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання нашої економіки. Проти такої пропозиції можливе заперечення з боку платників податку на прибуток, насамперед підприємств гірничо-металургійного комплексу, які звикли витрати на поліпшення основних фондів включати до складу валових витрат у повному обсязі;

Для подолання наявних негативних тенденцій в амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до поліпшення основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинених країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути віддано сучасним засобам виробництва, таким, як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього середовища тощо.

Список використаної літератури

1. Городянська Л.В. Амортизаційна політика та напрями відтворення фінансово-економічних ресурсів і бухгалтерському обліку // Фінанси України. – 2010. - №11. – С. 112-121

2. Гориславець Т.І., Одинцова Л.М. Дискусійні аспекти та головні напрями реформування амортизаційної політики // Економіка і регіон. – 2009. - №4(23). – С. 224-229

3. Крейдич І.М. Регулювання інвестиційної діяльності проведенням гнучкої амортизаційної політики // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. - №11. – С. 2-4

4. Шумейко О.Ю. Підвищення інвестиційного потенціалу підприємств за рахунок оптимізації амортизаційної політики // Економіка і регіон. – 2009. - №4(19). – С. 97-99

5. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [сайт www. ukrstat.gov.ua]