Пілявський В.І. здобувач, Полтавська державна аграрна академія

Агропромислова інтеґрація: зміст, мета, цілі та задачі

Світова практика показує, що зароджена в аграрній сфері економіки, інтеґрація поширюється практично на всі сектори економіки і впливає на всі стадії відтворюваного циклу. Інтеґраційні процеси мають різну швидкість, охоплюють неоднакові просторові зони, відрізняються специфічними формами, здійснюються різними методами. Проте, володіючи відносною автономією, вони в той же час взаємозв’язані і безперервно впливають один і на одного.

Будь-який інтеґраційний процес, і особливо в системі економічних відносин, складний, багатоманітний і схильний до впливу і дії самих різних чинників політичного, організаційного, технологічного і іншого характеру. Не становить винятку процес агропромислової інтеґрації.

Частіше за все агропромислова інтеґрація вивчається, а значить, і визначається в аспекті формалізації взаємодії промисловості і сільського господарства і утворення на цій основі формувань нового типу.

Менше досліджені змістовна функція цього соціальне-економічного явища в системі ринкового розвитку. І практично не стало предметом наукового дослідження всебічне комплексне вивчення суті агропромислової інтеграції. Природно, тому, що в літературі увага акцентується на міжгалузевих зв’язках і агропромислова інтеґрація визначається як “складний процес технологічного, економічного і організаційного поєднання (зрощення) взаємозв’язаних етапів виробництва, зберігання, переробки і доведення до споживача продуктів харчування і предметів споживання з сільськогосподарської сировини)” [3, с. 216].

Деякі автори визначають агропромислову інтеграцію як перехід від традиційної форми міжгалузевих зв’язків до організаційних утворень нового типу, як одну з форм органічного злиття виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, як синтез двох провідних сфер економіки. Інші представляють агропромислову інтеграцію як “організаційно-економічне поняття, що характеризує свідомий, планомірний розвиток, що реалізується в єдиному господарському організмі спеціалізованих; сільськогосподарських і промислових виробництв, що ведуться індустріальними методами і засобами” [ 2, с. 75].

Загальна цільова установка, або головна мета агропромислової інтеґрації, – узгодження організаційно-технологічних процесів в сферах і галузях АПК, результатом якого є досягнення інтеґрального ефекту, що перевищує суму ефектів функціонування його окремих частин, що свідомо направляється і проблемно-орієнтоване.

Із загальної установки витікає ряд локальних цілей і задач:

- підвищення ефективності агропромислового виробництва;

- переведення сфер і галузей АПК на інтенсивний шлях розвитку;

- переведення сільського господарства на індустріальну основу;

- прискорене упровадження в практику досягнень НТП;

- рішення соціальних проблем;

- розвиток різноманітних форм власності;

- формування агропромислових утворень нового типу;

- ефективне використання засобів і ресурсів;

- інші локальні цілі і задачі.

Аналіз процесів агропромислової інтеграції, які відбувалися протягом, минулого століття в різних країнах, переконливо свідчить, що їх зміст та спрямованість суттєво залежить від багатьох факторів, які слід поділяти на загальні, що властиві різним видам інтеграції, а також особливі, які властиві інтеґрації, котра відбувається в умовах окремої країни та конкретної галузі.

Загальним у процесах інтеґрації є прагнення до головної мети інтеґрації – отримання ефекту “синергізму”, тобто ефекту взаємодії, що забезпечує більшу Підвищення продуктивності системи за рахунок сінергетичного ефекту відбувається в кінцевому вигляді внаслідок досягнення різних видів економії.

По-перше, це економія виробничих витрат у результаті концентрації виробництва. Дрібні сільськогосподарські товаровиробники зазнають суттєві перешкоди на шляху розширення масштабів своєї виробничої діяльності внаслідок недостатності капіталу чи обігових коштів. Напроти, великі товарні господарства в змозі поставити на ринок більші обсяги продукції при менших витратах.

По-друге, це економія на масштабі сфери діяльності, яка зв’язана із збільшенням номенклатури продукції та поширенням ринків збуту. Механізмом цієї економії є диверсифікація, тобто організація багатопрофільної діяльності, внаслідок чого виробничі витрати можуть знижуватися.

Нарешті, по-третє, це економія на трансакційних витратах, під якими розуміються витрати, що супроводжують взаємодію економічних агентів на ринку [1, с. 38]. Застосування теорії трансакційних витрат до пояснення чому відбуваються інтеграційні процеси базується на висновку, що інтеграційне формування виникає тоді, коли трансакційні витрати, які супроводжують ринкову угоду по придбанню правомочностей на ту чи іншу продукцію, занадто великі.

Список використаних джерел:

1. Данько М. Теоретико-методологічний аспект визначення трасакційних витрат // Економічна теорія. - 2007. - №1. - С. 36-46.

2. Саблук П.Т. Фрмування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології / П.Т. Саблук, М.Й. Малік, В.Л. Валентинов. – К.: ІАЕ, 2002. – 294 с.

3. Шпикуляк О.Г. Інститут аграрного ринку: монографія / О.Г. Шпикуляк . – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 480 с.