Єкономічні науки/13. Регіональна економіка

Завгородня О.В.

Науковий керівник: К.г.н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Основні напрямки вирішення енергетичної проблеми в контексті сталого розвитку

Новою парадигмою розвитку українського суспільства, узгодженого з більшістю країн світу, є парадигма сталого розвитку, яку доцільно розуміти не лише в контексті стосунків людини і природи для розширення можливостей економічного зростання, а як скоординовану глобальну стратегію виживання людини, орієнтовану на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна з закономірностей розміщення ПС визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Ідея сталого розвитку була прийнята з політичним та соціальним звучанням на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Була розроблена Концепція „Сталого розвитку”, в якої підкреслена її міжнародна і економічна складова, акцентована увага на соціальному аспекті розвитку. У результаті сталий розвиток став найбільш важливою парадигмою кінця ХХ століття.

Сталий розвиток – це економічне зростання, що забезпечує підвищення якості життя населення та його екологічну безпеку.

Системні дослідження засвідчили, що успішна реалізація доктрини й завдань сталого розвитку можлива лише за умов надійного забезпечення енергетичних потреб промислових комплексів і населення країн. Водночас серед найважливіших глобальних проблем, які постали на початку ХХІ століття перед цивілізацією, є забезпечення енергією.

Виникнення цієї проблеми обумовлене тим, що людство володіє вкрай обмеженою кількістю енергетичних технологій. Вони є недостатньо ефективними і тому не можуть задовольняти зростаючих енергетичних потреб, а невпинне збільшення обсягів споживання традиційних паливно-енергетичних ресурсів дійшло до межі, за якою настає вичерпання.

Саме масштабним використанням традиційних енергетичних носіїв і технологій зумовлюється інтенсивне забруднення довкілля. До того ж за нинішніх масштабів і темпів зростання обсягів споживання викопних видів палива (нафти, газу, вугілля, урану) очікується, що уже в першій половині ХХІ століття через вичерпання запасів почне скорочуватися використання природного газу, нафти і нафтопродуктів, що значно ускладнить функціонування енергетики та транспорту. І якщо на цей час не будуть опановані в потрібних масштабах альтернативні джерела енергії, то на цивілізацію чекає деградація.

На основі результатів системних досліджень Програма розвитку ООН, Комісія ООН зі сталого розвитку та ряд інших міжнародних інституцій з проблем екології, енергетики та сталого розвитку дійшли однозначного висновку, викладеного в спеціальному резюме. У ньому зазначається, що «...діючі сучасні моделі виробництва, розподілу та використання енергії на національному, регіональному та глобальному рівнях нестабільні й нераціональні з огляду на довкілля та фінансові витрати і вже нині є перешкодою для сталого соціально-економічного розвитку багатьох країн світу...». Традиційні підходи до розв’язання енергетичної проблеми не в змозі забезпечити сталого економічного зростання. І якщо будь-яка країна й надалі буде орієнтуватися на збільшення обсягів генерування енергії за допомогою традиційних технологій та енергоносіїв, то результатом цього буде як економічний крах, так і важкі екологічні та соціальні наслідки. У резюме Програми розвитку ООН обґрунтовано, що для успішного розв’язання проблеми енергозабезпечення й дотримання вимог сталого розвитку стратегія паливно-енергетичного комплексу має спиратися на:

• підвищення ефективності використання енергії, тобто створення й використання енергоефективних технологій, матеріалів, організації виробництва;

• широкомасштабне використання поновлюваних та інших нетрадиційних (для нашого часу) джерел енергії;

• створення та максимально ефективне використання нового покоління технологій спалювання органічних викопних видів палива.

Важливими факторами запобігання вичерпанню природних ресурсів та знищенню довкілля є запровадження перспективних енергетичних технологій та підвищення паливно-енергетичних та інших ресурсів.

Першочерговим кроком до модернізації ПЕК експерти вважають використання потенціалу вітру, незадіяних ресурсів рік, вугільного метану, біомаси та інших органічних відходів шляхом конверсії на біогаз, біодизель, дизельне пальне.

Зважаючи на ресурси енергоносіїв, вітчизняну інфраструктуру, кліматичні та геологічні умови, та з огляду на світовий рівень енергетичних технологій, в нашій країні доцільно масштабно розвивати і впроваджувати сучасні технології використання поновлюваних та нетрадиційних (альтернативних) джерел енергії. Ці джерела енергії практично не завдають шкоди довкіллю. Окрім того, їх не потрібно видобувати, купувати і транспортувати, бо вони є результатом дії сонячного випромінювання на фізичні, хімічні та біологічні процеси, що повсюдно відбуваються на Земній кулі, а з цього випливає їх практична невичерпність та поновлюваність.

До поновлюваних джерел енергії відносять енергію сонячного випромінювання, вітру, річкових потоків, морських хвиль, енергію, акумульовану в довкіллі та біомасі.

Успішна реалізація доктрини й завдань сталого розвитку може здійснитися лише за умов надійного забезпечення потреб в енергії. Можливість глобальної екологічної катастрофи найбільшою мірою пов’язують зі спалюванням викопних видів палива. Сталий розвиток пов’язують з підвищенням енергоефективності та використанням чистих, відновлюваних джерел енергії.