Экономические науки/15. Государственное регулирование экономики

Гріщенко І.В., Грунтковський С.О., Терентьєва Г.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблемні аспекти контролю розрахунків за податком на додану вартість в Україні

Податки відіграють провідну роль у забезпеченні виконання державою своїх функцій. Податки є інструментом податкової політики і являють собою обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до державного й місцевого бюджетів, що здійснюються у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Одним із видів податків, що стягуються з платників на території України є податок на додану вартість. Актуальність розрахунків за даним податком спричинена змінами в законодавстві України і як результат – зміна умов оподаткування. З прийняттям Податкового Кодексу України було вирішено багато проблем податкового законодавства та створено достатньо нових.

В визначенні податку на додану вартість змін не відбулось: згідно Податкового Кодексу України (надалі - ПКУ), статті 9 та 14, податок на додану вартість (надалі - ПДВ) є загальнодержавним непрямим податком, що нараховується на відповідні об’єкти оподаткування, визначені статтею 185 даного Кодексу. Тобто це податок, що включається до вартості товарів, робіт, послуг [1].

Але зміни у податковому законодавстві спричинили багато проблем як контролюючим органам так і підприємцям. Це насамперед стосується визначення суб’єкта оподаткування. Згідно з статтею 181 пункт 1 ПКУ, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку. Відповідно до пункту 1 статті 182 ПКУ якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми та обсяги постачання товарів/послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 відсотків загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою. Тобто під час перевірки розмірів податкового зобов’язання та податкового кредиту у новостворених суб’єктів підприємницької діяльності необхідно звертати увагу на те, за яких умов був зареєстрований платник ПДВ – чи перевищувала на момент реєстрації загальна сума доходів 30000 тис. грн. або пройшов відповідний термін, що дозволяє зареєструватися як платник ПДВ [1,2].

Подвійне тлумачення податкового кредиту створює проблеми для платників податку та контролюючих органів. Згідно пункту 2 статті 32 ПКУ зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки; податкового кредиту. Тому можна стверджувати, що податковий кредит є один з видів зміни строку сплати податку. Але відповідно до пункту 1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг та інших, зазначених в даному пункті. Тобто з одного боку, податковий кредит є відстрочкою сплати податку державі, а з іншого – право на відшкодування частини податку державою.

Контролюючим органам необхідно детально перевіряти нарахування ПДВ за договорами комісії. Відповідно до пункту 1.191 статті 14 ПКУ передача товарів за договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж або покупку, була прирівняна до поставки і як наслідок – оподаткування здійснюється не за спеціальними, а за загальними умовами. Враховуючи специфіку даного виду діяльності, при передачі товарів комісіонерові комітент повинний нарахувати податкові зобов'язання, а в комісіонера виникає право на податковий кредит. Товар може бути фактично не реалізований, але на нього необхідно нараховувати і сплачувати ПДВ.

Але в змінах податкового законодавства є і позитивні сторони. Це встановлення штрафу за завищення розмірів відшкодування ПДВ. На відміну від минулих років штраф за завищене відшкодування нараховується незалежно від наявності податкових зобов'язань з ПДВ. Згідно до пункту 1 статті 123 ПКУ, завищення розмірів відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов’язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість [1-3].

Отже, зі змінами законодавства відбулись помітні зрушення в системі розрахунків за ПДВ, що вплинуло на систему контролю за нарахуванням та сплатою даного виду податку. Ці зміни мають позитивні (систематизація податкового законодавства у єдиному документі – Податковому Кодексі України) та негативні сторони (недосконалість та суперечливість окремих статей ПКУ), що вимагає подальшого вдосконалення податкового законодавства України.

Література:

1. Податковий Кодекс України, Верховна Рада України вiд 02.12.2010 № 2755-VI.

2. www.chesni-podatky.org Матеріали веб-сторінки «За чесні податки!».

3. www.nalogovnet.com Матеріали веб-сторінки «Податкове планування».