Гончарук Н.С., Потяк Ю.І., наук.керівник: Гнідан В.І.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Сучасна політика ресурсозбереження та ефективність її здійснення

Вступ. Ринкові умови господарювання зумовлюють необхідність переосмислення значення та ролі ресурсів, пошуку нових форм і методів управління підприємством з метою задоволення потреб суспільного виробництва. Цілісність процесу управління ресурсозбереженням забезпечується організаційними комунікаціями та прийняттям управлінських рішень. Як і в усьому світі, в Україні, гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу.

Завданням роботи визначаємо дослідження проблем ресурсозбереження на рівні підприємств, допомоги держави.

Аналіз публікацій. Основними науковцями, чиї думки розглядаються у статті є Гетьман О.О., Сідун В.А., Хвесик М.А., Шахраюк-Онофрей С.І. Розглянемо складові виробничих ресурсів підприємства. Так, Н.М. Зубко, В.П. Грузінов та В.Д. Грібов виробничі ресурси поділяють на чотири групи — природні, матеріальні, трудові та фінансові.

Виклад основного матеріалу. Прийняття управлінського рішення з ресурсозбереження на підприємстві являє собою процес вибору оптимальних заходів, спрямованих на вирішення проблеми ефективного використання усіх груп ресурсів підприємства, а також розумного підходу до недопущення зайвого витрачання ресурсів. Підсумком прийняття раціонального управлінського рішення з ресурсозбереження є підвищення показників ефективності використання ресурсів і, взагалі, ефективності діяльності підприємства.

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Використання накопичених знань веде до суттєвих змін у характері функціонування підприємств та організацій. Значення фізичних товарів і обладнання поступово зменшується, тоді як значення послуг і нематеріальних ресурсів неухильно зростає.

Щодо інвестиційних ресурсів чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень.

Основними внутрішніми джерелами інвестицій в Україні є тіньовий капітал, кошти фізичних осіб та власні кошти підприємств. «Притягнення» усіх інвестицій в господарський обіг є необхідною умовою подолання кризи стабілізації економіки в найближчі роки.

Зміна ж ставлення до персоналу підприємців і менеджерів пов'язані передусім з глибокими змінами у виробництві. Традиційна технологія виробничих процесів, включаючи конвеєр, давала можливість широко застосовувати працю низької кваліфікації. Це давало змогу економити на витратах, пов'язаних з наймом, навчанням та оплатою трудових ресурсів. Сучасне виробництво дедалі більше залежить від якості трудових (інтелектуальних) ресурсів, форм їх використання та ступеня залучення у справи підприємства.

Погіршення якісного стану водних ресурсів багато в чому зумовлене традиційними методами екстенсивного ведення водного господарства: в минулі десятиліття на більшості господарських об'єктів заходи по охороні водних ресурсів широкомасштабно і комплексно не проводились, акцент робився на впровадження очисних систем, що частково вирішувало проблеми охорони водних ресурсів.

Відповідно до сказаного вище, найбільш важливими на рівні країни виглядають такі принципи ресурсозбереження: удосконалення структури споживаних ресурсів шляхом зменшення частки експорту сировинних ресурсів, збільшення частки екологічно чистих і ефективних видів ресурсів; підвищення коефіцієнтів добування з надр корисних копалин; збільшення частки ресурсозберігаючих технологій; аналіз використання ресурсів на кожний стадії життєвого циклу об'єктів; розвиток методів аналізу, прогнозування, оптимізації та стимулювання поліпшення використання ресурсів; застосування при розробці проблем ресурсозбереження наукових підходів менеджменту.

Розглядаючи розвиток ресурсозберігаючих технологій, слід обов’язково зазначити, що рішення про їх запровадження приймається безпосередньо на підприємстві. Держава лише підтримує ці рішення, стимулює їх прийняття. Для рівня країни (регіону) стратегія ресурсозбереження має розроблятися на тривалу перспективу (наприклад, у США діє програма ресурсозбереження на 40 років) [2, 68].

Отже, на даний момент в Україні розглядається багато стратегій та можливостей розвитку ресурсозберігаючої діяльності. Зараз головним напрямком стає діяльність кожного окремого підприємця у прийнятті нових стратегій та розвитку технологій на своєму підприємстві.

Взаємодія держави і підприємств передбачає використання різного інструментарію: фінансування, податкової політики, регулювання соціального страхування та забезпечення, створення інформаційної та правової інфраструктури. Так, наприклад, за наймання та навчання молоді 16—18 років, яка ще не має повної середньої освіти, державні органи Великобританії, Італії, Швеції покривають до 80% витрат підприємств.

В економічно розвинутих країнах велика увага приділяється осучасненню систем оцінки різних категорій персоналу. Досить ефективним методом оцінки керівників і спеціалістів є оцінка за досягненням поставлених цілей. Такий метод оцінки діяльності працівників застосовує, наприклад, американський банк «Чейз Манхеттен».

Характерною особливістю сучасного виробництва за кордоном треба вважати перехід до різноманітних колективних (групових) форм організації праці, включаючи спільне виконання окремих завдань (контроль якості, обслуговування виробництва, навчання). З-поміж різних форм групової роботи, спрямованої на підвищення ефективності виробництва та вдосконалення трудових відносин, передовсім варто назвати так звані гуртки якості, які, по суті, є неформальною організацією управління виробництвом, що співіснує паралельно з традиційною ієрархічною системою. За оцінкою західних спеціалістів, на кожний долар витрат на розвиток гуртків якості підприємства одержують 4-8 доларів прибутку. Тому невипадково 90% найбільших фірм США використовують гуртки якості з метою підвищення ефективності виробництва, а в Японії функціонує понад один мільйон гуртків якості, які об'єднують майже 11 мільйонів працівників [1, 96-97].

Можна запропонувати такі нововведення пов’язані з ресурсозбереженням у галузі трудових ресурсів: відраховувати 1% прибутку підприємства на підготовку та перепідготовку персоналу в такому випадку прибутки зростуть, також можливе матеріальне (премії, зверх урочні) та морального (грамоти, сертифікати) стимулювання персоналу, яке зараз на даному підприємстві відсутнє.

Нині суспільству необхідно переорієнтуватися на нові умови господарювання, коли інтелектуальні ресурси мають розглядатися як головний чинник економічного розвитку. Тоді ефективне використання керівництвом інтелектуальних ресурсів має забезпечувати зростання ринкової вартості підприємства та впливатиме на його конкурентні переваги на ринку. Розглянемо показники інноваційної активності промислових підприємств України (табл. 1) [5].

Показники	2008 рік	2009 рік
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	10,8	10,7
Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %	5,9	4,8
Освоєно інноваційні види продукції, найменувань	2446	2685
з них нові види техніки	758	641
Впроваджено нові технологічні процеси, процесів	1647	1893
у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі	680	753

Табл. 1. Інноваційна активність промислових підприємств

Як бачимо, у 2009 році інновації та залучення ресурсозберігаючих технологій дещо зменшилось. Ми можемо пов’язати таку ситуацію з посткризовістю економіки та зменшенням можливості підприємств, але негатив від цього не зменшується. Необхідне також використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позитивно відбивається на навколишньому середовищі. Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з широким застосуванням вторинних ресурсів. За розмірами і коштовністю найбільш важливе значення для промислового мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного лому і так званого оборотного металу. Їх частка у загальному виробництві складає понад 45%. В інших галузях цей відсоток набагато менший і становить трохи більше 20% , що в 2,0-2,5 раза нижча за технологічно можливий і економічно доцільний рівень. Підвищення цього показника може допомогти заощаджувати сотні тисяч доларів у більшості галузей економіки.

Якщо взяти до уваги рівень виробництва в зарубіжних країнах, то частка вторинних ресурсів в їх промисловості у 3-5 разів вища ніж в виробництві продукції в Україні.

Нині головним в політиці ресурсозбереження при реконструкції діючих виробництв і спорудженні нових має бути комплексний підхід до використання первинних і вторинних сировинних ресурсів. Цьому також має сприяти комплексний територіальний розвиток галузей народного господарства, що дає можливість ефективно використовувати всі наявні ресурси, які є на цій території.

У цілому, сукупність резервів покращення використання основних фондів підприємства можна поділити на три великі групи.

І. Технічне вдосконалення засобів праці (технічне переозброєння, модернізація, ліквідація вузьких робочих місць і диспропорцій у виробничій потужності, механізація допоміжного та обслуговуючого виробництва, розвиток винахідництва та раціоналізаторства)

ІІ. Збільшення тривалості роботи машин та обладнання (зниження простоїв: цілозмінних та всередині зміни; скорочення строків ремонту обладнання; ліквідація недіючого обладнання – здавання в оренду. Лізинг та реалізація)

ІІІ. Покращення організації та управління виробництвом (прискорення досягнення проектної продуктивності введених в експлуатацію основних фондів; впровадження наукової організації праці та виробництва; покращення забезпечення матеріально-технічними ресурсами).

Основними шляхами вирішення проблеми ресурсозбереження, зменшення господарського тиску на природу реально можуть бути такі заходи:

1) істотне зниження матеріаломісткості виробництва, зменшення витрат сировини на одиницю продукції;

2) зниження електромісткості виробництва, зменшення витрат електричної та теплової енергії на одиницю продукції;

3) комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;

4) впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології;

5) широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини та ін.

Сьогодні необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів системи, за якої високі темпи економічного зростання та задоволення потреб населення поєднувались із збереженням та відновленням якості навколишнього середовища [4, 77].

Ми уважно вивчаємо досвід інших країн, намагаємося зберегти усе краще, що напрацьовано нашими фахівцями, і довело своє право на життя.

Висновок. Природні ресурси є важливим чинником соціально-економічного піднесення територіальних утворень. Тому потрібні сучасні науково-методичні підходи та нова інституціонально-правова база, що принципово змінять акценти у сфері природокористування, перенісши їх в площину інтересів територіальних громад, а не галузевих лобі [3 , 11].

Система державного регулювання і підтримки останніх повинна містити в собі, як мінімум, підсистеми:

а) правового забезпечення,

б) фінансово-кредитної підтримки,

в) інфраструктурного й інформаційного забезпечення,

г) страхування від надзвичайних подій і стихійних лих.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Література:

1. Гетьман О.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.

2. Сідун В.А. Економіка підприємства: Навчальний посібник / В.А. Сідун, Ю.В. Пономарьова – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 436 с.

3. Хвесик М.А., Голяк В.А., Боржидарнік Т.В. Фіскальне регулювання природокористування в контексті соціально-економічного піднесення територіальних утворень// Формування ринкових відносин в Україні – 2006 - №10 – с.10-16

4. Шахраюк-Онофрей С.І. Природо-економічні та природо-екологічні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил: їх вплив на формування економіки регіонів // Науковий вісник БДФА. Економіка науки: зб. наук праць / гол. ред. В. В. Прядко; МФУ, БДФА. – Чер.: Технодрук, 2008. Вип. 3. ч. 1. – С. 74-80.

5. www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України.