Економіка. Державне
регулювання економікою
Баєрбаш Н.О.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М.
Туган-Барановського
Процеси
монополізації у світі
Проблеми монополізації господарського життя ,
конкуренція
на товарных ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів,
але і широких прошарків населення.
З
початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття
твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх
економічної реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних
перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи
регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відношень.
У
Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної
конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в ще зовсім нещодавно в
керуванні економікою командно-адміністративна система по своїй суті виключала
наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.
Тому
на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої
бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння
населенням необхідності економічних реформ у даній сфері.
Метою даної роботи є розгляд основних
причин виникнення монополій; особливості сучасної монополізації економіки; а
також законодавство країн із розвитою ринковою економікою в області
антимонопольної практики, досвід якої є небезінтересним і для України.
Серед
причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був
об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному
етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань:
концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і
того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на
кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій
механізм дії та застосування.
Форми
монополій існують різноманітні і загальною тенденцією розвитку різних
монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі)
до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні
багатогалузеві концерни та конгломерати.
Причини виникнення монополій
пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва.
Передумовою цих змін була промислова революція кін. XVIII – поч. ХІХ ст.,
технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток
виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості.
Через процес концентрації виробництва,
коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби,
укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал. Основними причинами є
такі:
1. Централізація
виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті
об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в
такій боротьбі, отримати більше прибутків).
2. Централізація
капіталу – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття
раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.
3. Внаслідок дій
держави (спеціальних або навмисних її кроків).
4. Поява
акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність
перетворюється на гальмо продуктивних сил. Це означає, що в кінці ХІХ ст. під
впливом наукових винаходів ( нові види двигунів і т. д. ) потрібно було
будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст.
Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років.
Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці
проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в
результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів.
5. Кризові явища в
економіці [1].
Процес монополізації має позитивні й негативні
наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше
можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні
лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку
і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже,
пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в
економіці. Тому нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських
корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами,
науково-технічною інформацією тощо. Утворення цих міжфірмових об'єднань,
консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних
програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.
Позитивними наслідками діяльності монополій, на думку
Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта, є те, що завдяки привласненню монопольно високих
прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність (з кожним
зниженням цін після впровадження нової техніки у великих компаній не було б
стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін), а
тривалий період їх діяльність й складність проникнення інших фірм у
монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.
Негативним наслідком монополізації економіки є
передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту.
Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії
виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів,
населення США щороку переплачує понад 70 млрд. дол. за завищені груповими
монополіями ціни.
Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це
відбувається тому, що монополія на інтелектуальну власність, виробництво і збут
дає змогу компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не
впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи
ефективне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат
виробництва й відповідне зростання його ефективності. Так, патентна монополія у
США в автомобільній промисловості захищає від конкуренції протягом 17 років.
Антимонопольна
політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або
ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що
монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне
завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність
монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним
положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що
поява монополій потребує державного втручання.
Головна
ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої
загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі:
обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача
[2].
Підводячи результати, можна сказати, що в
західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне
законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за
монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років.
Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної
заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі
компанії, так і на цілі галузі.
Антимонопольне законодавство України, як уже
говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б
бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн
жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих
“хворих” місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі
непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або
взагалі не відбувається.
2. Закон України „Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності”// ВВР. – 1992. – № 21. – Ст. 296; – 1998. – № 34. – Ст.
229.