ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ / 3. Фінансові відносини
Фалалєєва Т. Є.
Харківський національний економічний університет, Україна
ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО МЕТОДУ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
 
Анотація. У статті розглянуто теоретичні засади сутності програмно-цільового методу. Проаналізовано потребу застосування програмно-цільового методу під час формування бюджету, його проблеми й особливості. Запропоновано заходи щодо його впровадження.
Аннотация. В статье рассмотрены теоретические основы сущности программно-целевого метода. Проанализированы необходимость применения программно-целевого метода при формировании бюджета, его проблемы и особенности. Предложены меры по его внедрению.
Annotation. The theoretical principles of program aimed method are reviews in the article. The necessity of using of program aimed method in the budgeting process, its problems and peculiarities are considered. The measures for its implementation are offered.
Ключові слова: програмно-цільовий метод, бюджет, бюджетна програма, бюджетне планування, бюджетний процес.
Одним з найважливіших інструментів управління державою є бюджет. Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни потребує поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави. Сьогодні в Україні, у період загострення соціально-економічних проблем, особливо актуальною стає потреба у прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості, поліпшення якості надання державних послуг, які залежать як від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того, наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів керують цими фінансовими ресурсами. 
Саме таким інструментом, який дає змогу ефективніше й прозоріше використовувати бюджетні кошти, є програмно-цільовий метод формування бюджету. Особливої актуальності набувають питання вдосконалення програмно-цільового методу щодо посилення важелів бюджетної політики як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів, що і зумовило вибір теми [4, c. 78].
Метою статті є обґрунтування необхідності впровадження програмно-цільового методу.
Досягнення поставленої мети обумовлює необхідність вирішення таких завдань:
провести аналіз змісту категорії «програмно-цільовий метод»;
визначити значення застосування програмно-цільового методу в удосконалені системи бюджетного планування;
розглянути основні проблеми програмно-цільового методу бюджетування та шляхи їх вирішення;
розробити рекомендації щодо удосконалення застосування програмно-цільового бюджетування в Україні.

Суттєвий внесок у дослідження проблематики програмно-цільового методу бюджетного планування зробили багато вітчизняних вчених, серед яких Федосов В.М., Бабич Т.С., Запатріна І.В., Павлюк К.В., Чугунов І.Я., Януль І.Є. та інші. Ними були запропоновані наведені нижче визначення терміну «програмно-цільовий метод».

За визначенням Бюджетного кодексу України «програмно-цільовий метод у бюджетному процесі - метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу» [1].

Федосов В. М. надає таке формулювання: «програмно-цільовий метод є фінансовою технологією управління бюджетними ресурсами у коротко- та середньостроковій перспективі, яка передбачає розробку й реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат (згідно із стратегічними цілями) із застосування критеріїв оцінки їх результативності та ефективності використання бюджетних коштів» [3, c. 4]. Воно базується на транспарентності прийняття управлінських рішень у ході бюджетування та широкому залученні до нього громадськості, охоплює всі стадії бюджетного процесі.

Так, Дідківська Л. І. вважає, що: «програмно-цільовий метод – розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства» [3, c. 68]. У цьому визначенні не вказується на основну відзнаку методу і причину його використання – можливість вирішення найрізноманітніших питань соціально-економічного розвитку на довгостроковий період.

Стеченко Д. М. зазначає, що «програмно-цільовий метод в управлінні регіональним розвитком – це система науково-методичних заходів, яка забезпечує розв’язання проблем міжгалузевого та міжрегіонального характеру шляхом ув’язування цілей з ресурсами» [7, c. 117]. Таке розуміння програмно-цільового методу є досить узагальненим та потребує конкретизації.

Таким чином, внаслідок узагальнення існуючих теоретичних підходів до визначення ПЦМ можна дати більш комплексне поняття: «метод управління видатками бюджету в середньостроковій перспективі, який передбачає розробку та реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат та вирішення конкретних соціально-економічних проблем».

Метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання [2].

Зарубіжний досвід свідчить про те, що єдиної методики програмно-цільового бюджетування, яку можна застосувати в будь-якій країні, не існує. Це обумовлюється особливостями бюджетного устрою й побудови бюджетної системи кожної країни. Проте для програмно-цільового бюджетування завжди характерне органічне поєднання чітко структурованої та змістовної частини програми з формуванням і використанням організаційного та фінансового механізмів її реалізації, контролем виконання й досягнення запланованих результатів [8, c. 10-11].

Найважливішими складовими програмно-цільового методу є:

бюджетні програми та підпрограми;

стратегічне планування;

доходи і видатки: прогноз, оцінка і визначення повноважень;

аналіз, оцінка і моніторинг програм;

прозорість бюджетного процесу та участь громадськості у ньому.

В основу програмно-цільового методу складання бюджетів покладено бюджетні програми.

Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій [1].

Головними перевагами програмно-цільового методу формування бюджетів над традиційними підходами до бюджетного планування, що склалися в Україні, є:

кількарічне планування видатків, що дає змогу пов’язати бюджетні видатки с фіскальним впливом на макроекономічні показники розвитку країни в середньостроковій перспективі (тоді як балансовий, нормативний і метод прямого рахунку передбачають здебільшого формування видатків лише на один рік);

підвищення відповідальності міністерств у забезпеченні прозорості системи управління бюджетними програмами, встановлення індикаторів результативності програм і діяльності установи в цілому.

Недоліком програмно-цільового бюджетування є досить докладний періодичний аналіз усіх програм, що потребує значних людських ресурсів і часто фінансових витрат. До моменту завершення аналізу та прийняття управлінських рішень може виникнути невизначеність щодо майбутнього фінансування програм [6, c. 11-12].

Таким чином, можна виділити головні перешкоди на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні:

відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів;

нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;

недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;

недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньо- й довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі [5, с. 49].

Для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. По-друге, вдосконалення методики бюджетування з огляду на світовий досвід. По-третє, поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, й закінчуючи фахівцями на місцях і майбутніми спеціалістами [5, с. 52].

В ході написання статті було досягнуто наступних результатів:

на основі синтезу існуючих теоретичних підходів надано узагальнююче визначення поняття «програмно-цільовий метод»;

було розглянуто основні проблеми впровадження програмно-цільового методу та надані рекомендації щодо удосконалення застосування програмно-цільового бюджетування.

Таким чином, застосування програмно-цільового методу формування бюджету може підвищити якість розробки та реалізації бюджетної програми, дасть змогу ефективніше та прозоріше використовувати бюджетні кошти.

Література

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 № 2542 ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №37-38.

2. Розпорядження Кабінету Міністрів від 14.09.2002р. №538 «Про схвалення Концепції запровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі».

3. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – К.: Знання-Прес, 2002. – 326 с.

4. Кульчицький М.І. Формування та виконання бюджету за програмно-цільовим методом / М. І. Кульчицький, З. В. Перун // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С.78-83.

5. Рожкова Л.В. Програмно-цільове планування показників бюджету / Л. В. Рожкова // Вісник податкової служби. – 2008. – № 41. – С. 48-50.

6. Сисоєв О. Проблеми бюджетування в Україні / О. Сисиоєв // Вісник НБУ. – 2007. – № 1. – С. 52-53.

7. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком / Д. М. Стеченко – К.: Вища школа, 2000. – 405 с.

8. Федосов В.М. Сутність і проблематика бюджетування: українські реалії / В. М. Федосов, Т. С. Бабич // Фінанси України. – 2008. – №1. – С.3-23.