Заєць Олена Петрівна

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Особливості реалізації дивідендної політики в Україні

Формування дивідендної політики підприємства є одним із найбільш складних завдань фінансового менеджменту в сучасних умовах. Необхідність вирішення цього завдання обумовлена забезпеченням вимог фінансової стратегії щодо підвищення ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формування власних фінансових ресурсів та деяких інших аспектів фінансової діяльності підприємства. Дивідендна політика відіграє важливу роль у визначенні вартості підприємства, реалізації його фінансової стратегії.

Зазвичай термін “дивідендна політика” пов’язують із розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак у широкому значенні під цим терміном можна розуміти механізм формування частини прибутку, який виплачується власнику, пропорційно до його частки в структурі власного капіталу будь-якого підприємства [3].

Питання дивідендної політики висвітлені в працях багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, серед яких І.Бланк, Р.Брейлі, Е.Брігхем, М.Гордон, М.Колісник, Д.Лінтнер, Ф.Модільяні, М.Міллер, С.Майєрс, А.Поддєрьогін та інші. В умовах зростання нестабільності економіки України існує необхідність постійного вдосконалення механізмів, схем та інструментарію дивідендної політики на вітчизняних підприємствах.

Головна мета розробки дивідендної політики полягає у встановленні співвідношення між поточним споживанням прибутку власниками та його зростанням у майбутньому, що максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечує його стратегічний розвиток.

Дивідендна політика – це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства в галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Дивідендна політика, як складова загальної політики управління прибутком, полягає в оптимізації пропорцій між споживаною та капіталізуючою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства. По суті політика здійснення дивідендних виплат – це невід’ємна частина стратегії формування власних фінансових ресурсів підприємства.

В Україні виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року чи нерозподіленого прибутку у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року (до 30 червня року, що йде за звітним календарним роком). Згідно до Закону України «Про акціонерні товариства» виплата дивідендів здійснюється в розмірі не менше 30% чистого прибутку чи нерозподіленого прибутку [1]. Дивіденди виплачуються лише тоді, коли звіт про результати розміщення акцій зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Рішення про виплату дивідендів в розмірі більше 30 відсотків за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Для прикладу здійснення дивідендної політики в Україні проаналізуємо надходження дивідендів до державного бюджету в 2008-2010рр. від управління корпоративними правами держави на підприємствах (рис.1).

Рис.1. Надходження дивідендів до державного бюджету в 2008-2010рр. від управління корпоративними правами держави на підприємствах.

Розглянувши рисунок ми спостерігаємо перевищення фактичних надходжень над плановими в 2008-2010рр., що відображає позитивну тенденцію. Особливо значного збільшення фактичних надходжень дивідендів до державного бюджету спостерігаємо в 2010 році – 431,2 млн.грн. в порівнянні з планом -297,5 млн.грн.

Проаналізована динаміка надходжень дивідендів до державного бюджету в 2008-2010рр. від управління корпоративними правами держави на підприємствах свідчить про ефективність здійснення дивідендної політики, хоча більшість українських підприємств взагалі не розробляє дивідендної стратегії, оскільки в нашій країні виплата дивідендів ще не увійшла у широку практику. Локальність та мізерність виплат дивідендів пояснюється не тільки і навіть не стільки збитковою або низькорентабельною діяльністю багатьох підприємств, скільки відвертим нехтуванням правами й законними інтересами акціонерів.

Результати аналізу вітчизняної практики свідчать, що навіть за наявності прибутку, достатнього для нарахування дивідендів, власники контрольного пакета акцій, не бажаючи ділити його з іншими акціонерами, приймають рішення про відмову від нарахування дивідендів, мотивуючи це прагненням реінвестувати прибуток у виробництво. Таке ставлення до акціонерів пояснюється основним чином неринковою природою утворення українських акціонерних товариств, які мають особливий склад акціонерів: частково це працівники акціонерних товариств, але більшість акцій розпорошено між великою кількістю міноритаріїв, які отримали акції за приватизаційні майнові сертифікати [2].

Варто зазначити, що в Україні налічується близько 13 мільйонів людей, які володіють акціями підприємств, отриманими у ході ваучерної приватизації. Багато з них жодного разу не отримували дивідендів або отримували мінімальну їх кількість. Тим часом нерозподілений прибуток, на словах «інвестуючи у виробництво», мажоритарні акціонери розподіляють між собою без урахування інтересів міноритаріїв, списуючи мільйони гривень на «представницькі» та інші витрати, які раніше витратами не визнавались і сплачувались за рахунок прибутку.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що в Україні існує безліч особливостей щодо нарахування та виплати дивідендів. Досить вагомим кроком у напрямку удосконалення процесу виплати дивідендів в Україні є встановлення обов’язкового розміру дивідендних виплат щорічно, а саме: 30% від чистого чи нерозподіленого прибутку звітного року. Систематизовані чинники впливу на дивідендну політику дозволять реально оцінити вибір того чи іншого виду дивідендної політики вітчизняними акціонерними товариствами.

Література:

1. Про акціонерні товариства: Закон України вiд 17.09.2008 № 514-VI зі змінами і доповненнями від 03.02.2011.

2. Принципи формування і механізми реалізації фінансової політики приватизованих підприємств: / Інститут регіональних досліджень НАН України За наук.ред. д-ра екон. наук, проф. М.А. Козоріза – Львів:ЛБІ НБУ, 2004. –357с.

3. Терещенко, О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: навч. посіб. / О. О. Терещенко. – К. : КНЕУ, 2003. – 554 с.

4. Харченко Н.В. Дивідендна політика акціонерних товариств: / Н.В.Харченко. – Полтава: РВВ Полтавської державної аграрної академії, 2009. – 224 с.