Економіка /3 Фінансові відносини

Самохвал Л.В.

Науковий керівник: Березюк С.В., Табенська О.І.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Характерною особливістю сучасного стану національної економіки України є мінливість і невизначеність ринкових умов, у яких функціонують підприємства. Саме це обумовлює пошук нових пріоритетів ефективності діяльності підприємств, головним завданням яких є забезпечення стійкого розвитку та стабільності господарювання в умовах конкуренції.

Конкурентоспроможність є актуальним питанням на сьогоднішній день, дану проблему досліджують такі відомі науковці , як О. Потімков, І. Яременко. В Струк, М. Деркач, Ю.Г. Козак, Д.Г.Лук'яненко, Ю.В. Макогон, А.П.Румянцев, Г.Н.Климко, Гіл Чарлз В.Л, Амоша О.І., Бутко М.Н., Відоменко І.О., Гончар Т.І., Коротка С.Г., Малащук Д.В., Москвіна А.О., Черевань В.П., Жаліло Я.О. і інші. Конкурентоспроможність країни — це сукупність властивостей, притаманних національній економіці, які визначають здатність країни конкурувати з іншими країнами[2].

Конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Конкурентоспроможність держави безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей та виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом соціально-економічної політики України. Україну роблять слабкою не тільки макроекономічна нестабільність (інфляція, високі кредитні ставки, що стримують розвиток нового бізнесу, неефективне витрачання бюджетних ресурсів), слабка здатність до адаптації нових технологій через залучення прямих іноземних інвестицій, епідемія корупції тощо, а, насамперед, низька якість суспільних інституцій та несприятливе підприємницьке середовище. Звідси саме реформування інституційного середовища закладає базу до майбутнього розвитку та членства в ЄС і є об'єктивною вимогою підвищення конкурентоспроможності України.

Cучасним джерелом конкурентних переваг держави є інновації і підприємницька діяльність, заснована на знаннях, вироблені програмних продуктів і інформаційних технологій (Інтернет, бази даних, телекомунікації, тощо). Однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях розвитку є вивчення та сприйняття досвіду країн ЄС, а також інших розвинених країн у реалізації політики підвищення конкурентоспроможності економіки.

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності в ній трьох основних чинників виробництва, природних і трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва та під впливом технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати чинники вищого рівня, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіченості населення. В сучасних умовах основною конкурентною перевагою є технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність провідних структур даної країни створювати нові технології і високотехнологічні наукоємні продукти.

Дослідники вважають, що найважливішу конкурентну перевагу України складає наявність величезного людського капіталу. Проте його наявність - це лише потенційна конкурентна перевага, яка перетворюється на реальну в процесі інноваційної діяльності, тобто створення принципово нових технологій, високотехнологічних продуктів, нових форм організації виробництва та реалізації цих продуктів. Саме у поєднанні науки і виробництва знаходиться найслабкіше місце української економіки [1].

На сьогодні конкурентні переваги національних виробників обумовлюються наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним географічним положенням і забезпеченість природними ресурсами. Ресурсний потенціал України складає могутню конкуренцію світовим ринкам.

Конкурентоспроможність українських виробників ґрунтується також на низькому рівні внутрішніх цін на вугілля, залізняк, електроенергію, природний газ. Чинниками, які деформують їхню конкурентоспроможність, є занижений курс національної валюти, низька вартість робочої сили, пряме та приховане субсидування державою базових галузей економіки.

Сьогодні Україна займає переважно невигідні і неперспективні ніші світового ринку. Домінування в структурі вітчизняного експорту товарів, що характеризується слабким динамізмом попиту і надмірною пропозицією на світовому ринку, не сприяє зростанню національною економіки, призводить до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових ресурсів.

Отже, конкурентоспроможність - це системна категорія, обумовлена економічними, соціальними і політичними чинниками, які забезпечують стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках[3]. Найважливішу конкурентну перевагу України складає її величезний людський капітал. Євроінтеграція України у сучасний соціально-економічний простір потребує обґрунтування відповідної політики, розробки та запровадження ефективних практичних рекомендацій що до плану першочергових дій усіх гілок влади. З розвитком виробництва і під впливом технічного прогресу конкурентоспроможність визначається чинниками вищого рівня - інфраструктурою країни, її науковим потенціалом, рівнем освіченості населення. Реальну конкуренцію світовим ринкам складає ресурсний потенціал України, зокрема мінеральні ресурси.

Література

1. Амоша О.І. Стан, тенденції та основні напрями розвитку соціально-трудових відносин на державному та регіональному рівнях // Социально- экономические аспекты промышленной политики. Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях: Сб. науч. тр. - Т. 1.-Донецк. - 2001. - С. 142.
2. Бутко М.Н. Інвестиційні аспекта підвищення конкурентоспроможності економіки // Економіка України. - 2004. - №4. - С.40-45.
3. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк: Янтра. - 2001. - 352 с.