Іванческул О. І., Хоцевич О.В.

Науковий керівник: Житко Н.О.

Буковинська державна фінансова академія

Роль бюджетної політики в активізації інвестиційно-інноваційної діяльності

Бюджетна політика відіграє ключову роль у системі заходів фінансової політики країни. На регіональному рівні вона вирішує комплекс задач, направлених на розв’язання як поточних проблем регіональної громади, так і на її подальший соціально-економічний розвиток, джерелом якого є державні та приватні капіталовкладення. Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності – це чи не єдиний варіант виходу України з кризи й звичайний поступ на шляху входження в систему економічних відносин світового співтовариства. Однак обмеженість фінансових ресурсів місцевого самоврядування останніми роками спричинили спрямування видатків місцевих бюджетів здебільшого на розв’язання поточних проблем. Бюджетним видаткам на інвестиційні потреби громади приділяється значно менше уваги, особливо при визначенні короткострокових цілей бюджетної політики.

Дослідженню механізмів здійснення бюджетних інвестицій приділяють увагу вітчизняні науковці В.М. Федосов, Т.Г. Затонацький, Р.В.Тульчинський, О.Г. Мітал , І.В. Запатріна.

Головною метою статті є дослідження сучасної практики щодо проведення бюджетної політики в сфері активізації інноваційно-інвестиційної діяльності.

Розробка інвестиційно-орієнтованої бюджетної політики розвитку регіонів – це конкретні, продумані дії, які мають привести до відповідного результату у короткостроковому та довгостроковому періоді, залежно від масштабів. Це нелегкий та ресурсозатратний шлях, який потребує значних зусиль із чіткої організації і жорсткого контролю інвестиційної діяльності. Але цим шляхом ідуть всі провідні і розвинуті країни світу, такі як США, Японія, Німеччина, Франція та інші. Саме в цих країнах спостерігається радикальний перехід від традиційної до інноваційної науково-технічної політики.

Як зауважує В.М. Федосов, в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні – це ліки для «хворої» економіки. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без вкладень. Проблема полягає в тому, що під час економічної кризи падає ділова активність в приватних інвесторів, оскільки високий ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тому саме бюджетні інвестиції сприяють розвитку економіки, розширюють попит, і тим самим стимулюють економіку.

Скористаємося ґрунтовним дослідженням Т.Г. Затонацького для визначення терміна «бюджетні інвестиції» - це видатки з державного та місцевих бюджетів, які спрямовуються на фінансування державних цільових програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, на програми розвитку окремих регіонів, галузей економіки, на фінансування інвестиційних проектів та на придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством [1].

Таким чином, капітальні видатки місцевих бюджетів є інструментом, за допомогою якого можна сформувати необхідні за обсягом та структурою активи, які перебуватимуть у власності територіальної громади. При розробці бюджетної політики капіталовкладень можна визначити, перш за все, цілі й пріоритети бюджетної політики окремого регіону.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів за окремими виробничими напрямками за своєю суттю є державним інвестуванням на безповоротній основі. Однак, взаємозв’язок між державними інвестиційними видатками та економічним зростанням є недостатньо вивченим. Припускається, що державні видатки, у тому числі у вигляді бюджетних інвестицій, сприяють досягненню мети економічного зростання. В умовах неефективного функціонування ринкового механізму економічне обґрунтування державного втручання в економіку для розподілу ресурсів, що отримуються в результаті компенсаційних заходів, ґрунтується саме на цьому припущенні. У міру того, як державний сектор починає брати на себе те, чим приватний сектор міг би займатися продуктивніше, і враховуючи, що спосіб фінансування видатків може мати несприятливі наслідки, зв’язок між сукупними державними видатками й економічним зростанням стає все менш чітким. Найімовірнішим є те, що економічне зростання залежить більшою мірою від структури видатків, оскільки деякі їх види більш зорієнтовані на зростання обсягів виробництва. Розвиток інфраструктури, що сприяє приватним інвестиціям, заходи щодо забезпечення нормального функціонування державної інфраструктури, освіта для поліпшення трудових ресурсів, охорона здоров’я, яка сприяє підвищенню продуктивності праці, а також адміністративна і правова система, що покликані підтримувати якісну роботу ускладненого економічного механізму, – усе це має сприяти ефективному зростанню капіталу й робочої сили, тобто забезпечувати стабільне зростання економіки. Однак навіть видатки, що здаються менш продуктивними, наприклад на оборону, можуть забезпечити соціальну і політичну стабільність, необхідну для економічного зростання. Тож проблема побудови раціональної структури видатків бюджету є доволі складною, особливо враховуючи постійний інфляційний тиск, який примушує скорочувати видатки та забезпечувати соціальний захист.

З часом значним резервом для розширення обсягів бюджетного фінансування проривних інвестиційних та інноваційних проектів у секторі нефінансових корпорацій має стати перебудова структури бюджетних видатків, одним із напрямів якої є перегляд політики субсидій, соціального забезпечення та заробітної плати. З метою пом’якшення негативних наслідків впливу економічних перетворень на рівень соціальної забезпеченості населення керівництво країни вимушене вдаватися до виділення через бюджет додаткових фінансових ресурсів у формі різних субсидій, що опосередковано штучно підвищує досить незначний платоспроможний попит, відволікаючи при цьому кошти від вирішення проблем структурної перебудови. Видатки бюджету на соціальний захист населення містять у собі витрати, пов’язані зі здійсненням державного регулювання цін [3].

Нагальність проблеми активізації інноваційно-інвестиційної діяльності за допомогою бюджетних важелів зумовлює необхідність використання різноманітних форм стимулювання інвестиційних ресурсів власне у підприємств. Світовий досвід свідчить, що активізація інноваційної діяльності, особливо на початкових етапах розвитку, потребує сприяння з боку держави перш за все з використанням інструментарію бюджетно-податкового регулювання. Узагальнення найпоширеніших форм бюджетного стимулювання інноваційних процесів, що використовуються, насамперед, розвиненими країнами, дає можливість вирізнити такі їх форми та види:

а) форми, що передбачають зменшення відрахувань до бюджету (пільговий режим оподаткування прибутку, що спрямовується на інвестиції; пільговий режим амортизаційних відрахувань; списання витрат на НДДКР на собівартість продукції (послуг); відсутність окремих видів податків; інвестиційний податковий кредит тощо);

б) форми, що передбачають видатки з бюджету (пільгові кредити фірмам, що вступають у промислову кооперацію, впроваджують технологічні нововведення, ЕОМ; надання субсидій; відшкодування витрат на нововведення; дотації на підвищення кваліфікації науково-дослідницького персоналу; гарантоване повернення приватного капіталу, що вкладається у венчурний бізнес; субвенції на інвестиційні проекти) [5].

Використання зазначених форм стимулювання інноваційних процесів є особливим інструментом, оскільки, по-перше, їх запровадження відбувається на певному, достатньо високому етапі розвитку держави; по-друге, активність їх використання залежить від рівня розвитку економіки – розвинені країни використовують значно більше форм, порівняно з країнами, що розвиваються.

Науковці пропонують створювати бюджет розвитку як інструмент активізації інвестиційної діяльності. Причому в літературі й досі точиться дискусія про економічний зміст поняття "бюджет розвитку". Не знайдено спільної думки навіть про форму бюджету розвитку – чи це загальний бюджет, що відповідає певним критеріям підтримки розвитку, чи бюджет, що складається як окремий (але узгоджений із "загальним" бюджетом) документ і містить у собі видатки на фінансування проривних перспективних проектів інноваційно-технологічної спрямованості.

Отже, бюджет розвитку – це такий бюджет, який відповідає принципам переходу економіки на інноваційну модель розвитку, гармонізує державну бюджетно-податкову політику з іншими напрямами фінансової та інвестиційної політики, підтримуючи високотехнологічні та інноваційно орієнтовані виробництва, причому у частині формування як бюджетних доходів (шляхом пільгового оподаткування результатів господарювання), так і бюджетних видатків (шляхом субсидування та часткового фінансування відповідних модернізаційних проектів) [3].

Кошти бюджету розвитку мають направлятися на прямі інвестиції держави, що надаються на конкурсних засадах для спільного фінансування експортно орієнтованих та імпорто-замінюючих інвестиційних проектів, а також програм інноваційної модернізації промисловості. Інший напрям витрат бюджету розвитку – кредитування операцій з експорту високотехнологічної продукції під укладені контракти (включаючи витрати, пов’язані з поповненням оборотних коштів підприємств), а також реалізація програм конверсії оборонного виробництва. Розподіл цих коштів має здійснюватися на конкурсних засадах в умовах законності та прозорості.

Звісно, формування бюджету розвитку само по собі ще не вирішує проблему активізації інвестиційної діяльності корпоративного сектора в країні. Необхідно розробити і здійснити механізм його реалізації, що дозволяв би виконувати видаткові статті бюджету поза залежністю від поточного виконання центрального бюджету та політичної кон’юнктури. Інакше, надії на прискорення економічного зростання країни будуть ілюзорними. Для забезпечення цього в бюджетному законодавстві необхідно закріпити за бюджетом розвитку відповідні джерела, як, наприклад, це зроблено при формуванні доходів дорожнього фонду в російському бюджеті.

Цікавим і корисним для побудови нового механізму управління економікою з метою пожвавлення інвестиційного процесу засобами бюджетного регулювання є досвід Росії. Починаючи з 1997 р., у Федеральному бюджеті РФ окремими статтями розробляється бюджет розвитку, у якому концентрується лише частина коштів, що надається державою на інвестиційні цілі. Фінансові ресурси, які необхідні для виконання державою своїх соціальних зобов’язань – будівництва соціально важливих та висококоштовних об’єктів інфраструктури, обслуговування технічно складних систем (атомні електростанції тощо) – забезпечуються за звичайною схемою бюджетного фінансування. Джерелами фінансування бюджету розвитку РФ є частина коштів, спрямованих на покриття дефіциту Федерального бюджету, а саме: іноземні кредити під гарантії уряду Росії, інвестиційні кредити Міжнародного та Європейського банків реконструкції та розвитку, відрахування від коштів внутрішньої позики, виплати за наданими раніше з бюджету розвитку кредитами. Припускається, що частка першого джерела у сукупних доходах бюджету розвитку буде поступово зменшуватися, тоді як частка інших трьох поступово зростатиме [5].

Для забезпечення максимально високої ефективності використання коштів бюджету розвитку РФ проводиться конкурсний відбір проектів, що фінансуються. Однією з умов надання державної підтримки є наявність у проекті не менш ніж 20% власних коштів інвестора, тоді державою через бюджет розвитку може надаватися до 40% вартості проекту. Формами надання бюджетних коштів можуть бути безпосередня оплата державою товарів та послуг згідно з проектом або надання гарантій комерційному банку, що фінансує проект, на суму до 40% позичкових коштів.

На нашу думку, подібну програму піднесення економіки можна рекомендувати й Україні, однак з деякими застереженнями. Зокрема, залучені кошти мають спрямовуватися лише на інвестиційні цілі в наперед визначені інвестиційні проекти пріоритетних галузей економіки з суворим контролем за їх виконанням. Адже, як свідчить практика бюджетного інвестування в Україні, відсутність наперед розроблених і затверджених інвестиційних проектів призводить до незворотної втрати коштів.

Формування ефективного реального науково обґрунтованого бюджету розвитку та його використання як важеля фінансування пріоритетних інвестиційних та інноваційних проектів неможливе без створення ефективної системи бюджетного планування.

Сучасний бюджетний механізм вимагає створення передумов для довго- та середньострокового бюджетного планування (мінімум на три роки), необхідного для точного визначення обсягу бюджетних коштів, що мають спрямовуватися на соціально-економічний розвиток держави, включаючи й фінансування проривних інвестиційних та інноваційних проектів [6].

Таким чином, задля активізації інвестиційної діяльності в контексті необхідності підтримки високих темпів економічного зростання доцільним є:

– визначення загальних цілей бюджетно-фіскальної політики та чітке встановлення способів надання коштів на їхнє фінансування з майбутніх бюджетів;

– досягнення середньострокових цілей бюджетно-фіскальної політики найбільш надійним способом;

– передбачення довгострокових наслідків нинішніх рішень для майбутніх бюджетів, оскільки витрати можуть бути не повною мірою відображені в поточному бюджеті й збільшитися протягом наступних років [4].

Доцільне створення науково-обґрунтованої методологічної бази формування бюджету розвитку, прогнозування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів.

Слід контролювати рівень і характер видатків у межах багаторічного бюджетного планування для запобігання невідповідності реального фінансування окремих сфер рівню, встановленому державою. З метою уникнення такої проблеми бюджетна система має характеризуватися високим рівнем прозорості. Дані щодо фінансування статей бюджету повинні регулярно публікуватися з урахуванням проведених змін.

Підвищенню ефективності використання бюджетних коштів і посиленню контролю за їх використанням сприятиме зміна механізмів фінансування сільськогосподарського комплексу, житлового будівництва. Розподіл пільг має здійснюватися за принципом здешевлення кредитів на будівництво житла – комерційні банки беруть на себе відповідальність за повернення кредитів, держава – за відшкодування відсотків.

Для підвищення довіри до середньострокових цілей бюджетно- фіскальної політики дуже важливим є реформування та підвищення відпові- дальності місцевих органів влади, стимулювання уваги до функціонування розпорядників бюджетних коштів і результатів їхньої діяльності.

З метою удосконалення державного регулювання трансформаційними процесами необхідно продовжувати впровадження в практику роботи центральних органів виконавчої влади середньо - та довгострокового бюджетного планування для підвищення рівня збалансованості й прозорості державного бюджету.

Список використаної літератури

1. Волковинська Т.В. Теоретичні засади реалізації ефективної бюджетної політики // Наукові праці НДФІ. – 2009. - №2(47). – с. 34-42.

2. Дишлева А.М. Бюджетна політика в умовах циклічного розвитку економіки // Наукові праці НДФІ. – 2010. - №3(52). – с. 59-68.

3. Запатріна І.В. Бюджет розвитку в контексті забезпечення економічного зростання в Україні // Економіка і прогнозування. – 2009. – № 3. – С. 43–55.

4. Касич А.О. Вплив бюджетно-податкової політики на інвестиційно-інноваційну активність підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 11. – с. 144–152.

5. Мітал О.Г. Інвестиційний потенціал бюджетної політики регіону // Економіка та держава. – 2010. - №11. – с. 56-59.

6. Тульчинський Р.В. Соціально-економічна роль державного бюджету України // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво. - 2009. - №6. - С. 208-212.