Єнжиєвська Олександра Михайлівна

Науковий керівник:

Заєць Катерина Дмитрівна

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, з іншого боку, забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання.

Проблемі функціонування ринку праці приділено увагу в багатьох наукових дослідженнях, але її вирішення є складним комплексним і довгостроковими процесом. Проблемам регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами, забезпечення економічно активного населення держави робочими місцями, розвитку соціального партнерства на ринку праці присвячені роботи Г.Д. Безкровної, О.В. Акіліної [1], А.М. Балашова [2], О.В. Бражка [3], О.В. Бріта [4].

Аналітичне дослідження ринку праці в Україні та опрацювання прикладних аспектів державного регулювання цього ринку є метою даної статті. Починаючи з 2001 року в Україні спостерігається позитивна тенденція зростання зайнятості населення. Темпи цього зростання поступово прискорюються.

Більшість українців сьогодні працюють на підприємствах недержавної сфери. Продовжується розвиток сфери послуг, що призводить до скорочення зайнятості в галузях товарного виробництва. Зайнятість у будівництві, транспорті, зв'язку, фінансовій діяльності, у сфері нерухомості, освіти та комунальних послуг за зазначений період зростає. Особливо високі темпи зростання зайнятості спостерігаються у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (наведені дані включають також діяльність готелів та ресторанів) [1].

Визнання України як держави з ринковою економікою накладає на неї певні зобов'язання. В першу чергу вони стосуються проблем, пов'язаних із переосмисленням нової економічної політики держави, яка має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціально орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності та мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку [2].

Сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану ринкових відносин, коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та віджилі. Особливістю цього періоду є відставання розвитку нормативної бази та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн [1].

Разом із реформуванням системи оплати праці, концепція якої підтримана державою, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.

Сьогодні в Україні спостерігається ситуація, коли кількість новостворених робочих місць перевищує кількість ліквідованих. Більше всього від вивільнення постраждали працівники промисловості та сільського господарства (включаючи також мисливство та лісове господарство).

Проте є підстави зафіксувати високу загальну плинність робочої сили в країні. Останніми роками питома вага звільнених за власним бажанням перевищувала питому вагу вивільнених з економічних причин. Така ситуація цілком зрозуміла, враховуючи незадовільні умови праці та велику кількість порушень трудового законодавства, що спостерігається сьогодні на українських підприємствах. Але цю ситуацію можна прокоментувати з іншого боку. Очевидно, ринок праці відчуває потребу у кваліфікованих спеціалістах, що дає можливість останнім покращувати умови своєї праці [1].

Доходи населення — один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного і соціального стану та захищеності суспільства. Аналіз законодавчої бази з цієї проблеми підтверджує той факт, що працівникам та членам їх сімей гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступу до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Аналіз економічних проблем, пов'язаних зі своєчасними виплатами заробітної плати, свідчить, що заробітна плата, як і раніше, не заробляється, а нараховується в номіналі. Отже, заробітна платня, як основна складова трудових доходів в Україні, не завжди виконує свої функції, оскільки залишається вкрай низькою, її міжгалузева та міжрегіональна диференціація — надто помітною, а міжкваліфікаційні розбіжності надмірні в галузях з високою оплатою праці і такі, що межують із зрівнялівкою у галузях з низькою заробітною платою [2].

В свою чергу, низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація і суперечлива структура неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком чого стає невисока трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне або часткове виключення з переліку основних життєвих цінностей економічно активної людини.

Існуючі проблеми дають підстави стверджувати про недостатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки. Вказане полягає в невисокому рівні керованості цими процесами. Майже відсутній механізм випереджальної професійної підготовки й перепідготовки працівників, що знаходяться під ризиком скорочення. Цей вагомий важіль може значно пом'якшити проблеми зайнятості, скорочення безробіття [3].

Перехід до ринкової економіки висуває на перше місце проблему формування "середнього класу". Саме середній клас є головною рушійною силою розвитку ринкової економіки у моделі соціально орієнтованої перебудови держави і важливим чинником стабільності. Разом з тим, на сучасному етапі соціальна структура українського суспільства під впливом економічних реформ змінюється, але все ще характеризується крайньою нестійкістю, спостерігається процес поляризації доходів та розшарування суспільства. Проте, для подальшого економічного розвитку та соціальної стабільності обов'язковою складовою має бути формування нової соціальної групи, а саме — середнього класу.

Тому на сьогодні завданням законодавчої та виконавчої влади є більш глибоке врахування інтересів та потреб цих верств населення, сприяння тим сферам економічної діяльності, які спроможні забезпечити їх переміщення до середнього класу. Це можна зробити тільки за цільової і наполегливої підтримки держави. В Європейських країнах така підтримка здійснюється за допомогою так званих інкубаторів, тобто центрів, які сприяють розвитку середнього класу.

Становлення останнього дасть змогу Україні набути головних ознак відкритого демократичного суспільства із соціально орієнтованою ринковою економікою. До цих ознак відносяться наступні:

— домінування активної життєвої позиції громадян – прагнення

самостійно забезпечувати добробут собі та своїй родині, дбати про майбутнє, зокрема про старість;

— наявність внутрішніх джерел інвестування – населення не проїдає миттєво всі зароблені кошти, а інвестує значну їх частину в бізнес, житло, освіту тощо;

— високий платоспроможний попит населення і відповідно масштабний внутрішній ринок – попит породжує пропозицію, тобто спричиняє до економічного зростання, збільшення зайнятості тощо;

— демократичні принципи управління, зокрема постійне звітування владних структур – середній клас, який має належний рівень освіти, відзначається обізнаністю у своїх правах і прагненням їх обстоювати у назначених законодавством межах [2].

Становлення середнього класу дасть змогу подолати ще одну суттєву проблему. Очевидно, що за значних масштабів бідності, а саме такі утно рилися в Україні, неодмінно виникає замкнене коло: низький рівень доході її — низька купівельна спроможність населення — низький попит на товари та послуги — скорочення внутрішнього ринку. Розірвати це коло без серйозного збільшення доходів населення практично неможливо.

Для всієї економіки в цілому регулююча роль норм віддачі не так важлива. При розрахунку соціальних норм віддачі використовуються повні витрати на освіту, які, як правило, перевищують витрати приватних осіб, оскільки держава (і це характерно, перш за все, для розвинутих держав) бере на себе велику частину витрат такого чину. Як правило, соціальні норми віддачі дещо нижчі, ніж приватні. Проте соціальні норми служать тільки економічним орієнтиром для державної політики в галузі освіти, яка повинна враховувати ідеологічні, соціальні і політичні фактори. Основним недоліком норм віддачі інвестицій в освіті (особливо соціальних) є те, що вони показують дише, в якому напрямку потрібно змінювати інвестиційну політику, не дозволяючи при цьому вирішити питання, наскільки змінювати інвестиції в ту чи іншу сферу [4].

За останні десять років в Україні значно погіршився захист трудових прав. Наслідками такої неврегульованості є негативні тенденції руйнування трудового потенціалу, недостатня ефективність його використання, зниження впливовості цього потужного чинника здобуття конкурентних переваг у сучасній світовій економіці. Становлення ринкової економіки, поява різноманітних організаційно-правових норм юридичних осіб і розвиток підприємництва посилюють важливість ефективного функціонування комплексів інститутів ринку праці. Має місце невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці та відсутність планування розвитку ринку праці, відсутність прозорого механізму розмежування повноважень у галузі регулювання ринку праці між державними та регіональними органами влади, недосконалість механізму реалізації державних гарантій щодо працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, інвалідів.

Таким чином можна зробити висновок, що ситуація, яка склалася в Україні на ринку праці, достатньо сприятлива та співзвучна зі світовими тенденціями. За останні роки завдяки посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилася позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці:

– збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у не працездатному віці;

– зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у працездатному віці;

– уповільнено темпи та зменшено обсяги звільнення працівників із підприємств, установ і організацій;

– істотно зменшено чисельність працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня).

ЛІТЕРАТУРА

1. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні // Формування

ринкових відносин в Україні. – 2008р. – №10 – 152с.

2. Балашов А.М. Сучасні проблеми соціального захисту населення в Україні

// Економіка і держава. Серія: Державне управління. – 2010р. – №1 – 82с.

3. Бражко О.В. Інституційне забезпечення функціонування ринку праці в

Україні. // Економіка і держава. Серія: Державне управління. – 2010р. – №1 – 79с.

4. Бріт О.В. Сучаний зареєстрований ринок праці як інструмент державного

регулювання забезпечення роботою фахівців з вищою освітою. // Економіка і держава. Серія: Державне управління. – 2009р. – №1 – 106с.