Бринь Ю. М.
Буковинська державна фінансова академія
м. Чернівці
Науковий керівник:
Заєць К. Д.
Проблема
безробіття в Україні та перспективи її вирішення
Відповідно до
Конституції України, одними з найважливіших прав людини визначаються
соціально-економічні права. Серед них центральне місце посідає право на працю
та, як його об'єктивна передумова, право на працевлаштування. Нове наповнення
змісту цих прав виявило появу значної кількості проблем, які потребують свого
вирішення.
Проблема безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох
інших країнах із залишками елементів перехідної
економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи.
На сьогодні найбільш гострою серед
соціально-економічних проблем в Україні є проблема безробіття. Безробіття у
нашій країні набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного
та суспільного благополуччя. Зважаючи на фінансово-економічну кризу та низькі
показники економічного зростання, проблема безробіття не має реальних передумов
для швидкого вирішення [1].
Проблемі безробіття завжди надавалося багато уваги зі сторони
таких відомих іноземних
науковців, як: М.Х. Бреннер, Дж.М. Кейнс, Я. Корнай, А.Оукен, Г.
Стендинг, М. Фридман, серед українських вчених можна виділити таких: С.І.
Бандура, В.В. Близнюк, К.Л. Бабчук, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, В.І. Герасимчук,
О.А. Грішнова, Е.М. Лібанова, Л.С. Лісогор, Ю.М. Маршавіна та багатьох інших.
З огляду на значне погіршення соціально-економічних показників,
особливої актуальності в Україні набуває розробка нової концепції вирішення
проблеми зайнятості та безробіття. На сьогодні найбільш гострою у цій сфері проблемою є формування
цивілізованого ринку праці, заснованого на плюралізмі форм власності, свободі
підприємницької діяльності, трудової активності й свободі праці. Основні проблеми
ринку праці у нашій державі пов'язані зі зростанням тривалості періоду
безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також
існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств
населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а тому
потребують захисту з боку держави.
Створення в
Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно
знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й
гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю - працівників необхідної
кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування.
Створення такої системи має базуватись, перш за все, на науковому осмисленні
правових відносин, що виникають у цій сфері, правового статусу суб'єктів, їхніх
прав та обов'язків.
Концепція
підвищення рівня зайнятості населення знайшла своє відображення в урядовій
програмі "Назустріч людям", відповідно до якої, уряд взяв на себе
зобов'язання ініціювати створення нових робочих місць та збереження діючих, за
умови їх ефективності. Стратегічною метою уряду було визначено досягнення нової
якості життя громадян через запровадження системи соціальних, економічних та
демократичних стандартів. Запорукою їх досягнення визначається наполеглива
праця кожного з членів суспільства.
Аналіз новітніх статистичних показників дозволяє
зробити такі висновки. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 березня 2011р. порівняно з 1
лютого збільшилась на 5,3% і досягла 616,7 тис. осіб, що на 16,3% більше
порівняно з відповідною датою 2010р. Рівень зареєстрованого
безробіття в цілому по країні за лютий 2011р. зріс на 0,1 в.п. і на
1 березня 2011р. становив 2,2% населення працездатного віку [5].
Фахівці центрів
зайнятості щодня реєструють до півтисячі людей, які втратили роботу. Офіційно
справжню причину звільнення (скорочення штату чи тимчасове зупинення
підприємств) колишні роботодавці вказують одиницям, в основному людей
звільняють «за згодою сторін» та «за власним бажанням». Як наслідок, на
допомогу у зв'язку зі втратою роботи вони можуть розраховувати не раніше, ніж
через 3 місяці після реєстрації у ДЦЗ України.
На сьогодні практично половина з тих,
хто звертається до служби зайнятості, - молоді люди віком до 35 років,
третина з них мають повну та базову вищу освіту, досвід роботи та достатні
амбіції. А втім, вакансій для них обмаль. На даний момент, як свідчать матеріали, на ринку праці попитом
користуються охоронці, підсобні робітники, вантажники, прибиральники, двірники,
а знайти відповідну роботу висококваліфікованим працівникам - шансів практично
немає.
З огляду на новітні наукові розробки та світову практику
формування ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття в Україні,
запорукою вирішення проблеми є розробка і реалізація широкого комплексу
відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та
підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них
забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної
плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у
відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця,
зменшити приховане безробіття [3].
Отже, основні напрямки регулювання безробіття лежать у площині трьох
соціальних інститутів — держави, роботодавця та найманого працівника. Тобто виходячи
із сучасних реалій, конкретні заходи мають бути гнучкими, досить різноманітними
та мати економічний і соціальний ефект. Саме такий підхід потрібно покласти в
основу подальшої парадигми розвитку і регулювання соціальнотрудових відносин.
Усі заходи з регулювання безробіття мають сприяти підвищенню ефективності формування
і використання людського капіталу в умовах інноваційно інституціональних змін.
Умовами успішної реалізації визначених заходів з обмеження безробіття є:
поступове нарощування обсягів виробництва; сприяння внутрішньому та зовнішньому
інвестуванню; збільшення державних витрат на стимулювання зростання виробництва;
комплексне застосування заходів з обмеження безробіття на усіх рівнях
управління; надання пріоритетної ролі заходам з попередження безробіття;
посилення значення спеціальних інститутів, покликаних реалізовувати напрямки державної
політики зайнятості на усіх рівнях; налагодження зв’язків та запозичення
досвіду відповідних організацій близького та далекого зарубіжжя з питань
регулювання безробіття; підвищення рівня підготовки та мотивації праці
працівників Державної служби зайнятості; створення спеціальних закладів з
підготовки фахівців для роботи у сфері регулювання зайнятості та безробіття.
Література:
1.
Бабчук
К.Л. Проблема безробіття в Україні: шляхи та перспективи її вирішення // [www.intkonf.org].
2.
Купець О.В. Безробіття в
умовах реформування економіки // Наукові записки НаУКМА. Серія: Економічні
науки. - 2009. - Т. 18. - С. 31-37.
3. Левчук Г.В. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в
Україні // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. № 3(7) –
2009. – С. 75-79.
4. Колот А. Трансформація інституту зайнятості як складова глобальних змін у
соціально-трудовій сфері // Україна: аспекти праці. – 2010. – № 8. – С. 7-8