Здирко Н.Г., Нікітюк О.І.

Вінницький національний аграрний університет

Методика аудиту фінансової звітності

В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта являється предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. Останнім часом питанням організації і підготовки аудиту приділяється значна увага, проте методика аудиту фінансової звітності сьогодні залишається найменш розробленою, хоча розробка і впровадження в аудиторську практику нових, більш досконалих методик аудиту є основним питанням удосконалення процесу проведення аудиту[1].

Пріоритетне місце в наукових працях з аудиту відведено методиці аудиту об’єктів бухгалтерського обліку, однак питання загальної методики вивчення фінансової звітності висвітлено недостатньо.

Питання методики аудиту фінансової звітності в наукових працях розглядали вітчизняні дослідники: Т.М. Ковбич, Р.О. Костирко, Б.В.Кудрицький, К.О. Редько, Д.А. Янок та зарубіжні дослідники: С.А. Данілкова, Н.М. Кірієнко, С.А. Молодкіна, В.М. Голіков та ін. Встановлено, що в них переважно висвітлені загальні питання аудиту, а також питання шахрайства, доказів, вибірки, ризиків тощо. Проте самого процесу дослідження інформації, порядку застосування системи способів і прийомів, за допомогою яких аудитори можуть впевнитись, що фінансова звітність є достовірною, практично не розкрито.

Необхідність складання звітності на сучасному етапі розвитку господарських відносин в Україні визначається потребами в інформації про результати діяльності та фінансовий стан різних учасників господарського життя країни. Таку інформацію можна отримати за допомогою аналізу показників фінансової звітності, які надають загальну характеристику фінансово-майнового стану юридичної особи[2].

Згідно з вимогами П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” фінансова звітність повинна формуватися із дотриманням таких її якісних характеристик:

– зрозумілість означає, що інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.

– доречність означає, що фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.

– достовірність означає, що фінансова звітність повинна бути достовірною, яка не містить помилок та перекручень, що здатні вплинути на прийняття рішення користувачів звітності.

– зіставність – означає, що звітність повинна забезпечувати можливість порівнювати звіти за різні періоди та різних підприємств [5].

Звітність є одним із зведених або вторинних бухгалтерських документів, показники яких також сприяють забезпеченню виконання бухгалтерським обліком покладених на нього функцій. Серед останніх на перший план виступають сприяння збереженню майна конкретних власників, можливість визначення фінансових результатів кожної із господарських операцій підприємства та надання інформації про результати діяльності для прийняття виважених управлінських рішень [1].

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансової звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряю щодо обгрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довгострокові кредити банків", "Довгострокові позики".

Перевіряючи фінансову звітність клієнта, аудитор повинен підтверджувати показники відображені у фінансовій звітності за допомогою не лише тестування, а й використання процедури по суті, оскільки для складання аудиторського висновку потрібно об’єктивно оцінити інформацію. Не має сенсу перевіряти фінансову звітність без перевірки фактичних даних, так само, як і не має сенсу аудиторський висновок, якщо він недостовірний. Аудитор не може вважати аудит завершеним до тих пір, доки він не надав відповіді на поставлені питання. В іншому випадку його думка щодо достовірності фінансової звітності не буде повною та об’єктивною.

Отже, аудит фінансової звітності є трудомістким та складним процесом тому вимагає кропіткої праці аудитора.

Література:

1. Давидов Г.М. Аудит: [навч. посіб.] / Г.М. Давидов. – [2-ге вид., перероб. і доп.]– К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. –с.

2. Загородній А.Г. Аудит: теорія і практика / ЗагороднійА.Г. та ін.. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2003. –с.

3. Петренко Н.І., Методика аудиту фінансової звітності та шляхи її удосконалення. // Вісник ЖДТУ. - № 1 (51). – 2010. – С. 56 – 58.

4. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Міністерство фінансів України від 31 грудня 1999 року №. 318.