Олександр Петрович Постельжук к. і. н., в. о. д.,

начальник відділу наукової роботи,

завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Дубенської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

УКРАЇНСЬКІ УГОДОВСЬКІ ПАРТІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1919–1939 рр.) У ПРИЗМІ РАДЯНСЬКОЇ НАУКИ

Радянська історіографія – час, який характеризується маргіналізацією уваги істориків СРСР до західноукраїнського партійно-політичного представництва. Однак саме в цей час визначилися ті оцінки діяльності українських угодовців (як, до слова й інших партій, які не сповідували комуністичну ідеологію), що зросли на ґрунті класових цінностей і призвели до виникнення/усталення політичних стереотипів й ідейно-політичної заангажованості, які використовувалися вченими повсякчас до горбачовської „перебудови”;

Цей комплекс історіографії досліджуваної проблеми, який визначений нами, формується працями радянських учених. Як і у випадку з сучасною вітчизняною історіографією, вона включає принаймні два компоненти: поруч із поодинокими монографіями – дисертації, які присвячувалися вивченню „реакційної діяльності українських буржуазних націоналістів”.

Прикладом наративізму радянської історіографії є книга С. Т. Даниленко [10]. У ній розкрито процес постання Української католицької народної партії (УКНП) (при цьому помилково стверджується, що його організував А. Шептицький, хоча він насправді – продукт ініціативи Г. Хомишина) та Української християнської організації (УХО). Об’єктом особливої уваги є співпраця А. Шептицького з Українським національно-демократичним об’єднанням (УНДО) й Українською військовою організацією (УВО) [10, с. 111–114]. В аналогічному контексті – співпраця угодовських сил з націоналістами – розкрито окремі віхи діяльності Українського католицького Союзу (УКС) в роботі П. Яроцького, яка написана ним у співавторстві [31, с. 76–77].

В інших працях радянських учених простежується тенденція висвітлення роботи тих політичних сил, ідеологія яких зросла на ґрунті релігійних і антикомуністичних ідеалів (наприклад, Української народної обнови (УНО), що супроводжується різкою критикою їхньої пропольської орієнтації [31, с. 15–19]. Цей лейтмотив характерний і тим розвідкам радянських учених, що в той чи інший спосіб висвітлювали діяльність українських угодовських партій [22, с. 74–81; 23, с. 89–91; 5, с. 84–86; 18, с. 179, 187; 7, с. 127]. При цьому зазвичай у них (як, наприклад, у випадку з роботою І. К. Васюти) спостерігається тенденція критики діяльності релігійного кліру, частина якого брала участь у суспільно-політичному житті міжвоєнної Польщі[4, с. 90–91].

На підтвердження цих міркувань наведемо промовисту цитату з монографії К. Масловського: „Українським буржуазним націоналістам у їх підступній антинародній діяльності допомагала і уніатська церква, яка особливо активно пропагувала антикомуністичні ідеї... Уніатське духовенство доклало багато зусиль для підготовки націоналістичних штурмових загонів. З ініціативи митрополита Шептицького була створена „Католицька акція української молоді” (КАУМ)” [20, с. 41–42].

Такі випади проти партійних сил, які діяли за підтримки релігійного кліру – типові для радянської історіографії. Так, наприклад, І. Богодіст з приводу УКС стверджував: це – „типова попівська організація, яку безпосередньо очолював митрополит Шептицький” [2, с. 43]. Агресивно негативна оцінка УКС властива й іншим дослідникам радянської доби (наприклад, твердженням О. Цибко [29, с. 99]). Загалом можемо висновувати, що прикметною ознакою праць радянських учених, що публікувалися в загальновідомому сьогодні ідеологічному кон’юнктурному руслі, характерна брутальна критика т.зв. „союзу українського буржуазного націоналізму та уніатської церкви” [11, с. 18].

Зауважимо, кон’юнктура подібного штибу чітко простежується чи не в усіх працях істориків радянської доби. Підтвердженням цього міркування є дисертація Ю. Киричука [14]. В ній з-поміж інших партій фігурують УКС, УНО, які трактуються як клерикально-націоналістичні, а також Волинського українського об’єднання (ВУО), члени якого „…погоджувалися на вічне поневолення західноукраїнських земель Польщею” [14, с. 16].

Важливо зазначити: ідейні наголоси, що сформовані вченими, які в час існування СРСР покликалися до історії угодовських партій, стали тими концептуальними „ключами”, якими тривалий час послуговувалися вчені не лише до 1991 р., а й після краху Радянського Союзу й утворення на його руїнах незалежних національних держав.

Визначаючи дисертації, в яких висвітлювалися аналогічні міркування, та монографії як компонент того корпусу праць, які оприлюднювалися в різний час, зауважимо наступне: оцінки й судження радянських учених стосовно діяльності угодовців означені очевидною (з точки зору сучасності) політичною заангажованістю.

Попри це, не маємо підстав нехтувати працями вчених радянської доби. В окремих випадках вони важливі з точки вміщеного в них фактологічного матеріалу. Так, наприклад, у монографії В. В. Добрєцової відображено процес утворення ВУО, УНО, УКС, діяльність митрополита А. Шептицького та єпископа Г. Хомишина як лідерів конкретних політичних сил, аналізується їхня тактика і стратегія, боротьба останніх із ліворадикальними ідеалами тощо [12, с. 18–30].

Тенденція ідеологічної заангажованості чітко простежується не тільки у висвітленні діяльності тих партій, які в своїй діяльності керувалися національно-патріотичними ідейно-політичними доктринами, а й тоді, коли вченими аналізувалися соціально-економічні або ж політичні процеси в Західній Україні [21, с. 174–259; 16] чи Польщі загалом [8; 9; 19; 1; 15].

Яскравим прикладом застрягання в тенетах більшовицьких/комуністичних, класових, атеїстичних догм є книга „Политические партии в Польше, Западной Белоруссии и Западной Украине” [24]. Будучи за змістом інформативним довідником, вона, з одного боку, містить цінний матеріал про діяльність окремих угодовських політичних сил (УКС, УНО, ВУО) [24, с. 330–333], з іншого, є прикладом вочевидь стереотипних оцінок. Так, для прикладу, в ній стверджується: „ВУО об’єднує ті елементи української буржуазії та кулаків Волині, які найтісніше пов’язані з низовим державним апаратом…” [24, с. 332–333].

Серед праць, які не уникли ідеологічних кліше, найбільш значущою для нас є монографія Ю. Сливки [26]. Серед партій, які час від часу потрапляли в поле уваги вченого, не тільки вже достатньо досліджене на сьогодні ВУО, але й відверто маргінальні сили (скажімо, Українська народна партія, що виникла на фундаменті „Хліборобів” та ін. [26, с. 25]). Останні зазвичай не потрапляли в спектр уваги вітчизняних вчених. Проте значення цієї монографії для нашого дослідження визначається іншим: це, на наш погляд, найґрунтовніший аналіз дій польської влади в Західній Україні після її інкорпорації Польщею, здійснений у радянський час.

Другою ознакою радянської історіографії можна вважати те, що вчені тієї доби зазвичай не аналізували діяльність лояльних до Польщі політичних сил українців. Припускаємо, що це є наслідком ще одного (поруч із їх дискримінацією) ідеологічного завдання, яке було покладене на радянських учених: замовчування того факту, що частина українців (хай і незначна) виявила готовність до компромісу з Другою Річчю Посполитою та сповідувала антибільшовицьку платформу.

Загалом правомірно стверджувати, що поле дослідження радянських істориків у хронотопі Західної України 1919–1939 рр. було штучно звужене. З цього приводу вчені української діаспори в середині 1970-х рр. стверджували: „…по суті історія Західньої України міжвоєнних років лишається поза межами радянської історіографії” [25, с. 97].

І все ж, є рація констатувати, що остання формується такими основними тематичними комплексами: вивчення соціально-економічної ситуації (класична варіація цієї проблеми – боротьба т.зв. революційних сил на тому чи іншому етапі розвитку капіталізму [27] чи їхня боротьба з політикою Польщі в Західній Україні [27]), розкриття діяльності Комуністичної Партії Західної України, з одного боку, та „буржуазних націоналістів” – Організації українських націоналістів (ОУН) та УНДО, з іншого. Фіксуючи цей факт, конкретизуємо: в працях, які присвячені Західній Україні міжвоєнного періоду, угодовські партії здебільшого згадуються лише побіжно. Принаймні можна бути категоричним у тому висновку, що вони не стали предметом безпосереднього аналізу вчених, у кращому випадку лише час від часу „виринали” на сторінках тих публікацій, що з’являлися в час існування СРСР.

Проте нерідко в них фігурує митрополит А. Шептицький (припускаємо – рефлексія звички радянської доби здійснювати випади проти церковних ієрархів, що зросла на ґрунті державного атеїзму), а також УНДО (наприклад – у книзі „Єдність трудящих Західної України і Польщі у революційній боротьбі” [13, с. 163]). Загалом логічною бачиться підтримка такого міркування М. Швагуляка: наприкінці існування УРСР стало очевидним, що її історична наука потрапила в полон як концептуальної й методологічної, так і фактологічної кризи [30, с. 54].

Останньою, здається, не можна дорікати тим роботам, які визначають ще один ракурс радянської історіографії: аналіз соціально-економічних процесів у міжвоєнній Польщі [3; 6; 17]. Її аналітичний предмет лежить поза тематичним вектором партології, але, зрозуміло, відтворює ті аспекти соціально-економічних процесів, які давали імпульс до інтеграції українців у суспільно-політичне життя, отже – мають опосередкований „вихід” у площину формування ідеології партій.

Отже, радянська історична наука так і не спромоглася здолати ідеологічних стереотипів, що визначає її відверту заангажованість і суб’єктивність. Такий статус-кво дозволяє висновувати: ця проблема є недостатньо дослідженою і вимагає подальшого вивчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боген Д. Преследование нацменьшинств в Польше / Д. Боген. – М. : Изд-во ЦК МОПР СССР, 1927. – 56 с.

2. Богодіст І. Революційна боротьба трудящих Західної України (1917–1939 рр.) / І. Богодіст. Редактор. Д. Дереч. – Л. : Вільна Україна, 1948. – 51 с.

3. Братин Є. Сучасна Польща / Є. Братин. – Б.м. : Червоний шлях, 1925. – 87 с.

4. Васюта І. К. Формування робітничо-селянського союзу в революційній боротьбі на Західній Україні, 1921–1939 / І. К. Васюта. – Л. : Вища школа, 1988. – 176 с.

5. Возняк С. М. Уніатство і український буржуазний націоналізм / С. М. Возняк, В. М. Фомін, В. П. Москалець та ін. – К. : Наукова думка, 1986. – 252 с.

6. Врублевський А. Польща / А. Врублевський. – Б. м. : Соцеквидав України, 1937. – 191 с.

7. Герасименко М. П. Боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з Радянською Україною (1921–1939 рр.) / М. П. Герасименко, Б. К. Дудикевич; Ф. П. Шевченко (ред.). – К. : Держполітвидав, 1955. – 242 с.

8. Гольдштейн И. И. Аграрные отношения в бывшей Польше, Западной Украине и Западной Белорусии / Под редакцией и предисловием Р. С. Левиной; И. И. Гольдштейн. – М. : Государственное социально-экономическое изд-во, 1940. – 296 с.

9. Гросфельд Л. Экономический кризис 1929–1933 гг. в Польше / Пер. с польск. Г. И. Залуцкого; Л. Гросфельд. – М. : Изд-во иностранной литературы, 1954. – 304 с.

10. Даниленко С. Т. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка) / С. Т. Даниленко. – Видання друге, доповнене. – К. : Наукова думка, 1972. – 339 с.

11. Добрецова В. В. Зловісний союз українського буржуазного націоналізму та уніатської церкви / В. В. Довбрецова, Л. П. Маянська – К. : Знання, 1979. – 47 с.

12. Добрецова В. В. Націоналізм і релігія на службі антикомунізму. Про контрреволюційну діяльність буржуазно-націоналістичних і клерикальних організацій на західноукраїнських землях у 20–30-х роках та боротьбу проти них прогресивних сил / В. В. Добрецова. – Л. : Вища школа, 1976. – 204 с.

13. Єдність трудящих Західної України і Польщі у революційній боротьбі (1917–1939) / Ред. кол. П. П. Челак (відп. ред.), А. Копруковняк, С. Кшикала та ін. – Л. : Вища школа, 1979. – 300 с.

14. Киричук Ю. А. Реакционная деятельность буржуазных националистов на Западной Украине накануне Второй мировой войны (1934–1939 гг.) : автореф. дис. … канд. ист. наук : спец. 07.00.02 – История СССР / Ю. А. Киричук. – Л., 1983. – 23 с.

15. Кон Ф. Кризис буржуазной Польши / Ф. Кон. – М. : Красная новь, 1923. – 64 с.

16. Корнійчук А. Я. Становище трудящого селянства західних областей України під владою панської Польщі (1920–1939 рр.) / Відповід. ред. В. В. Бондаренко; А. Я.  Корнійчук. – К. : Академія наук української РСР, 1957. – 71 с.

17. Левицький М. Західня Україна (короткий економічно-політичний огляд) / М. Левицький. – Б. м. : Пролетарій, 1928. – 95 с.

18. Макарчук С. А. Етносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. / Степан Арсеньевич Макарчук. – Л. : Вища школа, 1983. – 255 с. – Бібліогр. в кн. розділів.

19. Манусевич И. Я. Очерк истории Польши / И. Я. Манусевич. – М. : Учпедгиз, 1952. – 406 с.

20. Масловський В. Жовто-блакитна мафія / В. І. Масловский. – Л. : Каменяр, 1975. – 144 с.

21. Оксенюк Р. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861–1939) / Р. Оксенюк. – Л : В-цтво Львівського університету, 1970. – 276 с.

22. Петляков П. А. Антиклерикальні виступи в Західній Україні – вияв класової боротьби трудящих (1917–1939 рр.) / П. А. Петляков // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1980. – Вип. 6. – С. 74–81.

23. Петляков П. А. Антинародна діяльність уніатської церкви на західній Україні (1929–1932 рр.) / П. А. Петляков // УІЖ. – 1982. – Вип. 3. – С. 87–92.

24. Политические партии в Польше, Зап[адной] Белорусси и [Зап]адной Украине / Под ред. С. Скульского. – Минск : Изд-во Белорусской Академии наук, 1935. – 333 с.

25. Самбірський Б. Західня Україна в радянській історіографії / Б. Самбірський // Сучасність. – Мюнхен, 1975. – Вип. 10. – С. 92–99.

26. Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920–1939) / Ю. Сливка. – К. : Наукова думка, 1985. – 272 с. – Бібліогр. : с. 260–269.

27. Твердохліб В. Ю. Молодь Західної України у боротьбі за возз’єднання (1919–1939) / В. Ю. Твердохліб. – Л : Вища школа, 1983. – 134 с., 6 л. іл. – Бібліогр. : с. 127–133.

28. Твердохліб В. Ю. Солідарність у боротьбі за визволення: Допомога громадськості Країни Рад. Західноукраїнськимтрудящим у боротьбі за возз’єднання в єдиній Українській Радянській Державі. 1917–1939 / В. Ю. Твердохліб; Наук. ред. Ф. П. Шевченко. – Л. : Вища школа, 1978. – 195 с., іл. – Бібліогр. : с. 187–194.

29. Цибко О. Г. Революційно-визвольна боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з УРСР (1934–1939 рр.) / О. Г. Цибко. Ред. колег. І. Я. Кошарний (Відповід. ред.), Г. Комков, А. Малявко (Тех. Ред.). – Л. : Вид-во Львівського університету, 1963. – 137 с.

30. Швагуляк М. Польсько-українська конфронтація на зламі 20–30-х років ХХ ст.: проблеми історіографії / М. Швагуляк // Проблеми слов’янознавства: Міжвідомчий наук. збірник. ЛНУ ім. І.Франка – Л. : Світ, 1996. – С. 53–62.

31. Шиш А. З. Антигуманний характер моралі уніатства /А. З. Шиш. – К. : Політвидав, 1972. – 116 с.

32. Яроцький П. Уніатство і клерикальний антикомунізм / П. Яроцький, А. Біскуп, С. Возняк. – К. : Політвидав, 1982. – 301 с.