Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

Скриль О.І.

Харківський національний університет імені В. І. Каразіна, Україна

Милосердя як необхідна складова формування особистості підлітка

Гуманні чесноти й відповідні їм суспільні норми є тим соціально-культурним ресурсом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, виступають підвалиною їхньої людяності, а отже, забезпечують життєздатність суспільства. Виховання високоморальної особистості нерозривно пов'язане з розвитком свідомого прагнення дитини до добра, пробудження в ній любові, співчуття, жалю, здатності співпереживати, вияву дієвої участі, милосердя й турботи про оточуючих. Тому шкільні заклади мають значну увагу приділяти вихованню в учнів милосердя як важливої моральної якості людини.

Сенс милосердя не зводиться до ритуалу шанобливості, благодійності й спонсорства. Милосердя – термін, що вживається для опису м’якості, поблажливості або співчуття, виявленого однією особою в стосунках з іншою. Це одна з чеснот лицарства і християнської етики. Милосердя також є складовою концепцій справедливості й моральності в поведінці між людьми.

Проблема виховання милосердя має багатовікові історичні, науково-теоретичні та практичні витоки. У світовій і, зокрема, у вітчизняній педагогіці милосердя розглядалось як одна з важливих людських чеснот, яка визначає моральну подобу особистості. Як установлено, в історії педагогіки накопичений цікавий досвід виховання милосердя особистості, який не повністю реалізований в теорії й на практиці. Тому його поновлення й відродження є важливим й актуальним завданням сьогодення.

Прогресивні реформаторські процеси оновлення всіх сторін життя нашого суспільства, з однієї боку, створюють умови існування й розвитку гуманістичного напрямку в науці й практиці, сприяють саморозкриттю, творчому самовираженню особистості, а з іншого – висвітлюють дефіцит добра й милосердя у ставленні людей один до одного. У світлі цього вони стимулювали розуміння необхідності поглиблення вивчення проблем морального виховання, одним із суттєвих аспектів якого є виховання й розвиток милосердя в молоді.

Коли вчитель уявляє образ учня, він, звичайно, орієнтується на вимоги часу, в умовах якого його вихованцю доведеться жити і працювати. Умови сучасної соціальної нестабільності породжують хронічну невпевненість у завтрашньому дні. І сьогодні самою гострою проблемою не лише школи і сім’ї, але й усієї держави і суспільства слід вважати проблему виховання нового покоління українців, яке базується на милосерді, гуманності та толерантності.

Моральне виховання відіграє важливу роль у становленні особистості підлітка, зокрема, саме в цей період формуються моральні переконання, принципи та ідеали людини. Тому виховання милосердя доцільно особливо інтенсивно проводити саме в підлітковому віці. Однак для цього вихователю необхідно знати специфіку психічного розвитку школярів підліткового віку. Так, на думку В. Крутецького й О. Краковського, характерними віковими особливостями учня підліткового віку є такі: ідеалом для нього є не конкретна людина, а узагальнений образ як сукупність ідеальних якостей. Тому вчитель має дати підлітку як можна більше інформації про людей, які є взірцями милосердя, щоб він зміг на цій основі скласти детальне уявлення про ідеал гуманної людини.

Співчуття часто сприймається підлітками як якість слабкої особистості, тоді як вони прагнуть бути мужніми й сильними. Для рішення такої проблеми І.Мар’єнко пропонує проводити з вихованцями етичні бесіди, пояснюючи, що прояви милосердя є не слабкість, а сила.

В силу того, що прямий вплив негативно впливає на самооцінку й викликає ще більш глибоке протиріччя, підлітку необхідна аргументація точок зору. Крім того, треба враховувати, що в підлітковому віці виникає почуття дорослості, яке виражається у відношенні до себе як до дорослої людини.

Не слід також забувати про прагнення підлітка до активної участі в житті колективу, до лідерства. У світлі цього педагог має будувати спілкування й взаємовідносини з школярами підліткового віку на основі сприйняття їх як рівних і в той же час тримати дистанцію, покладаючись на педагогічний досвід.

У підлітковому віці формуються нові способи мислення, що дають можливість по-новому ставитися до навколишнього світу. Підлітковий вік характеризується висуненням на перший план ціннісно-орієнтовної діяльності, пошуку змісту життя, самостійного визначення морально-етичних ідеалів. Тому вчителю слід багато уваги приділяти роботі, спрямованій на прищеплення кожному вихованцю усвідомлення власної неповторності, спонукання його до самовиховання, щоб стати творцем самого себе.

Як підкреслював В. Сухомлинський, виховуючи молодь, потрібно спонукати дітей до того, щоб кожен вихованець у колективній праці побачив в очах свого товариша вогник натхнення високою метою. Нехай навіть найбільш інертний та байдужий, подивившись в очі товариша, як у дзеркалі побачить свої думки, прагнення; нехай зупиниться у подиві, нехай у його серці загориться вогник людської гордості за друга.

Прояв милосердя виявляє любов до людини, робить її кращою, розвиває духовний світ. Найвищим рівнем розвитку душі є любов до усіх людей в цілому. Вона досягається шляхом рішення моральних завдань, що виникають при умові співчуття оточуючим.

Таким чином, усвідомлюючи особливості підліткового віку, вихователь має допомогти учню в їх вирішенні, враховуючи особливості віку, не порушуючи внутрішнього світу особистості. Вчитель повинен уміти використовувати особливості на користь виховного процесу та самого підлітка.

Підводячи підсумок вищесказаного, ми підкреслюємо, що милосердя має бути діяльним. У людині споконвічно закладені добро і зло, тому завдання педагога виховати, розкрити добрі почуття в особистості, інакше негативні сторони проявляться в діях.