Филологические науки/ 1.Методика преподавания языка и литературы

К. філол. н. Мельник Л.В.,

магістрант Сєрікова О.В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Використання педагогічного потенціалу мистецтва у процесі формування мовленнєвої культури молодших школярів

Обґрунтуванню й аналізу використання педагогічного потенціалу мистецтва в початковому навчанні присвячені дослідження Н.Волошиної, А.Капської, Г.Сагач, С.Бронникової та інших, де, зокрема, підкреслюється, що для кожного шкільного віку характерні свої домінуючі види мистецтва, а для молодших школярів особливо актуалізуються образотворче мистецтво, музика, театр і літературна творчість.

Мета нашої статті – проаналізувати можливості використання різних видів мистецтва у процесі формування мовленнєвої культури учнів початкових класів під час інтегрованих занять.

Як відомо, вагоме місце у процесі формування мовленнєвої культури молодших школярів має взаємозв'язок розвитку мовлення й образотворчої діяльності дітей. Психологи з особливою увагою ставляться до дитячого малюнка, оскільки вважають, що у ньому дитина відтворює те, що вона думає, знає, відчуває, а не тільки те, що бачить. Слід узяти до уваги думку Л.Виготського про те, що дитяче малювання – це графічна мова, яка займає проміжне місце між вказівним жестом та розмовною мовою, з одного боку, та письмовою мовою – з іншого. Деякі автори проводять прямі аналогії між розвитком малювання та мови, мовлення і вбачають у малюванні особливий вид мовлення.

Одним з перших, хто обґрунтував взаємозв'язок використання образотворчого мистецтва і розвитку «дару слова», був К.Ушинський. У передмові до «Дитячого світу» він указував на те, що дитину, яка починає навчання, варто учити не тільки розуміти прочитане, але й «зірко дивитися на майбутній предмет, зауважувати його особливості, словом, учити не тільки думати, але й споглядати, і спочатку навіть споглядати, аніж думати» [3, ІІІ, с.13]. Наочний образ не тільки народжує думку, але й зміцнює пам'ять і тим сприяє з'ясуванню абстрактних понять. При цьому К.Ушинський зауважував, що ілюстрація є одним з найважливіших засобів наочного навчання мові й мовленню [3, ІV, с.42]. К.Ушинський відзначав також, що «при наочному навчанні вчитель є присутнім при самому процесі відтворювання мови в дітях і може спрямовувати цей процес. Причому головну справу знову робить та ж картина: вона поправляє складний епітет, упорядковує неструнку фразу, вказує на пропуск якої-небудь частини» [3, IV, с.42].

У своїх книгах «Дитячий світ», «Рідне слово» Ушинський використовував тільки навчальні картинки – предметні й сюжетні, за якими діти вчилися називати предмети, дії, а потім складати усні короткі розповіді.

Образотворче мистецтво особливо спрямовано на формування цілісного бачення світу, поетичного сприйняття навколишньої дійсності. Практична робота з матеріалами образотворчого мистецтва вимагає активності, творчого характеру діяльності. Виховання кольором у процесі занять живописом, художньою працею допоможе створити свій естетичний виразний мікросвіт, що надалі допоможе викласти свої враження в усній чи письмовій формі.

Музичне мистецтво в початковій школі формує інтерес і любов до музики, сенсорну культуру. Музика здатна залучити «музичне» в усі сфери діяльності, виховати здатність, за словами О.Лосєва, «музично жити», що значить перетворитися в тремтячий звук, летіти з його швидкістю і завмирати в туманах і хмарах нескінченності. Музичне спілкування в цьому віці, колективна музична діяльність допомагає «злити багато сердець в одне сильне, що почуває, серце» (К.Ушинський). Через пісню, твори музичного мистецтва в цьому віці найбільш яскраво усвідомлюються особливості мовленнєвої культури, закладаються її основи у свідомості дитини.

Будь-яке спілкування із мистецтвом повинно актуалізувати емоційно-суб’єктивне начало кожної дитини. Музичний твір може задавати характер мовленнєвого висловлювання – описовий, питальний, імперативний. Або за емоціями – різкий, ніжний, ліричний тощо. Діти реагують на динаміку музики, музичну виразність.

Залучення молодших школярів до театрального мистецтва, імпровізація в навчально-виховному процесі дозволяють не тільки формувати мовленнєву культуру, зберігати емоційність і безпосередність дитячого сприйняття, але й розвивати творчі здібності, комунікативну сферу учнів.

Методологічною основою використання педагогічного потенціалу мистецтва слова є положення про те, що слово виступає символом, через який реалізуються всі цінності та смисл людського буття. Як відомо, акт мовленнєвої діяльності – це твір, подібний до твору мистецтва. Мистецтво слова забезпечує розвиток асоціативності, художнього бачення світу. Володіння метафоричністю висловлювання, образного бачення є безпосередньою умовою мистецького проникнення в усі явища людського життя.

Індивідуальний досвід кожної особистості актуалізується, виявляється саме завдяки слову. Чуттєвий відгук на світ природи, мистецтва та людей є можливим також завдяки слову. Ціннісні орієнтації особистості знаходять свій вияв через словесну форму.

Кожна національна культура має свої мовно-естетичні знаки, які перш за все відображені у мистецтві слова. «Щоб відчувати такі мовні процеси як самодостатні явища й оцінювати їхню естетичну вартість, треба бути вихованим у природній стихії мовно-національної культури. Відтворюваність естетично досконалих мовних форм іншими творцями, носіями мови є показником функціонування мовно-естетичних знаків культури» [1, с.16].

Таким чином, мистецтво слова у школі спрямовано на засвоєння початкових знань про особливості системи образних засобів словесності, розширення художньо-естетичного досвіду, виховання естетичного ставлення до дійсності, емоційно-ціннісного ставлення до словесного мистецтва, виховання світогляду, ціннісних орієнтацій, виховання здатності сприймати, інтерпретувати, оцінювати художні твори, висловлювати особисте ставлення до них, виховання художніх інтересів, смаків, потреб, збагачення емоційно-почуттєвої сфери, стимулювання художньо-образного мислення.

Важливим методологічним принципом організації виховного процесу засобами мистецтва є використання взаємодії мистецтв, синтезу мистецтв у духовному розвитку особистості. Окремі види мистецтва доповнюють один одного у створенні цілісної культурної картини світу. Ми спираємося на положення мистецтвознавства і теорії мистецтва, педагогічних досліджень з використання комплексу мистецтв у навчально-виховній роботі, які підкреслюють, що перевага в одному й обмеженість в іншому й обумовлюють взаємодію видів мистецтва. Філософською основою теорії синтезу мистецтв виступають уявлення про єдність цілого й частини, де кожен вид мистецтва є необхідним і незамінним у єдиному художньому цілому, що не зводиться до суми частин, а є якісно новим утворенням.

Значний педагогічний потенціал мають інтегровані поліхудожні програми для початкової школи. Досвід створення таких програм знаходимо у фахівців лабораторії взаємодії мистецтв Інститут освіти РАО (Росія) (Б.Юсов, Т.Сухова, Л.Савенкова та ін.) [2].

Виділимо принципи інтегрованих програм:

– духовне піднесення, напруження, витонченість духовних потреб та інтересів дітей як вище завдання школи;

– діяння, радість, захоплення роботою – неодмінні передумови виховного й розвивального впливу художніх знань;

– живе мистецтво: живе слово, живі звуки, фарби, форми, ритми, рухи;

– різноманітні сторони життя і навколишній світ;

– регіональний компонент;

– поліхудожній, інтегрований підхід;

– сенсорне насичення дитячих уявлень і дій, багатство почуттів і відчуттів;

– різні сторони кожного мистецтва (виконавча, технічна сторона і образна, творча, виразна сторона), «діти повинні пройти через поліфонічну поліфункціональну палітру можливостей кожної художньої форми – з переважанням творчого аспекту» [4, с.41];

– активна участь, творчість самих дітей.

Таким чином, у процесі використання засобів мистецтва й комплексу мистецтв на інтегрованих уроках відбувається ускладнення й збагачення асоціативного ряду молодших школярів, тому швидше відбувається засвоєння нової культурно-мовленнєвої та художньо-естетичної інформації, зокрема формування мовленнєвої культури учнів.

Література:

1. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки національної культури / С.Я. Єрмоленко // Язык и культура: тезисы докладов IIІ Международной конференции. – К., 1994. – С.15–16.

2. Когда искусства вместе…: полихудожественное развитие учащихся различных возрастных групп: пособие для учителя / Юсов Б.П., Сухова Т.И., Савенкова Л.Г. / под общ. ред. Б.П.Юсова. – М.: ИЦЭВ РАО, 1995. – 107 с.

3. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: в 6 т. / К.Д. Ушинский. – М.: Педагогика, 1988–1989.

4. Юсов Б.П. Принципи побудови інтегрованих поліхудожніх програм з образотворчого мистецтва / Б.П. Юсов // Мистецтво та освіта. – 2001. – № 3. – С. 40–41.