Войтенко Катерина

викладач, кафедра англійської мови гуманітарного спрямування №3,

факультет лінгвістики

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Психолінгвістичні концепції щодо аналізу особистісних характеристик людини

На сьогодні багато мовознавців визнають, що для більш повного розуміння деяких факторів мови необхідним є вихід за рамки лінгвістики в сферу тих психічних процесів індивіда, завдяки яким мовний матеріал організовується в людському мозку та в потрібний момент вилучається. Ці психічні процеси і є предметом психолінгвістики. По-перше, фактор ситуації, в якій мовні висловлювання конструюються та сприймаються; по-друге, фактор людини, яка відтворює або сприймає мовлення [Сахарний Л.В., 1989: 167]. Так, при лінгвістичному підході до вивчення тексту вченого цікавлять в першу чергу ті мовні засоби, за допомогою яких відтворюється загальна задумка та емоційний зміст тексту. При аналізі ж твору з позиції психолінгвістики в центрі уваги опиняється мовна особистість, процеси породження та сприйняття тексту розглядаються як результат мовномисленнєвої діяльності індивіда, як «спосіб вираження дійсності у свідомості… за допомогою елементів системи мови» [Белянин В.П., 1999: 69].

Якщо лінгвістика розглядає текст як «реально висловлене (написане) речення або сукупність речень, які можуть слугувати матеріалом для спостереження фактів даної мови» [Ахманова О. С., 1957: 49], то в психолінгвістиці текст прийнято визначати як «опредмечену форму акту комунікації, мінімально необхідними компонентами якої являється предмет комунікації, автор і реципієнт» [Апресян Ю. Д., 1995: 82]. Будь-який текст повинен розглядатись в рамках конкретної комунікації, при цьому форма і зміст текстів визначаються психолінгвістичними особливостями індивідів – учасників комунікації. Однією із центральних проблем психолінгвістики є питання про особливості висловлювання та сприйняття як окремих повідомлень, так і цілих текстів. Протягом останніх десятиріч з’явилась більша кількість робіт, виконаних в рамках даного напрямку. Не дивлячись на обширність та різноманіття досліджуваних аспектів даної проблеми, ми виділимо деякі із них, найбільш важливих та цікавих [Бацевич Ф. С., 2002: 18-23].

У всіх психолінгвістичних дослідженнях підкреслюється складність та багатоплановість процесів сприйняття та розуміння тесту. Всі вчені вказують на їх тісну взаємодію, тому сприйняття та розуміння прийнятого розглядається як дві сторони одного явища – сторону процесуальну та сторону результативну [Ахманова О. С., 1957: 56].

Таким чином, процес сприйняття та розуміння тексту являє собою ієрархічну систему, де в тісній взаємодії виступають низький, сенсорний, та вищий, смисловий, рівні. Ієрархічність осмислення тексту виявляється в поступовому переході від інтерпретації значення окремих слів до розуміння сенсу цілих висловлювань і потім – до осмислення загальної ідеї тексту [Каменская О. Л., 1990: 164].

Механізм читання в цілому вимагає певного розмежування фізіологічних та мовних функцій індивіда. Основну роль в процесі читання (особливо так зване читання про себе) виконують зорові аналізатори, які забезпечують мовним матеріалом мислення та психіку людини та несуть відповідальність за його коректну інтерпретацію. Ось так описує роботу очей та мозку при читання Т.В. Чернігівська: «Для того, щоб активізувати певні ділянки кори, на сітківку (очі) повинен потрапити доволі складний візерунок в поєднанні одиниць зорового пізнання. Тільки тоді мозок вважатиме це «текстом для читання». Крім того, в полі зору людини, яка читає, повинні бути наявними і такі характеристики тексту, як шрифт та почерк, його кількісні параметри (об’єм). Синтезуючи процес читання, можна отримати наступну послідовність: візуальна фіксація графічного матеріалу (сприйняття) – декодування графіки в звукову субстанцію (рефлексія) – мисленнєва оцінка прочитаного тексту (розуміння) – психічна оцінка прочитаного тексту (експресія). Зміст та механізм реалізації кожного із вказаних етапів можуть мати пряме чи непряме відношення до оцінки та самого читача, що обумовлює необхідність осмислення взаємодій людини з письмовим текстом [Черниговская Т.В., 2002: 6].

Ряд дослідників (Г.І. Богін, С.В. Нікіфоров та ін.) відмічають дискретний, аналітичний характер процедури розуміння письмового тексту. Г.І. Богін, автор праці «Схеми дій читача підчас розуміння тексту» [Богин Г. И., 1984: 79], зазначає, що розуміння тексту вимагає встановлення (створення) великої кількості приватних елементарних замислів, «які піддаються на розсуд завдяки великої кількості елементарних засобів текстобудови». Причому, «дії читача та слухача направлені не тільки на те, щоб сприйняти цей зміст та засоби, але і на те, щоб їх категоризувати» [Богин Г. И., 1982: 96].

На думку автора текст сам спроможний «керувати процесом розуміння: починаючи з перших осмислених одиниць ділення у індивіда формується установка, яка пов’язана з прогнозуванням подальшого змісту. В силу організації процесу розуміння перетворюється на композицію, починаючи від поєднання фонем до взаємозв’язку сюжетних епізодів» [Богин Г. И., 1984: 82].

Інший дослідник процесу розуміння та інтерпретації письмового тексту С.В. Нікіфоров вважає, що розуміння письмового мовного повідомлення (ПМП) може бути представлено як взаємодія мовного повідомлення та реципієнта (тобто читача – носія мови) в певних умовах комунікації [Нікіфоров, 1983, 1993: 150; 86].

І тут домінуючим являється аналітичний підхід. Перцептивні мовні процеси, які «характеризуються відсутністю виділяння об’єктів-знаків, які сприймаються», С.В. Нікіфоров відносить до сприйняття, процеси, які передбачають вказану вище процедуру, пов’язані з розумінням (тобто не тільки з отриманням, але і обробкою вербально інформації) [Никифоров С.В., 1993: 87]. Автор не відмічає відмінностей і на рівні розуміння письмового тексту виділяють два рівні: рівень структури, тобто його ідентифікація, та рівень глибинної структури, яка вимагає аналіз лінійної організації ПМП [Горохова С. И., 1986: 69].

Другий рівень розуміння тексту передбачає розпредметнення його змісту. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб перетворити графічно пред’явлений матеріал, перевести його в «зміст для себе». Результат такого перетворення, за даними Г.І. Богіна, в рівній мірі може відповідати (чи не відповідати) авторській інтенції. Розуміння, обумовлене рефлексією читача, яка являє собою зв’язку між новим гносеологічним образом та наявністю у індивіда досвіду [Богин Г. И., 1982: 84]. Оскільки мовна креативність (досвід) – характеристика лише індивідуальна, тому і рефлективні можливості індивідів, індивідуальні проекції соціального досвіду, не можуть бути абсолютно ідентичними. Розуміння мовлення (усного та писемного) здійснюється перед сприйняттям. Засоби та способи досягнення результату читачем детерміновані їх соціальними, психічними та біологічними факторами. «Людина процесі швидкого читання спирається швидше за все на образи слів, чим на образи символів (тобто літер) [Горский Н. И, 1997: 163].

В цілому, механізм читання процесуально мало чим відрізняється від мовлення. Якщо думка висловлювання є брехнею, то інтерпретація думки, яка обрамлена в графічну форму, є подвійною брехнею, чи, в кращому випадку, перекручений перифраз авторської думки.

В цьому плані особливої уваги заслуговує більш пізня праця В.П. Бєляніна [Белянин В.П., 1999: 73]. В даній роботі представлена психолінгвістична типологія художніх текстів по емоційно-смисловій домінанті. На основі даних про акцентуацію свідомості автора та читача вчений виділяє різні типи тестів – «світлі», «темні», «веселі», «сумні», «гарні», «складні». Розробляючи дану типологію, В.П. Белянін покладав в основу те, що кожний мовний елемент, з якого складається текст, обумовлений не тільки лінгвістичними, але і психолінгвістичними закономірностями: структуру будь-якого художнього тексту можна співвіднести з тим чи іншим типом акцентуації людської свідомості. В ролі організуючого центра тексту виступає його емоційно-смислова домінанта – «система когнітивних та емотивних еталонів, характерних для визначеного типу особистості та слугуючи психологічною основою…. вербалізації картини світу в тексті» [Белянин В.П., 1999: 73].

Спостереження В.П. Бєляніна показали, що на кожному типі акцентуації – параноїдальному, епілептоїдному, маніакальному, депресивному, істероїдному – базується та чи інша емоційно-смислова домінанта. Тому, створюючи тест, людина, яка володіє певним типом акцентуйованої свідомості,описує дійсність через призму своїх власних уявлень про неї. При цьому він використовує такі елементи мови, які мають для нього особистісний сенс. З цього випливає, що для кожного типу тексту можна виявити певний набір тем – об’єктів опису матеріального, соціального та емоційного світу особистості, скласти список предикацій, які характеризують ці об’єкти. Ці предикації виражаються наборами лексичних одиниць, які зустрічаються найбільш часто в текстах одного і того ж типу, а в тексті інших типів мають інший зміст. Що стосується сприйняття і розуміння визначених типів текстів, то найбільш адекватно зміст тексту інтерпретується тим індивідом, психологічна структура свідомості якого максимально приближена до психологічних особливостей особистості автора [Богоявленская Д.Б., 2002: 58].