Філософія/2. Соціальна філософія

К. філос. н. Карпенко Т. М.

СумДПУ ім. А С. Макаренка, Україна

Філософія та соціологія сім’ї: проблема змісту освіти

Сім’я є вихідною ланкою суспільства, у ній як правило відбувається первинна інтеграція індивіда у свідоме соціальне у широкому та вузькому смислах життя. Будучи соціальним осередком суспільства, сім’я задовольняє низку його найважливіших потреб, між іншим і у відтворенні населення. В той же час сім’я покликана задовольняти особисті потреби кожного свого члена. На початку XXI ст. сім’я як соціальний інститут та мала соціальна група зазнає низки трансформацій, які, зокрема, включають зміни у її структурі, співвідношенні владної відповідальності між членами сім’ї, загострення конфлікту поколінь. Ці трансформації позначаються на виконанні останньою своїх функцій. Зазначені процеси знаходять відображення у сучасних соціально-філософських концепціях, однак відкритим залишається питання: наскільки змістовне наповнення підручників встигає за сучасними карколомними змінами у досліджуваній сфері, наскільки зміст університетських курсів філософії та соціології відповідає потребам суспільства як системи, що самоорганізується?

На зламі тисячоліть в постіндустріальних і навіть індустріальних країнах зазнає кризи патріархальна сім’я, тобто сім’я у якій переважна частка влади та відповідальності за управління розвитком сім’ї належить чоловікові. Значного поширення порівняно з попередніми історичними періодами набуває матріархальна сім’я, у якій переважна частка влади та відповідальності за управління розвитком сім’ї належить жінці. На цьому тлі виникає і новий тип сім’ї – егалітарна або біархатна сім’я. В сім’ї такого типу чітко визначений лідер є відсутнім. Осмислення цього типу сім’ї авторами підручників набуває відверто апологетичного характеру. Так В. Городяненко відзначає, що в егалітарній сім’ї «влада розподіляється між чоловіком і жінкою порівну» [1], а Ю. П. Тарєлкін наводить характеристики цього типу сім’ї як заснованої на гармонійному поєднанні чоловічого та жіночого начал, «чоловік і дружина доповнюватимуть одне одного перевагами чоловічої і жіночої антропосоціокультурної природи» [2, 226-227]. Однак егалітарний тип сім’ї є радше ідеалом, ніж реально існуючим феноменом, суператрактором, ніж атрактором, оскільки складність соціальної взаємодії, як показує практика, не дозволяє абсолютно порівну розподілити владні зобов’язання у сім’ї. Більше того, питання сутності чоловічого та жіночого начал також залишається у сучасних світових соціальній філософії та соціології дискусійним.

Привертає увагу проблема зниження народжуваності у багатьох країнах світу [4, 194]. Криза патріархальної сім’ї синхронічно супроводжується скороченням середньої кількості членів сім’ї, скороченням кількості дітей, яких заводить подружжя. Зросла кількість розлучень, а також дітей, яких виховує хтось один із батьків. Наскільки можна вважати ці процеси взаємопов’язаними, чи існує тут причинний зв’язок, нехай опосередкований, нехай як частка великого комплексу причин? Яке майбутнє очікує на інститут родини далі? Які позитивні та негативні наслідки згадані трансформації можуть мати для суспільства загалом? На ці питання не існує однозначних відповідей, але необхідно включати саму їх постановку до змісту освітніх програм, оскільки вони мають не тільки теоретичний, але й практичний характер, безпосредньо стосуються життєвого самовизначення студентів, дозволять молодим людям робити свідомий вибір у сфері сімейно-шлюбних відносин.

Окремо відстоїть проблема конфлікту поколінь у сім’ї, яка, на нашу думку, може мати не тільки психолого-педагогічну, але й соціально-філософську інтерпретацію. Пошук шляхів пом’якшення цієї проблеми привертає увагу до порівняння світоглядів, ментальностей (у широкому смислі), способів життя різних суспільств. Так, проникнуті культом предків, традиційні суспільства залишаються переважно орієнтованими на відтворення поведінкових і мислительних стереотипів. Проблема «батьків і дітей» актуалізується лише в окремі переломні періоди, але в цілому, безумовна доблесть полягає в тому, щоб слідувати традиціям і авторитетам [3, 62-63]. Якою мірою досвід традиційних суспільств може бути використаним при спробах пом’якшення конфлікту поколінь у суспільстві техногенному? Які зміни в орієнтирах, способах життя постіндустріального та індустріального суспільства мають для цього відбутись? Чи є останні реально можливими? Неодмінним є застосування засобів соціальної філософії та соціології при розв’язанні цих проблем.

Таким чином соціально-філософські та соціологічні виміри сім’ї можна буде вважати в основному всебічно висвітленими (звісно, з урахуванням обмеженості сучасного рівня наукового і філософського знання) лише за умови додання наступних проблемних напрямів: а) аналіз не тільки переваг, але й недоліків концепції егалітарної сім’ї; б) гіпотетична кореляція кризи патріархальної сім’ї та демографічної кризи розвинених країн; в) можливості пом’якшення конфлікту поколінь з точки зору соціальної філософії та соціології.

Література:

1. Городяненко В. Соціологія / В. Городяненко. – К.: Академія, 2008. – 251 с.

2. Качуровський М. О. Філософія в запитаннях і відповідях / М. О. Качуровський, Ю. П. Тарєлкін, В. О. Цикін. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008. – 312 с.

3. Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории. Синергетика, психология и футурология / Акоп Погосович Назаретян. – М.: ПЕР СЭ, 2001. – 239 с.

4. Тарєлкін Ю. П. Основи сучасної філософії / Ю. П. Тарєлкін, В. О. Цикін. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2011. – 288 с.