“Политология”/3. Теория политических систем.

Путь І.О.

Науковий керівник – канд. філос. наук Будко С.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна протягом багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням економічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії [4, c.9].

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на основі однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичних етапах змін не могли не викликати до життя національно-патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не були природно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницькі створення, в яких суспільне життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спрямованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи експлуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявилися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів "справедливість" існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що неспроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися недієвими забезпечувати стабільність здебільшого нових виробничих та суспільних відносин [2, c.84].

Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як: перехідна від не правового до правового типу; легітимна для більшості населення; миролюбна, неагресивна; позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів; система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави "; світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної); одержавлена; система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики; система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " [1, c.10-11].

На сьогодні, враховуючи сучасний стан суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити основні напрямки розвитку її політичної системи, оскільки вона на наш погляд має певні недоліки.

Особливу увагу слід приділити таким напрямкам: постійно розвивати і вдосконалювати політичні відносини шляхом демократичних засад в управлінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної системи, а також періодично здійснювати вибори посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій; зміцнювати основи демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму з незалежними судовими органами та засобами масової інформації [3, c.37]; законодавчо забезпечити баланс політичних сил, який спонукав би до рівноваги стримуючих противаг, законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва; постійно залучати представників політичної опозиції, засоби масової інформації до участі у діяльності владних інститутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів; забезпечувати достовірну підзвітність виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створювати умови, які б дозволяли змінювати владу, що вичерпала законодавчий термін або не виправдала довіру населення; формувати інститути громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій тощо [3, c. 35]; забезпечувати необхідні права для розвитку української нації в цілому і кожного етносу окремо, формувати зростання національної свідомості і самосвідомості, політичної культури, владної еліти і кожного громадянина.

Отже, проаналізувавши напрямки розвитку політичної системи сучасної України, можна сказати, що вона не відповідає сучасним умовам і потребує подальшого розвитку та вдосконалення.

Література:

1. Розумний М. Розвиток політичної системи України: виклики і загрози // Політичний менеджмент. - 2008. - № 1. - С. 9-13.

2. Кальцева С. Традиційний аспект процесу формування партійної системи України // Політичний менеджмент. - 2008. - С. 82-89.

3. Мошняга Л. В. Демократичний розвиток політичної та правової системи України // Адвокат. - 2008. - № 3. - С. 35-40.

4. Кульчицький С. Формування політичної системи у незалежній Україні // Історія в школах України. - 2000. - № 1. - С. 8-12.