Лавріненко О.В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка

Радянська доктрина принципів галузі трудового права: критичний погляд на деякі концепції

Першість у формуванні всієї догматики радянського трудового права належала І.С. Войтинському, який виклав принципи радянського трудового права, іменовані ним також «основними рисами» радянського трудового права [1, с. 62–120]. Його пріоритет у цій якості був загальновизнаним і на той момент – 30–ті рр. ХХ ст. [2, с. 71–82], і в радянський період розвитку науки трудового права [3, с. 47] і сьогодні [4, с. 412]. Досліджуючи принципи, І.С. Войтинський виділив чотири «основних ознаки», себто принципи, радянського трудового права: єдність радянського трудового права, стабільність трудових відносин, закономірність умов трудового договору та визначеність умов найму [1, с. 62–120]. І.С. Войтинський обґрунтував також концептуальний підхід, який мав перспективний характер у контексті подальшого розвитку трудового права: принципи трудового права не зводилися до основних прав і обов’язків сторін трудового договору, оскільки принципи і норми права розмежовувалися дослідником. Принципи розглядалися як первинні за змістом, але вторинні за формою відносно правових норм. Означена первинність визначалась тим, що норми приймаються на основі принципів і повинні їм відповідати; вторинність, на думку розробника концепції – І.С. Войтинського, пояснювалася тим, що принципи повинні прямо закріплюватися в нормах права («норми–принципи») або виводитися зі змісту відповідних норм. Дослідник, з огляду на таку дилему, зауважував, що тут немає «порочного кола», тому що механізм їх взаємодії на рівні галузі «запускався» загальноправовими і міжгалузевими принципами, закріпленими в нормативному акті більшої юридичної чинності, починаючи з Конституції. Проте згодом – у своїй науковій статті «Против извращений в теоретической работе по советскому трудовому праву» І.С. Войтинський дещо скорегував своє бачення цих питань, уперше висловивши судження про основні трудові права і обов’язки громадян як про принципи радянського трудового права. Одночасно він поставив і знак рівності між такими категоріями, як «основні права і обов’язки» громадян і «принципи соціалістичної організації праці» [5, с. 82].

Останню концепцію надалі активно розвивав інший відомий радянський учений – М.Г. Александров [6, с. 10–11; 7, с. 53–61; 8, с. 6–22] і тому в галузевій науці трудового права остання називається ще і як «концепція професора М.Г. Александрова» [4, с. 414]. Утім, останній автор до «основних» відносив уже дещо інші, аніж І.С. Войтинський, принципи трудового права, як-от: право на працю, на оплату праці, на матеріальне забезпечення в старості, також у випадку хвороби і втрати працездатності, право на умови праці, сприятливі для його високої продуктивності і безпечні для здоров’я, обов’язок дотримувати дисципліну праці, і характеризував їх виключно через категорії «права» та «обов’язки». Існуючий на той час незаперечний науковий авторитет М.Г. Александрова спричинив те, що обґрунтована ним концепція стала харизматичною, позаяк надалі основні трудові права і обов’язки розглядалися абсолютною більшістю вітчизняних учених–трудовиків, у тому числі Я.А. Карасьовим і Г.І. Гуляєвим [9, с. 3–4], В.С. Андрєєвим [10, с. 28–41], А.Д. Зайкіним [11, с. 59–60], А.Є. Пашерстніком [12, с. 21; 13, с. 92–103], В.І. Прокопенком [14] саме як «основні» принципи трудового права, себто галузеві правові принципи. Концепція ототожнення принципів трудового права та змісту певних, як правило – основних (статутних) суб’єктивних прав і обов’язків учасників трудових відносин підтримується і сучасними дослідниками. Показовою в цьому сенсі є, зокрема, позиція російських дослідників В.С. Бердичевського, Д.Р. Акопова і Г.В. Сулейманової [15, с. 32–43]. Утім, ще за радянської доби були вчені, які не погоджувалися з означеним концептуальним підходом, та зауважували, що принципи трудового права не можуть зводитися лише до характеристики змісту основних прав і обов’язків працівників, а «принципи правового регулювання праці» не можуть ототожнюватися з «принципами трудового права» [16, с. 60; 17, с. 46–50].

Викладене дає підстави для певних висновків і теоретичних узагальнень. Для розуміння «принципів права» вирішальним вбачається підхід, за яким людину розглядають як первинний (природний) критерій щодо права. У такому зв’язку право поділяють на природне і позитивне. Принципи загальносоціального (природного) права із часом оформлюються і осмислюються юридичною практикою, а потім – наукою і стають принципами правосвідомості. Останні і є підґрунтям для виникнення принципів самого права, юридичних принципів. Виведення правових принципів безпосередньо з відповідних нормативних, передусім – конституційних, положень чи норм самого галузевого законодавства було традиційним і цілком природним явищем за умов панування нормативістської теорії – напряму доктрини юридичного позитивізму. Натепер означений методологічний підхід не можна вважати обґрунтованим, адже правові принципи є такими засадами, підвалинами, на яких ґрунтується галузь права.

Правове явище не може існувати без певної першооснови, яка визначає його сутність, засоби, форми і напрями реалізації: принципи трудового права доцільно співвідносити із нормами законодавства, що передбачають права і обов’язки суб’єктів, як філософські категорії «сутності» та «явища». «Сутність» є чимось загальним, натомість «явище» – одиничним, таким, що виражає якийсь момент вияву (об’єктивації) сутності; якщо «сутність» є чимось глибоким і внутрішнім, то «явище» – зовнішнім. В силу означеного правові принципи не обов’язково повинні мати свою законодавчу об’єктивацію, але це не заперечує того, що такі принципи можуть бути «розчиненими» у змісті норм відповідного законодавства, себто виражені в ньому завуальовано, або безпосередньо закріплені в нормативно–правових актах. Утім, останнє не є обов’язковою передумовою набуття тими чи іншими положеннями статусу правових принципів. Започаткована в 50-х рр. минулого сторіччя М.Г. Александровим і тривалий час домінувавша в галузевій доктрині концепція ототожнення принципів трудового права та змісту певних трудових прав і обов’язків учасників трудових відносин, попри її історичну харизматичність і численну кількість апологетів, вбачається неспроможною, хибною і, більше того – такою, що не стикується логічно з радянською доктриною злиття прав і обов’язків. Якщо права та обов’язки, які мають різні стимули їхньої реалізації, є правовими засобами безпосереднього впливу на поведінку суб’єктів права, то принципи трудового права є засадами, що визначають власне зміст конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, та, які не потребують застосування чи існування тих чи інших стимулів їхньої реалізації. Закріплення відповідних прав і обов’язків у нормах трудового законодавства слід уважати лише окремими формами об’єктивації правових (галузевих) принципів, лише ідеальним варіантом їхньої нормативно–правової структуризації.

Література

1. Войтинский И.С. Трудовое право СССР. – М.–Л., 1925. – 178 с.

2. Хлебников Д.Н. К догматике советского трудового права // Вопросы труда. – 1925. – №11. – С. 71–82.

3. Смирнов O.B. Основные принципы советского трудового права: монография. – М.: Юрид. лит., 1977. – 178 с.

4. Лушникова М.В., Лушников А.М. Очерки теории трудового права. – СПб.: Изд–во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.

5. Войтинский И.С. Против извращений в теоретической работе по советскому трудовому праву // Проблемы социалистического права. – 1937. – №1. – С. 80–86.

6. Александров Н.Г. Принципы советского трудового права – принципы подлинной свободы труда. – М.: Госюриздат, 1949. – 138 с.

7. Александров Н.Г. Социалистический принцип всеобщности труда // Социалистический труд. – 1961. – №11 – С. 53–61.

8. Александров Н.Г. Социалистические принципы Основ законодательства СССР и союзных республик о труде. – М.: Юрид. лит., 1970. – 154 с.

9. Kapaceв Я.А., Гуляев Г.И. Основные принципы советского трудового права: монография. – М.: Госюриздат, 1957. – 162 с.

10. Советское трудовое право / под ред. В.С. Андреева. – М.: Юрид. лит., 1971. – 226 с.

11. Российское трудовое право / под ред А.Д. Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1997. – 241 с.

12. Пашерстник А.Е. Право на труд. Очерки по советскому праву. – М.: ИГПАН СССР, 1951. – 276 с.

13. Пашерстник А.Е. О сфере действия и принципах советского трудового права // Советское государство и право. – 1957. – №10. – С. 92–103.

14. Прокопенко В.И. Основные принципы трудового права: монография. – К.: Наукова думка, 1969. – 174 с.

15. Бердычевский В.С. Трудовое право / В.С. Бердычевский, Д.Р. Акопов, Г.В. Сулейманова; отв. ред. В.С. Бердычевский. – Ростов–на–Дону: Феникс, 2002. – 512 с.

16. Бугров Л.Ю. Проблемы свободы труда в трудовом праве России: монография. – Пермь: Пермский гос. ун–т, 1992. – 259 с.

17. Сыроватская Л.А. Трудовое право. – М.: Белые альвы, 1998. – 368 с.