Психологія і соціологія/12. Соціальна психологія
Хорошенюк Інна Іванівна
Науковий керівник: Балахтар В. В.
Буковинська Державна Фінансова Академія, Україна
Суспільство інноваційного типу
Процес розбудови інноваційно - знаннєвого суспільства дуже складний і, в
першу чергу, потребує зміни мислення і ставлення до свого громадського
призначення, розвитку індивідуальної та суспільної творчості, сприймання і
впровадження нового, почуття гідності та відповідальності за результати своєї
праці і доробку в суспільне життя [1, 31-35].
Інновацію пов'язують із нововведеннями будь-якого характеру, а саме: це
може бути будь-яке соціально-економічне нововведення, доки воно не отримало
масового, серійного поширення в галузі праці, виробництва та управління. За
визначенням О.Пригожина [2, 25], вона являє собою таку спрямовану зміну, котра
вносить у середовище нові стабільні ознаки: соціальні, матеріальні, завдяки
яким середовище набуває нових властивостей. Інакше кажучи, інновація є процесом
створення нових якостей та їх використання.
Новації і традиції є тісно пов'язаними складовими суспільного розвитку.
Традиція забезпечує стабільність, стійкість, послідовність, збереження і
відтворення ідейних цінностей. У системі традицій закріплено певне
світосприйняття, культурний досвід, спосіб життя. Новація ж є головною ознакою
творчості, поступу, розвитку загалом. Засилля традиціоналізму є загрозою
інерції і застою; натомість, стрімкі новації несуть небезпеку хаосу і руйнації.
Тому інноваційний шлях є запорукою гармонізації співвідношень між традицією і
новацією, котра забезпечує суспільний прогрес.
Найбільш загальне розуміння означеного поняття можна запозичити з
економічної літератури, в якій воно розкривається через науково-технічний
потенціал. Специфічна риса інновації - це зміни існуючих відносин між
матеріальними або живими об'єктами з метою підвищення їх ефективності
Інновація свідчить про невпинне вироблення знань, їхнє застосування, що
приводить до стрибкоподібного зростання результатів у певній сфері діяльності.
Вона може виникнути на певному фундаменті як результат використання
раціональним або інтуїтивним шляхом даних наукових чи науково-практичних
досліджень та розробок і подальше втілення їх у виробничу діяльність,
економічні, соціальні та культурні відносини. По суті, інновація - є новим
винаходом або новою комбінацією матеріально-технічних, соціальних,
інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів. Тому можна говорити про
інновації в освіті, науці, техніці, управлінні, вихованні, мистецтві, праві,
культурі виробництва, бізнесі, організації роботи, дозвілля, споживання тощо
[2].
На наш погляд, найбільш вдалим є формулювання О.Мєшкова: «Інновація – це
комплексний соціокультурний процес, що розвивається за певними об'єктивними
законами, пов'язаними з історією і традиціями соціальних систем та здатний
кардинально змінювати їх структуру» [3, 117]. У науковій літературі також
широко використовується термін «інноватика» – у сенсі методологія розробки та
впровадження інновацій. А поняття «інноваційне суспільство» вживається поряд із
такими поняттями, як «постіндустріальне суспільство» та «інформаційне
суспільство».
Дослідження розвитку людських спільнот засвідчує поступові зміни
«моделей світу». Інноваційні суспільства ґрунтуються на наявності
висококваліфікованого, освіченого, надійного та доступного особистісного
капіталу людини. Найбільш дискутуючими моделями інноваційного суспільства є
інноваційно-інвестиційна та інтелектуально-інноваційна. Визначальним фактором
кожної з них є людський ресурс (інтелект) та фінансовий (інвестиції). Проте,
варто зазначити, що вже декілька рoків такі країни, як Японія, США, Південна Корея намагаються поєднати
ресурси знання та інновацій в інноваційно-знаннєвий тип суспільства, або
суспільство знань та інновацій. Ключова характеристика останнього - створення
нових або використання вже існуючих знань із численних джерел інформації,
перетворення їх на інновації. Інноваційне мислення в такому суспільстві створює
новий світ можливостей як для індивіда, так і для суспільства в цілому.
Інноваційні процеси мають досить складну і довгу історію. На кожному етапі
розвитку суспільства відбувалися певні нововведення, які тим чи іншим чином впливали
на суспільство. Їх спонукальний чинник - розвиток знання, науки, виробництва й
інформації, що пов'язано з переходом від індустріального до постіндустріального,
інформаційного суспільства [3,68].
Необхідність активізації інноваційної
діяльності в Україні є очевидною, що зумовлено потребою переходу до
інноваційного типу розвитку, неодмінною умовою входження на рівних у світову
економічну систему. І для цього необхідні цілеспрямовані зусилля держави на
формування сприйнятливої до інновацій економічної системи, створення механізму
економічної взаємодії суб'єктів господарювання, за якого б конкурентні переваги
здобувалися лише завдяки активній інноваційній діяльності та ефективним
інноваційним рішенням.
Щодо нормативно-правової бази України забезпечення інноваційної
діяльності, то були визначені пріоритети інноваційної діяльності як за
масштабами (державні, галузеві, регіональні), так і за термінами
(довгострокові, середньострокові). Окрім визначення термінів «інновація»,
«інноваційна структура», були задекларовані державні преференції для суб'єктів
інноваційної діяльності визначений механізм державного інвестування в
інноваційну діяльність за рахунок надання пільг. На жаль, інноваційне
законодавство так і не знайшло свого практичного втілення. Основна причина
цього полягає у відсутності умов та механізмів фінансової реалізації правових
норм інноваційного розвитку [2].
Таким чином, альтернативи
формуванню суспільства знання орієнтації та інноваційних змін немає. Це є об’єктивним
етапом процесу соціально-економічного розвитку країн світової спільноти, в тому
числі й України. Системне та широкомасштабне використання знань та інноваційної
розбудови дозволить створити відповідну сучасним світовим вимогам інформаційно-телекомунікаційну
базу з розробки та повсюдного впровадження нового виду продуктів та послуг і
відповідно - створити основи інтелектуалізації процесів управління та
господарювання, свободи індивідуального самовираження і побудувати економіку
вільної та чесної конкуренції, гідно увійти до союзу розвинутих країн світової
спільноти.
Список використаної літератури:
1. Мазніченко В. Г. Погляд на можливість реалізації інноваційних проектів
в сучасних умовах / В. Г. Мазніченко, Н. І. Кришталь //
Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Науковий журнал. - 2008. - №11. - с. 31-35.
2. Мазніченко В. Г. Проблеми і принципи формування інноваційної
інфраструктури / В. Г. Мазніченко, Н. І. Кришталь // lg.tcvin.snu.edu.ua
Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - 2009.
3. Мойсеєнко І.П. Інтелектуальна еліта - умова інноваційного потенціалу
підприємства / І. П. Мойсеєнко // Розвиток науково-технологічних
парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід. - 2008.
- №8.- с.67-72.
4. Петрушенко М. Інноваційний розвиток - безальтернативний шлях М. Петрушенко // Урядовий кур’єр. - 2003. - № 34. - С.54-60.