Экономические науки/3. Финансовые отношения

К.е.н., доцент Волик І.М

Українська академія банківської справи, м. Суми

Світовий досвід становлення ринку акцій

Історичні основи зародження та розвитку ринку цінних паперів забезпечили провідне місце акції, як найбільш поширеного з різновидів цінних паперів. Науковці пов’язують появу акцій з епохою географічних відкрить, коли потреби у капіталовкладеннях обумовили створення компаній на основі об’єднання часток окремих вкладників. Документарне засвідчення внеску у спільну справу і стало прототипом сьогоднішньої акції.

Сам термін “акція” вперше використовується у Голландській, Ост-Індійській компаніях, що, власне, і стали першими емітентами акцій [1]. Хоча тлумачення поняття “акція” і не цілком відповідало сучасному розумінню і обмежувалося лише доходом учасника компанії, але саме в цей період принципи акціонування набувають розвитку, здійснюються перші обґрунтовані кроки щодо механізмів об’єднання капіталів. Хоча слід зауважити, що осередки появи акціонерних відносин спостерігалися ще в у Стародавньому Римі, коли загальне економічне правило наголошувало: краще приймати участь невеликими частками у декількох підприємствах, ніж здійснювати самостійні кроки на власний ризик.

Розвиток відносин акціонування відзначається певною послідовністю. Так, якщо початково об’єднання капіталів учасників здійснювалося, як правило, згідно до характеру діяльності компанії, наприклад на 1 рейс, а розподіл прибутків – пропорційно до частки участі, то в ХІІ – ХІІІ ст. ці відносини набувають більш досконалої форми: початково визначається і оголошується розмір необхідного капіталу, здійснюється поділ капіталу на частки з оголошенням їх кількості та розміру; проводяться збори учасників з відповідною організацією управління ними, зароджуються відносини купівлі-продажу часток. Дещо пізніше, в ХVI – XVII ст. виникає поняття дивідендів, торгівля акціями набуває законодавчої регламентації, управління компанією здійснюється на демократичних засадах з обранням директора та ревізійної комісії, дотриманням періодичності зібрання акціонерів тощо.

Розглядаючи акціонерні відносини в Росії слід зазначити, що умови для обігу акцій були створені за часів Петра І. На створеній у 1703 році біржі в обігу знаходилося 312 різних видів акцій. А в роки промислового підйому акція стає основним видом цінних паперів, тому досить широко використовується на біржах Києва, Харкова, Одеси.

У цей період в Європі обіг акцій стає невід’ємною частиною фінансових відносин у вугільній, обробній промисловості та банківській справі. Удосконалюються і умови акціонування. Зокрема на зломі XVIII – XIX ст. обґрунтовуються права акціонерів та умови членства у товаристві, вводяться в дію законодавчі акти про формування акціонерних товариств. З початком ХХ ст. застосовується механізм корпоративного управління акціонерним товариством. Цей період пов’язують з розвитком ринку цінних паперів. Зокрема, після 1945 року, з метою розвитку важливих промислових галузей, починається відновлення акціонерних відносин і створення акціонерних товариств, хоча і строкового характеру у СРСР.

В Україні перші акції з’являються у 1988 році, після прийняття постанови Ради Міністрів СРСР “Про випуск підприємствами і організаціями цінних паперів”. Найпоширенішими стали акції двох видів: акції трудового колективу та акції підприємств, які перейшли на умови повного господарського розрахунку та самофінансування. Проте вказані цінні папери за змістом більше нагадували облігації та мали суттєві недоліки: не виконували функції обігового цінного паперу; не відповідали, як складова статутного капіталу, дійсному призначенню; не забезпечували фіксацію прав акціонерів тощо, що стало перешкодою на шляху активізації процесів акціонування державних підприємств [ 2, с. 7].

Починаючи з 1990 року з’являються акції акціонерних товариств, випущені на повну вартість статутного фонду. Саме це, в деякій мірі, заклало передумови розвитку сучасних процесів акціонування. Акції підприємств і трудових колективів, випущені до початку приватизаційних процесів, продовжували знаходитися в обігу протягом п’яти років, починаючи з 1 січня 1992 року. По закінченню вказаного терміну акції обмінювалися на інші цінні папери. З моменту введення в дію Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” випуск акцій підприємств і трудових колективів припиняється. Проте на цей період вже офіційно діяли 240 акціонерних товариств.

Прийняття в 1992 році Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств” та “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” стало початком широкомасштабного акціонування, а акція стає найпоширенішим видом цінних паперів. Вже наприкінці 1996 року акції займали центральне і загальновизнане місце в структурі цінних паперів, їх частка перевищувала 50% загальної кількості випущених цінних паперів. Однак, активізації обігу акцій на фондовому та позабіржовому ринках не відбулося, причиною чого слід вважати реальні обставини українського реформування.

Чинне законодавство визнає акцію як різновид цінного паперу без усталеного строку обігу, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у товаристві, надає право на участь в управлінні ним, одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та отримання частки майна при ліквідації товариства. Головне призначення акцій, на чому традиційно наголошується, закріпити права її власника, що виражені системою стимулів до акціонування. Пересічний акціонер, вкладаючи кошти в акціонерне товариство, розраховує на отримання в майбутньому особливих стимулюючих позицій, що виражаються розподіленими за результатами діяльності прибутками, можливостями управління акціонерним товариством та іншими економічними стимулами акціонування. Тому з правової точки зору володіння акцією фіксує право участі в капіталі підприємства, з економічної, як основний чинник підвищення динамізму підприємницької діяльності, акція є способом забезпечення інвестування капіталу.

Еволюційний підхід до процесу акціонування показує, що акція виникла як інструмент фінансування бізнесу і є засобом безстрокового залучення капіталів. Очевидно, що її дієвість гарантована лише в сфері інвестування позичкових капіталів, функціонування яких передбачає повернення інвестованої суми з певним приростом. Тобто цінність акції, з позиції інвестора, визначається її властивістю приносити прибутки. Практика сформулювала поняття ціни капіталу, вкладаючи в нього зміст тієї частини доходу, яку корпорація виплачує акціонерам у вигляді дивідендів. Зарубіжний досвід акціонерної справи свідчить про періодичність виплати дивідендів у діапазоні від 1 до 4 раз на рік. Вітчизняна ж практика схиляється до одноразових виплат дивідендів за результатами діяльності поточного року, причому, як правило виплата дивідендів оцінюється з фінансової позиції товариства та ефективності його роботи.

На сьогодні існує ряд проблем, у тому числі і законодавчого забезпечення відносин на ринку цінних паперів. Та поряд з цим рівень відносин значно зростає, до того ж докорінно змінюються самі підходи щодо обізнаності та доцільності функціонування ринку акцій. Однак, слід зазначити основні напрямки, які потребують нагального перегляду:

1) законодавче забезпечення відносин на ринку акцій в Україні потребує змін у відповідності до сучасних потреб;

2) діяльність організацій має забезпечувати обслуговування фондового ринку та потребує впорядкування;

3) система захисту інтересів інвесторів потребує ефективної розбудови;

4) система розкриття інформації має стати дієвою а стан корпоративної культури відповідати міжнародним стандартам.

Література:

1. Кещян В. Г Биржевой рынок: страницы истории и становления в современных условиях.- М.: РЭА, 1996.- 352 с.

2. Мамічева Л. Л. Акціонерні товариства в Україні: зародження та сучасний стан // Економіка. Фінанси. Право.- 1998.- № 9.- С.7-9.